Ухвала суду № 37483099, 12.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2014 р. м. Київ К/800/57785/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Мусійчук І.М.,

та представників:

позивача - не з'явились,

відповідача - Каранця Р.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тисмениця" (далі - Товариство)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013

у справі № 2а-7594/11/1370

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - ДПІ)

та Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та незаконними дій ДПІ щодо проведення позапланової виїзної перевірки Товариства з питань взаєморозрахунків з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецопт», приватним підприємством «Спецторг», товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Союз-Метал» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, а також про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2011 № 0001682300, № 0001692300 та № 0001702300.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що господарські операції позивача зі спірними контрагентами мали фіктивний характер, не були опосередковані дійсним рухом активів, а відтак не можуть породжувати податкові наслідки у податковому обліку позивача.

Товариство не погодилося з вказаними висновками попередніх судових інстанцій та звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення та задовольнити позов. В обґрунтування касаційних вимог заявник зазначає, що судами не встановлено нікчемності спірних правочинів, тоді як платник податків-покупець не може бути відповідальним за порушення у сфері оподаткування, допущені його контрагентами. Крім того, за посиланням скаржника, судами безпідставно було розцінено відсутність в окремих випадках товарно-транспортної документації як доказ безтоварності господарських операцій.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань взаєморозрахунків з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецопт», приватним підприємством «Спецторг», товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Союз-Метал» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011.

За наслідками цієї перевірки ДПІ було складено акт від 03.06.2011 № 972/135/23-1/25229063 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 17.06.2011 № 0001682300, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 6 298 913 грн. (у тому числі 5 039 132 грн. за основним платежем та 1 259 781 грн. за штрафними санкціями);

від 17.06.2011 № 0001692300 про визначенні Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 1 992 955 грн. (у тому числі 1 594 364 грн. за основним платежем та 398 591 грн. за штрафними санкціями);

та від 17.06.2011 № 0001702300, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ за звітні періоди з березня по листопад 2010 року в загальній сумі 3 003 049 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття зазначених актів індивідуальної дії, полягає у тому, що позивач незаконно відніс до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені до сплати названими постачальниками у ціні поставленої продукції (списаного обладнання та металобрухту), та неправомірно зменшив оподатковуваний доход на суму витрат за цими операціями, у зв'язку з їх фіктивністю.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні правила формування податкового кредиту передбачені й у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що витрати платника, які зменшують базу оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, мають бути реально понесеними, документально підтвердженими, а документи на обґрунтування таких витрат повинні містити повну та достовірну інформацію про учасників, умови та зміст господарських операцій.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно, на суму податкового кредиту та вартість товару, визначеного постачальником.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є його податковим ризиком. З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

У справі, що переглядається, в основу рішення про відмову в задоволенні даного позову, судами покладено висновок, що Товариством не подано необхідних документів на підтвердження реального виконання спірних операцій.

При цьому відсутність реальної підприємницької діяльності у правовідносинах позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецопт», приватним підприємством «Спецторг», товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Союз-Метал» було встановлено судами на підставі сукупності таких обставин:

зазначені постачальники не мають основних засобів, необхідних виробничих та трудових ресурсів, за юридичною адресою не перебувають, фактичну господарську діяльність не провадять;

подані Товариством первинні документи містять суперечливі відомості щодо змісту спірних операцій (як-от - місця передачі товару, осіб, відповідальних за виконання господарських операцій тощо);

позивачем не подано документів, які б засвідчили вчинення необхідних дій в процесі виконання спірних операцій з поставки металопродукції (зокрема, транспортування та зберігання придбаного товару тощо), подальшого використання у господарській діяльності.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку дозволили судам зробити висновок про недостовірність відомостей у первинних документах (видаткових та податкових накладних), на підставі яких Товариством було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок - про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту та валових витрат.

На підставі цього суди цілком правомірно відмовили у задоволенні позову Товариства.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують наведених висновків судів. Так, посилання Товариства на недоведеність податковою інспекцією існування обставин щодо нікчемності правочинів (в рамках виконання яких здійснювалися спірні операції) не є слушними. Адже наслідки у податковому обліку створюють не самі по собі правочини, а вчинювані платником господарські операції, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Поняття правочину є притаманним для цивільного законодавства та є відмінним від змісту господарської операції. Для оцінки правильності відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту перевірка дотримання платником норм цивільного та господарського законодавства при укладенні правочину не вимагається.

Що ж стосується твердження платника про те, що відсутність товарно-транспортної документації не є доказом безтоварності господарської операції, то слід зазначити, що, дійсно, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення, а тому власне їх відсутність не є беззаперечним свідченням фіктивності операцій. Однак у справі, що переглядається, висновок судів про безтоварний характер спірних операцій мотивований посиланням не лише на відсутність товарно-транспортних накладних, але й на інші вище наведені обставини, сукупність яких була покладена судами в основу відповідного висновку.

Інші доводи Товариства, викладені у касаційній скарзі фактично спрямовані на переоцінку обставин справи щодо реального виконання спірних господарських операцій, що не віднесено процесуальним законодавством до компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на відповідність висновків судів нормам матеріального права на установленим за наслідками оцінки наявних у справі доказів обставинам справи, підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тисмениця" залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 у справі № 2а-7594/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько