Ухвала суду № 37483197, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/800/30112/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року

у справі № 2а-9303/12/0170/5

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне

об'єднання «Укркурорт»

до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим

Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне об'єднання «Укркурорт» (надалі також - ТОВ «СКО «Укркурорт», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 серпня 2012 року №0000102200 та №0000122200.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортне об'єднання «Укркурорт» до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволені. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 13 серпня 2012 року №0000102200 та №0000122200.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2013 року у справі № 2а-9303/12/0170/5 - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмові заперечення, в яких просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 144274,00 та податку на прибуток у розмірі 165914,00 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної планової виїзної перевірки від 3 серпня 2012 року №350/23/32843689, про порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 165914,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 96600,00 грн., ІІ квартал 2011 року в сумі 69314,00 грн.; пункту 198.1 статті 198, пункту 201.4 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 144273,00 грн., у тому числі по декларації за лютий 2011 року на 16667,00 грн., по декларації за березень 2011 року на суму 67333,00 грн., по декларації за квітень 2011 року на суму 60273,00 грн.

Так, згідно тверджень відповідача, надані до перевірки первинні документи щодо фінансово-господарських правовідносин позивача з ТОВ «Спільне інвестування» мають загальний характер, а отже не підтверджують понесених позивачем витрат. З урахуванням викладеного, відповідачем зроблений висновок про відсутність документального підтвердження понесених витрат, а відтак, у позивача відсутнє право на включення сум податку на додану вартість, що виникли за результатами фінансово-господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Спільне інвестування», до складу податкового кредиту.

Крім того, порушення позивачем вимог чинного законодавства полягає у тому, що правочини між позивачем та фірмою «Капитель Плюс» є фіктивними, вчинені без наміру створення правових наслідків, а відтак ТОВ «СКО «Укркурорт» не мало права формувати за наслідками вчинення таких правочинів валові витрати та податковий кредит.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні положення щодо права платника на включення витрат до складу валових витрат містилися і в підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинний до 1 квітня 2011 року.

Так, з наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, в ході експертного дослідження, що підтверджується висновком судової економічної експертизи від 4 грудня 2012 року № 213/12, встановлено, що 1 лютого2011 року між ТОВ «Спільне інвестування» (виконавець) та ТОВ «СКО «Укркурорт" (замовник) було укладено договір № 35, предметом якого є надання виконавцем платних послуг по організації і забезпеченню участі замовника в туристичних виставках в 2011 році, обумовлених сторонами в дійсному договорі.

В підтвердження фактичного виконання робіт за вказаним договором в період з 12 березня 2011 року по 28 квітня 2011 року ТОВ «Спільне інвестування» надано ТОВ «СКО «Укркурорт» акти прийому-здачі виконаних робіт на суму 232840,00 грн. (у тому числі ПДВ - 38806,67 грн.) та калькуляції витрат, пов'язаних із наданням послуг виконавцем за договором зі звітами про участь у виставках на суму 232840,00 грн. (у тому числі ПДВ - 38806,67 грн.), а саме: Міжнародна туристична виставка ІТМ-Інтурмаркет-2011 (проводилась з 12 по 15 березня 2011 року в м. Москва «Крокус Експо», сума витрат 21600,00 грн.); Міжнародний фестиваль туризму і відпочинку (проводився з 21 по 25 березня 2011року в м. Самара Виставковий комплекс «Експо-Волга», сума витрат - 20800,00 грн.); Міжнародний фестиваль туризму і відпочинку (проводився з 28 березня по 1 квітня 2011 року в м. Тюмень «Готель «Тюмень», сума витрат - 15000,00 грн.); Вісімнадцята Міжнародна туристична виставка індустрії і туризму (проводилась з 16 по 19 березня 2011 року у м. Москва «Крокус Експо», витрати - 39940,00 грн.); Міжнародний фестиваль туризму і відпочинку (проводився з 21 по 25 березня 2011 року в м. Уфа, «Президент-отель», сума витрат - 36700,00 грн.); Міжнародний фестиваль туризму і відпочинку (проводився з 21 по 25 березня 2011 року в м. Казань «Казанська Рив'єра», сума витрат - 34700,00 грн.); Міжнародний фестиваль туризму і відпочинку (проводився з 21 по 25 березня 2011 року в м. Челябинськ «Холідей Ін Челябінськ-Ріверсайд», сума витрат - 24200,00 грн.); Міжнародний фестиваль туризму і відпочинку (проводився з 21 по 25 березня 2011 року в Нижній Новгород готель «Жовтневий», сума витрат - 24000,00 грн.; Інтерактивна виставка дитячого дозвілля і активного відпочинку (проводилась з 26 по 29 березня 2011 року у м. Москва Всеросійський виставковий центр, сума витрат - 15900,00 грн.;

Дослідженням наданих для експертизи копій платіжних документів встановлено, що ТОВ «СКО «Укркурорт» сплатило у безготівковій формі на користь ТОВ «Спільне інвестування» виконані послуги з організації участі у виставках суму у розмірі 232840,00 грн., у тому числі ПДВ - 38806,67 грн.

Згідно журналу-ордеру за рахунком 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками» послуги, отримані за договором від 1 лютого 2011 року №35, відображено у бухгалтерському обліку ТОВ «СКО «Укркурорт».

Таким чином, експертизою за наслідками дослідження первинних документів бухгалтерського обліку позивача встановлено, що: первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не встановлено завищення валових витрат та податкового кредиту по контрагенту ТОВ «Спільне інвестування» за квітень 2011 року, як і не підтверджено висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 3 серпня 2012 року № 350/23/32843689 про порушення позивачем вимог чинного законодавства під час відображення в податковій звітності суми валових витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, що складені за результатами виконання ТОВ «Спільне інвестування» послуг по організації і забезпеченню участі в туристичних виставках в 2011 році.

Таким чином, з огляду на те, що експертом під час аналізу первинної документації використані спеціальні знання та у зв'язку з тим, що відповідачем ході розгляду справи не спростовувались висновки судово-бухгалтерської експертизи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про помилковість тверджень ДПІ щодо відсутності у позивача права віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні послуг по організації і забезпеченню участі в туристичних виставках ТОВ «Спільне інвестування».

Щодо висновків відповідача про порушення вимог чинного законодавства під час формування податкового кредиту та витрат, що виникли у зв'язку з відображенням у податковому обліку господарських операцій з фірмою «Капитель Плюс», Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та фірмою «Капитель Плюс» укладені договір про надання платних послуг з санаторно-курортного лікування від 23 лютого 2011 року № 20/77 та договір про надання платних послуг з організації та забезпечення участі в туристичних виставках в 2011 році від 1 лютого 2011 року № 33/269.

Фактичне виконання зобов'язань за зазначеними вище договором підтверджується належними та допустимими, в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами, а саме: актами приймання-здачі виконаних робіт та накладними на отримання ТОВ «СКО «Укркурорт» путівок, податковими накладними, виписками з банківського рахунку, калькуляціями витрат, звітами про участь у міжнародних виставках, доказами подальшого використання санаторно-курортних послуг шляхом реалізації путівок Первинній організації профспілки ПМГУ ВАТ «Арселор Миттал Кривой Рог

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та фірмою «Капитель Плюс».

Зазначений висновок судів попередніх інстанцій також ґрунтується на висновках судово-економічної експертизи, яким встановлено, що дослідженими первинними документами бухгалтерського обліку підтверджуються право позивача на формування витрат та податкового кредиту по господарських операціях з фірмою «Капитель-Плюс».

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення від 13 серпня 2012 року №0000102200 та №0000122200 прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко