Ухвала суду № 37462411, 27.02.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/8098/13-ц Головуючий у І інстанції Шинкарь А.О.Провадження № 22-ц/780/1168/14 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.Категорія 40 27.02.2014

УХВАЛА

Іменем України

27 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Микитенко Д.А.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Княжицької сільської ради Броварського району Київської області про визнання недійсним рішення та свідоцтва про право власності на житло,-

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом та просила визнати та скасувати рішення Княжицької сільської ради Броварського району Київської області про передачу у власність квартири АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності на вказане житло, видане відповідачкам.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.03.1995 року позивачка, її чоловік та відповідачки, які є її дочками отримали ордер на отримання вищевказаної квартири, в якій вона довгий час проживала. У зв'язки з тим, що у 1997 році захворіли батьки позивачки, то вона виїхала зі спірної квартири до батьків. Позивачка вказує, що у 2000 році відповідачка ОСОБА_3 незаконно виписала її зі спірної квартири, а в подальшому без її згоди приватизувала квартиру тільки на себе та відповідачку ОСОБА_4 Таким чином позивачка вважає, що відповідачки такими діями позбавили її права на житло, яке вона отримала за законом, а тому звернулася до суду із вказаним позовом.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.03.1995 року чоловіку позивачки - ОСОБА_5 було видано ордер № 2300 на право зайняття жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 на склад сім'ї: голова сім'ї - ОСОБА_5, дружина позивачка ОСОБА_2, дочка відповідачка ОСОБА_7, син ОСОБА_8

Розпорядженням Княжицької сільської ради Броварського району Київської області № 35 від 30.08.2000 року було передано ОСОБА_3 вищезазначену квартиру у приватну спільну (сумісну) власність.

Відповідно до довідки КП КОР «Лівобережне БТІ» від 08.10.2013 року № 379 право власності на вищевказану квартиру зареєстровано у рівних частинах за відповідачкам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.08.2000 року (а.с. 39, 43).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, позивачка не надала доказів на підтвердження її постійного проживання у спірній квартирі на момент приватизації та незаконного зняття її з реєстрації.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»(далі- Закон), приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ст. 3 Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) та продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до ст. 64 ЖК України ( чинної на момент приватизації) члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Як вбачається з пояснень позивачки та копії погосподарської книги , позивачка 17 липня 2000 року була знята з реєстрації у спірній квартирі та вибула в село Заченці Хмельницької області, а тому втратила право користування житлом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» чинного на момент приватизації спірної квартири, визначено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Оскільки на час приватизації спірної квартири, позивачка у спірній квартирі не проживала та вибула на проживання за іншою адресою, то відповідно до ст. 107 ЖК України, з дня вибуття вона втратила право користування спірним жилим приміщенням і не мала права на його приватизацію. Тому колегія суддів не вбачає будь-яких порушень житлових прав позивачки, у зв'язку з приватизацією спірної квартири відповідачками.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки матеріалами справи підтверджуються те, що позивачка на час приватизації спірної квартири в ній не проживала і не була зареєстрована, та з урахуванням ст.ст. 1, 3, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 64, 71, 107 ЖК України, ст.ст. 212-213 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Зі змісту апеляційної скарги видно, що позивачка вважає, що у відповідності до вимог ст. 71 ЖК за нею було збережено права на житло, оскільки на час приватизації вона не проживала у спірній квартирі, у зв'язку з доглядом за її хворими батьками. При цьому вказані позивачкою обставини до переліку випадків збереження за відсутнім права користування житлом, відповідно до ст. 71 ЖК, не входять, тому посилання апелянта в цій частині не ґрунтуються на вимогах Закону.

Також, колегія суддів не бере до уваги довідку Княжицької сільської, як доказ проживання позивачки на час приватизації у спірній квартирі, оскільки вказана довідка видана у 2009 році, тобто після приватизації відповідачками квартири.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів Апеляційного суду Київської області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: