Постанова № 37471364, 03.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2014 р. Справа№ 910/20091/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Клімчук О.С. (довіреність б/н від 23.10.2013 р.)

від відповідача - Шевченко І.О. (довіреність №196/10 від 01.07.2013 р.)

розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» та Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» ДП НАЕК «Енергоатом»

на рішення господарського суду міста Києва від 08.01.2014 року

у справі №910/20091/13 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» ДП НАЕК «Енергоатом»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» ДП НАЕК «Енергоатом» про стягнення штрафних санкцій за порушення строків оплати продукції у розмірі 70623,84 грн.

В ході розгляду даної справи судом першої інстанції, позивачем була подана заява про зміну предмету позову, згідно якої позивач просив визнати недійсним пункт 4.4 договору поставки №01/10-06 від 10.06.2011 р. та стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення строків оплати продукції у розмірі 70623,84 грн., з яких: 12050,20 грн. 3% річних та 58573,64 грн. пені.

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.01.2014 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 12050,20 грн. та 293,56 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 58573,64 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені за порушення строків оплати поставки продукції за договором задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» ДП НАЕК «Енергоатом» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив її задовольнити. Проти апеляційної скарги відповідача заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив її задовольнити. Проти апеляційної скарги позивача заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

10.06.2011 р. між ТОВ «ФПК «Атомстройсервіс» (постачальник) та ДП НАЕК «Енергоатом» (покупець) було укладено договір поставки № 01/10-06.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити сильфонну збірку, виробництва «KSВ AG», Німеччина, для енергоблоку № 3 ВП «Запорізька АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура і ціни зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що сума договору становить 1780000,00 грн. у тому числі ПДВ 20 % - 296666,67 грн.

Згідно п. 4.1 договору, покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною в специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 5.1 договору, строк поставки продукції зазначений в специфікації. Допускається дострокова поставка та поставка продукції партіями.

Згідно додатку № 1 до договору № 01/10-06 від 10.06.2011 р. (специфікації) сторонами визначено строк поставки - 30.11.2011 р.

30.08.2012 р. сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору постачання № 01/10-06 від 10.06.2011 р., відповідно до умов п. 2.1 якої сторони дійшли згоди змінити термін постачання зазначений в специфікації, визначивши новий термін постачання: до 10.10.2012 р.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач прострочив строк оплати поставленої згідно договору продукції, на підставі чого позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 58573,64 грн. та 3 % річних у розмірі 12050,20 грн.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В п. 4.2 договору зазначено, що покупець перераховує аванс у розмірі 30% від вартості продукції за специфікацією за умови виконання постачальником п. 4.3 договору. Сума авансу становить - 534000,00 грн. з ПДВ. Допускається оплата авансу частинами.

Матеріалами справи (банківськими виписками з рахунку позивача) підтверджується перерахування відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 534000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 Договору також встановлено, що остаточна оплата продукції в розмірі 70% від вартості поставленої партії продукції за специфікацією здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів з моменту підписання акта прийому-передачі на поставлену партію продукції.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 1780000,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі ТМЦ № 1/12/381 від 08.02.2013 р.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.2 Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриману продукцію протягом 30 робочих днів з моменту підписання акту прийому-передачі на поставлену партію продукції, тобто до 25.03.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було оплачено вартість поставленої продукції 16.07.2013 р. (на суму 900000,00 грн.), 30.07.2013 р. (проведено зарахування зустрічних вимогу розмірі 281418,00 грн.), а також 70100,00 грн. (14.08.2013 р.).

Таким чином, відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

За змістом ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо це передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

При цьому, договором поставки не передбачена відповідальність у вигляді пені за порушення грошових зобов'язань за даним договором.

Крім того, чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань за вказаними правовідносинами.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 58573,64 грн. є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.

Положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд, перевіриши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 12050,20 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача на п. 4.4 договору, як на підставу для звільнення його від сплати 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та оцінює вказане критично, оскільки, 3% річних не є господарською санкцією в розумінні приписів ЦК України та ГК України, також відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності обставин, передбачених п. 4.4 договору.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Як на підставу недійсності п. 4.4 Договору позивач посилається на те, що такий правочин міг бути вчинений і без включення даного пункту до договору.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Слід зазначити, що договір підписаний позивачем без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ним всіх умов, які містяться в такому договорі в тому числі і п. 4.4.

Позивачем належним чином не доведено, а судом не встановлено існування обставин, з якими положення чинного законодавства України пов'язують можливість визнання п. 4.4 Договору недійсним, а відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним п. 4.4 договору поставки №01/10-06 від 10.06.2011 р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем та відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційні скарги не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржників на невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 08.01.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» ДП НАЕК «Енергоатом» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.01.2014 р. у справі №910/20091/13 залишити без змін.

Справу №910/20091/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Б.О. Ткаченко