Постанова № 37466103, 04.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2014 р. Справа № 917/2154/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 129 П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.13 у справі № 917/2154/13

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Гадяч, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток", с. Тарасівка, Зіньківський район, Полтавська область

про стягнення 109461,30 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" 55000,00 грн. основного боргу, 4136,30 грн. пені, 50325,00 грн. процентів за користування чужими коштами, 2189,23 грн. витрат по сплаті судового збору, 2800,00 грн. витрат за послуги адвоката.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.12.2013 р. у справі № 917/2154/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - 55000,00 грн. основного боргу, 4136,30 грн. пені, 1182,73 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання в частині здійснення розрахунків за виконані роботи, таким чином позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 55000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими; пеня у розмірі 4136,30 грн. за період з 22.12.2012 р. по 22.06.2013 р. також підлягає задоволенню на підставі відповідних умов договору та вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання; щодо стягнення процентів за користування чужими коштами за період з 22.12.2012 р. по 22.06.2013 р. у розмірі 50325,00 грн. судом зазначено, що ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, в ч. 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання та ін.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013 р. в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити апеляційну скаргу в оскаржуваній частині, стягнути з відповідача 50325,00 грн. на його користь, а також стягнути витрати по сплаті судового збору, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в процентах визначених договором від несплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником до дня повної оплати послуг (п. 4.2 договору). На думку позивача він має право на стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасного проведення розрахунків, порядок якого передбачений умовами договору між сторонами. Крім того, позивач зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язання ні штрафною санкцією. За своєю правовою природою вказані проценти - це плата за користування чужими коштами, розмір яких встановлюється договором або, відповідно чинним законодавством та ін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 55000,00 грн. основного боргу та припинити провадження у справі, з мотивів викладених у відзиві. Зокрема, відповідач зазначає, що за порушення грошового зобов'язання ТОВ «Украгросток» несе відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, на його думку проценти за користування чужими грошовими коштами «дублюють» відповідальність, вважає, що одночасне стягнення (застосування) пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та процентів за користування чужими грошовими коштами суперечить нормам чинного законодавства та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 08.11.2012 р. між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ТОВ "Украгросток" (замовник) укладено договір на збирання сільськогосподарських культур № ЛГП-10 (а. с. 12 - 13).

Відповідно до п. 1.1. договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника виконати роботи по збиранню с/г і технічних культур зернозбиральним комбайном CLASS LEXION 480 на площах, наданих замовником, у порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 3.1.1. договору, замовник проводить оплату за виконані виконавцем роботи по обмолоту кукурудзи по ціні 320,00 грн. за 1 гектар, у т.ч. ПДВ 53,33 грн.

У п. 3.1.2. договору сторони визначили, що розрахунок за виконані роботи по збиранню врожаю замовник проводить відповідно до актів передачі-приймання виконаних робіт не пізніше 30 днів після їх складання, шляхом перерахування грошових коштів замовника на розрахунковий рахунок виконавця.

Пунктами 4.1., 4.2. договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від неоплаченої суми. З дня, коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право затребувати від замовника, а замовник повинен виплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг (ст. 536, п. З ст. 692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5% від невиплаченої

вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником до дня повної оплати послуг.

На виконання умов договору позивач виконав роботи по обмолоту кукурудзи на зерно на площі 234,4 га, на загальну суму 75008,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт № 11 від 21.11.2012 р., який підписаний та скріплений печатками сторін (а. с. 14), у матеріалах справи відсутні претензії від замовника щодо якості виконаних робіт.

21.11.2012 р. позивач виставив рахунок на оплату № 33 на загальну суму 75008,00 грн.

ТОВ "Украгросток" здійснені часткові оплати, що підтверджується копіями виписок ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», а саме: 19.04.2013 р. на суму 15008,00 грн., (а. с. 41); 31.05.2013 р. на суму 5000,00 грн. (а. с. 42).

20.08.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за виконані роботи по договору № ЛГП-10 від 08.11.2012 р. (а. с. 44 - 47), відповідач відповіді не надав, заборгованість не сплатив.

Крім того, сторонами складено, акт звірки взаємних розрахунків, в якому зазначено, що станом на 20.08.2013 р. у ТОВ "Украгросток" існує заборгованість у розмірі 55000,00 грн. (а. с. 43).

Таким чином, заборгованість у сумі 55000,00 грн. відповідач не сплатив.

Позивач, з посиланням на зазначені обставини звернувся до господарського суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання в частині здійснення розрахунків за виконані роботи, таким чином позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 55000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими; пеня у розмірі 4136,30 грн. за період з 22.12.2012 р. по 22.06.2013 р. також підлягає задоволенню на підставі відповідних умов договору та вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання; щодо стягнення процентів за користування чужими коштами за період з 22.12.2012 р. по 22.06.2013 р. у розмірі 50325,00 грн. судом зазначено, що ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, в ч. 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в оскаржуваній частині не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування прийнятого по справі рішення в певній частині.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та положень ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1. ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як свідчать матеріали справи, а саме п. 3.1.2. договору яким сторони визначили, що розрахунок за виконані роботи по збиранню врожаю замовник проводить відповідно до актів передачі-приймання виконаних робіт не пізніше 30 днів після їх складання, шляхом перерахування грошових коштів замовника на розрахунковий рахунок виконавця.

На виконання умов укладеного договору виконавець виконав взяті на себе зобов'язання належним чином, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт № 11 від 21.11.2012 р., без будь - яких заперечень з боку замовника.

Замовник на виконання умов договору здійснив оплату у загальній сумі 20008,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, які наявні у матеріалах справи.

При цьому, остаточний розрахунок, який передбачений п. 3.1.2. договору замовник не виконав належним чином, а саме повністю не розрахувався за надані виконавцем послуги, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість в розмірі 55000,00 грн.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 55000,00 грн. підтверджується матеріалами справи та жодним чином відповідачем не спростований. Доказів його оплати відповідачем суду не надано. Відповідач припустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором і ці факти не заперечує.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 55000,00 грн. основного боргу.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 4.1. договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від неоплаченої суми.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4136,30 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 50325,00 грн. процентів за користування чужими коштами, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.2. договору сторонами передбачено, з дня, коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право витребувати від замовника, а замовник повинен виплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг (ст. 536, п. З ст. 692 ЦК України).

Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5 % від невиплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником до дня повної оплати послуг.

А отже в даному випадку сторонами у договорі передбачено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, проценти за користування чужими грошовими коштами є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, то передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування чужими грошовими коштами.

З огляду на приписи ст. 549 ЦК України спеціальними санкціями за прострочення виконання зобов'язань є такі види неустойки як штраф і пеня. Зокрема, остання, будучи санкцією за прострочення виконання грошового зобов'язання не може ототожнюватися з процентами (платою) за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, враховуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2800,00 грн. витрат за послуги адвоката, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цих вимог з огляду на наступне:

Згідно з ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом оправи.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Як роз'яснив Пленум у п. 6 Постанови Вищого господарського суду України 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Проте, позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що послуги позивачу надавалися саме адвокатом, який має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази оплати вказаних послуг позивачем у розмірі 2800,00 грн.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з відповідача 1006,50 грн. судового збору. Також підлягають стягненню з позивача на користь відповідача 1100,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.13 у справі № 917/2154/13 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача - 50325,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами скасувати прийняти нове яким позов в цієї частині задовольнити.

Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" (с. Тарасівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38113, код ЄДРПОУ 34463495, р/р 2600500112660 в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива", МФО 380054, ІПН 344634916114, № свідоцтва ПДВ 100331893) на користь позивача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в філії "ПРУ ВАТ "Банк Фінанси та Кредит", МФО 331832) 50325,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" (с. Тарасівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38113, код ЄДРПОУ 34463495, р/р 2600500112660 в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива", МФО 380054, ІПН 344634916114, № свідоцтва ПДВ 100331893) на користь позивача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в філії "ПРУ ВАТ "Банк Фінанси та Кредит", МФО 331832) 1006,50 грн. судового збору та 1100,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги

В іншій частині рішення залишити без змін.

Наказ доручити видати господарському суду Полтавської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 03.03.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.