Ухвала суду № 37466715, 27.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4239/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Яковлева Ю.В,

судді - Жука С.І.

при секретарі: Топор О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Прометей" до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Прометей" звернулося до суду з позовом до Баштанської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000711700, №0000142200, №0000132200, №0000162200, №0000152200 від 16 травня 2013 року

Свої позовні вимоги ТОВ "ВК "Прометей" обґрунтувало незаконністю спірних рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року вищенаведений позов було задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013 року №0000142200 про визначення ТОВ "ВК "Прометей" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1127221 гривень, та №0000152200 про визначення ТОВ "ВК "Прометей" грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 66515 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Баштанська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його часткового задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Прометей» зареєстроване як юридична особа 17.10.11 Баштанською райдержадміністрацією. Основними видами діяльності ТОВ «ВК «Прометей» є вирощування зернових культур, розведення свиней, свійської птиці, виробництво м'яса та ін.

У квітні 2013 року Баштанська МДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої було складено Акт №76/22-37893781 від 19.04.13 /т.1 а.с.23/.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку, що підприємство припустило ряд порушень податкового законодавства, що мало наслідком прийняття 16.05.13 уповноваженою особою Баштанської МДПІ податкових повідомлень-рішень №00000711700 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 8703,73 гривень, №000142200 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1127221 гривень, №0000132200 про визначення грошового зобов'язання зі збору екологічного податку в сумі 1348 гривень, №0000162200 про визначення грошового зобов'язання зі збору екологічного податку в сумі 9545 гривень, №0000152200 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 66515 гривень /т.1 а.с.18/.

Щодо збору з екологічного податку.

Під час перевірки ревізорами встановлено, що підприємством під час подання податкової декларації з екологічного податку не надано додаток №4, у зв'язку з чим не задекларовані мертві відходи від зернових культур врожаю 2012 року, а саме 88,1 т відходів.

Сума несплаченого екологічного податку склала 1078,34 гривень, а разом зі штрафними санкціями 1348 гривень.

За таких обставин в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000132200 необхідно відмовити.

Щодо збору з екологічного податку.

Під час перевірки ревізорами встановлено, що підприємством для технологічного процесу вирощування тварин потрібно було опалення в зимовий період. Для опалення у першому кварталі 2012 використовувались 7,3 куб.м. дров. Орієнтовний рівень впливу сполук за 1 куб.м. складає 1046 гривень. Загальна сума скаладає 1046*7,3=7635,8 гривень.

Зазначені викиди підприємством не декларувались, відповідний податок не сплачувався.

За таких обставин в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000162200 необхідно відмовити.

Щодо податку на доходи з фізичних осіб.

Під час перевірки ревізорами було встановлено, що підприємство мало 14 фактів взаємовідносин з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

При цьому, виплачуючи їм винагороду, підприємство не утримало податок на доходи з фізичних осіб.

Разом з тим, ст.177.8 ст.177 Податкового кодексу України передбачено, що право не утримувати податок на доходи у джерела виплати, є лише у разі, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.

За таких обставин, враховуючи, що ст.177.8 ПК України надає право не утримувати податок лише при наявності документів про реєстрацію фізичної особи підприємцем, а не за самим статусом фізичної особи, наступне надання позивачем таких документів, вже не може вплинути на правомірність податкового повідомлення-рішення, оскільки на час перевірки таких документів не було.

За таких обставин в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №00000711700 необхідно відмовити.

Щодо податку на прибуток підприємств.

Під час перевірки ревізором встановлено, що протягом 2012 року підприємством були допущені помилки в частині визначення доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. А саме занижено показник доходів, що враховується при визначенні об'єкту оподаткування за 1 квартал на 120981 гривень, за 2 квартал на 120981 гривень, за 3 квартал на 1212781 гривень. Разом з тим, за підсумками 2012 року це заниження виправлено та підприємством навпаки за 12 місяців задекларовано доходів більше на 89403 гривень.

У зв'язку з відсутністю недоїмки з податку на прибуток на час проведення перевірки, ревізором обраховані лише штрафні санкції в сумі 66515 гривень, без визначення суми грошового зобов'язання за основним платежем /т.1 арк.спр.22/.

Представники позивача погодилися з описаними у Акті перевірки обставинами зазначеного порушення /т.1 арк.спр.29/. За поясненнями головного бухгалтера вона дійсно помилково не врахувала у 1-3 кварталі 2012 частину доходів, які повинні були враховуватися при визначенні об'єкту оподаткування. Але, підприємством було самостійно виявлена та виправлена ця помилка та за підсумками 2012 року задекларована вся сума помилки 1212781 гривень, та, більш того, завищені показники доходів на 89403 гривень. Таким чином, за підсумками 2012 року підприємство не лише не завдало шкоди бюджету в результаті помилки 1-3 кварталу, а більш того, переплатило податок на прибуток.

Відповідно до ч.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Суд звертає увагу, що відповідно до зазначеної статті Податкового кодексу України контролюючий орган має право застосовувати штрафні санкції лише за умови того, що він самостійно визначає суми податкового зобов'язання. При цьому, сума штрафних санкцій визначається у відсотковому відношенні до суми визначеного основного зобов'язання.

За таких обставин, оскільки податковий орган не визначав самостійно податкове зобов'язання ТОВ «ВК «Прометей», то він не може нарахувати йому штрафні санкції. До того ж, за таких умов навіть відсутня база для відсоткового обрахунку суми штрафу.

На переконання суду, у цьому випадку відповідач мав можливість скористатися іншою нормою ПК України, а саме ст.129 - нарахування пені, яка має зовсім інші розміри грошових зобов'язань.

За таких обставин позов в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №00000152200 необхідно задовольнити.

Щодо податку на додану вартість.

Під час перевірки податківці нарахували ТОВ «ВК «Прометей» грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 730906 гривень, а крім того, штраф у сумі 396315 гривень. Зазначена сума основного зобов'язання складається з 509575 гривень - застування звичайних цін, 213588 гривень - за невизнання кредиту за незареєстрованими договорами оренди земельних ділянок та 7743 грн. - за нікчемними (на думку ревізора) правочинами.

Під час перевірки ревізорами встановлено, що ТОВ «ВК «Прометей» протягом 2012 року реалізовувалися перепелині яйця по ціні 7,5 гривень за упаковку. При цьому, собівартість вказаної продукції відповідно до бухгалтерського обліку підприємства складає 14,09 гривень. Отже, ревізорами встановлено перевищення звичайної ціни над договірною на 49,75%.

Ревізором обраховано зобов'язання з податку на додану вартість позивачу, з врахуванням звичайних цін, та визначено грошове зобов'язання за цим фактом відповідно до ст.39.15 Податкового кодексу.

На час прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, ст.39 ПК України передбачала, що у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін більше ніж на 20 відсотків, таке відхилення може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта податковим органом.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

Зазначена редакція ст.39 ПК України, як раз набула чинності 01.01.13 та проіснувала до 01.09.13, тобто в період спірних правовідносин.

Разом з тим, ст.39.15 ПК України було передбачено, що у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Таким чином, враховуючи, що ТОВ «ВК «Прометей» не сплатив цю суму, розраховану відповідачем, а почав процедуру оскарження податкового повідомлення-рішення, а керівник податкового органу з відповідним позовом до суду не звернувся, зазначене рішення вважається відкликаним в силу закону.

В цій частині позов належить задовольнити.

Під час перевірки податківцями встановлено, що підприємство використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, які не пройшли державну реєстрацію у Держземагенстві.

З цього податківцями зроблено висновок, що позивач не може бути платником фіксованого сільськогосподарського податку, а тому увесь акумульований ним на спеціальному рахунку та несплачений податок на додану вартість у сумі 213588 гривень підлягає сплаті до бюджету.

Відповідно до пункту 301.1 статті 301 цього Кодексу платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з пунктом 302.1 статті 302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 06.10.98 № 161-XIV «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими, оформлені з недоліками.

Власне саме така позиція висловлена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №2614/12/13-12 від 28.12.2012 «Щодо справляння фіксованого сільськогосподарського податку та застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського господарства».

Ревізорами зроблені висновки про нікчемність правочинів між позивачем та постачальниками ТОВ «Фрайт» на суму 1721 гривень та ПП «Будьком-Алон» на суму 4167 гривень, всього загалом на суму 5888 гривень.

Зазначені висновки зроблені на той підставі, що зустрічними перевірками ТОВ «Фрайт» та ПП «Будьком-Алон» не знайдено за їх місцезнаходженням, а в подальших ланцюгах цих постачальників є сумнівні чи навіть фіктивні підприємства.

Судом встановлено, що 13.12.11 позивачем укладено договір поставки №13121 з ТОВ «Фрайт» /т.1 а.с.164/. Відповідно до цього договору продавцем поставлено на адресу позивача кормові добавки «Біо-Мос» на загальну суму 10325 гривень, з них ПДВ 1721 гривень.

На підтвердження виконання договору ТОВ «Фрайт» надав видаткові та податкові накладні /т.1 а.с.106/.

Відповідно до договору ПП «Будьком-Алон» поставило позивачу обладнання інкубатора на загальну суму 25000 гривень, з них ПДВ 4166,67 гривень. На підтвердження цього, постачальником були надані відповідні видаткова та податкова накладні /т.4 арк.спр.114/.

Зазначені показники сплаченого ПДВ були відображені позивачем у складі податкового кредиту за відповідні періоди.

Суд не може погодитися з визнанням відповідачем зазначених правочинів нікчемними та позбавлення підприємства на цій підставі податкового кредиту.

Відповідно ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є господарська операція з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів (послуг) на митну територію України, вивезення товарів (послуг) у митному режимі експорту.

Відповідно до ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання, виготовлення товарів або отримання послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, відповідно до Кодексу у підприємства є право на включення до податкового кредиту сплачених сум іншому платнику податку за умови проведення реальної господарської операції та наявності первинних документів, які підтверджують її проведення

Досліджуючи реальність та товарність цих договорів, відповідно до роз'яснення Вищого адміністративного суду України, викладеного у листі № 742/11/13-11 від 02.06.11 суд вважає, що саме за цими господарськими операціями яких-небудь інших документів, ніж ті, які були надані позивачем, бути не може.

У будь-якому випадку, відповідно до вимог ч.1 ст.71 КАС України обов'язок доказування обставин безтоварності та не реальності господарських договорів покладено на податковий орган, а не на платника податків.

На думку суду, відповідачем таких доказів не надано, а висновки, зроблені в Акті перевірки є бездоказовими.

Суд не може погодитись з позицією податкового органу, відповідно до якої він за надуманими підставами взагалі заперечує цивільну правоздатність постачальника позивача, вважає укладені угоди нікчемними та не визнає з цього приводу право на податковий кредит. Постачальники позивача у першому ланцюгу мали необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебували на обліку у органах податкової служби та мали свідоцтво платника податку на додану вартість. Оскільки, Державна податкова служба зареєструвала ТОВ «Фрайт» та ПП «Будьком-Алон» платниками ПДВ, видала їм Свідоцтва, які це посвідчують, її органи не мають права заперечувати можливість формування податкового кредиту за рахунок цих підприємств.

Ті обставини, що у ТОВ «Фрайт» та ПП «Будьком-Алон» недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнані фіктивними, є лише приводом (сигналом) для більш ретельної перевірки (дослідження) їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту.

На переконання суду, якщо податковий орган мотивує своє рішення про позбавлення платника податків права на віднесення сплачених постачальникам коштів до податкового кредиту та валовим витратам тим, що, на його думку, відбулася фіктивна операція по штучному нарощуванню цих показників, то цьому повинно передувати доведеність цієї діяльності платника податків або його контрагентів у порядку кримінального судочинства.

У будь-якому випадку Податковим кодексом України не передбачається солідарної відповідальності для всіх учасників господарської діяльності по всім ланцюгам постачальників.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового обліку покупцем та його зобов'язань зі сплати податків.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.10 за позовом ПП «Армавір» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.10 у справі за позовом ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.11 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі «Булвес» проти Болгарії.

В цій частині позов належить задовольнити.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Частиною 1 ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Прометей" до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000711700, №0000142200, №0000132200, №0000162200, №0000152200 від 16 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвала у повному обсязі виготовлена 3 березня 2014 року

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І. Жук/