Ухвала суду № 37463794, 11.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-325/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Кучми А.Ю. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Київмлин" до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.07.2011р. №0001832305,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Київмлин" (далі - позивач або ПАТ «Київмлин») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001832305 від 27.07.2011р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, працівниками ДПІ у Подільському районі м. Києва була проведена виїзна планова перевірки ПАТ «Київмлин» (код ЄДРПОУ 30523267), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 31.03.2011р.

По результатам проведеного контрольного заходу, суб'єктом владних повноважень складено Акт перевірки № 180/23-304/30523267 від 30.06.2011р. (надалі - Акт перевірки).

Як вбачається з висновків Акту перевірки, в результаті несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів на загальну суму 106680,47 грн., позивачем порушено вимоги п. 2.6 гл.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. № 637.

За наслідками зафіксованих Актом перевірки порушень, відповідачем винесено спірне податкові повідомлення рішення:№ 0001832305 від 27.07.2011р. яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 533402,35грн.

Обговорюючи питання правомірності винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення, судова колегія виходить з наступного.

Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції в повній мірі проаналізовано зміст правових норм викладених у ст. 3,5 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», надано належну оцінку обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність порушення позивачем вимог Закону про РРО, оскільки не роздрукування на дати 05.05.08 р. та 22.09.08 р. щоденних фіскальних звітних чеків відбулося внаслідок припинення подачі електроенергії, відновлення електроенергії відбулось поза межами робочого дня, а зазначені денні звіти були роздруковані наступного робочого дня, що не суперечить вимогам Закону про РРО.

Також, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції із посиланням на докази, наявні в матеріалах справи, а саме: КОРО № 2665004736р/1 та Касові книги на 2008 за період з 15.05.2008р. по 21.06.20008р., 2009р. за період з 02.07.2009 по 27.08.2009р., щодо порушення позивачем вимогою п.4.3 Положення №637, оскільки готівкові кошти в сумі 24 081,28 грн. фактично були оприбутковані в касі підприємства несвоєчасно.

В свою чергу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що застосування відповідачем до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності є неправомірним.

Так, строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, мав дотримуватися наведених положень законодавства, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Посилання апелянта на те, що штрафні санкції, застосовані органами податкової служби за порушення суб'єктом господарювання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на державну податкову службу є складовою фінансових відносин у процесі формування бюджетів усіх рівнів, що не є предметом регулювання ГК України з огляду на вимоги ст. 4 цього Кодексу, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 № 436/95 (із змінами і доповненнями), у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Таким чином, па підставі ст. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 № 436/95, податковим органом застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

Судова колегія зазначає, що штрафні (фінансові) санкції, які застосовуються на підставі Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95 від 12.06.1995 р., підпадають під дію статей 238, 239 ГК України і є адміністративно-господарськими санкціями. Тому, відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Однак, рішення відповідача від 27.07.2011р. №0001832305про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій було прийнято всупереч вимог ст. 250 ГК України, тобто після закінчення річного строку з дня вчинення визначеного відповідачем порушення.

Таким чином, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 13.02.2014 року.

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Епель О.В.

Кучма А.Ю.