Ухвала суду № 37461192, 03.03.2014, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Овчаренко О.Л.

Доповідач - Матвєйшина О.Б.

Справа № 421/5028/13-ц

Провадження № 22ц/782/524/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2014 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого: Матвєйшиної О.Б.

суддів: Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В.,

при секретарі: Борзило О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» на рішення Первомайського міського суду Луганської області від 13 січня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про захист прав споживачів, визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «АВТО ПРОСТО», в якому послався, що 17 липня 2010 року між ним та відповідачем було укладено угоду №0321392 з додатками №1 та № 2 до неї, предметом якої було надання йому з боку відповідача послуг спрямованих на придбання автомобіля. На виконання цієї угоди позивач сплатив відповідачеві 12693,75 гр., з яких 2545,92 гр. вступний внесок, та 10147,83 гр. - щомісячні внески. 12 липня 2011 року позивач надав відповідачеві письмову заяву про розірвання вказаної угоди, з чим відповідач погодився, повідомивши позивача про те, що йому у порядку черговості, кількість якої 18 учасників, буде повернуто суму чистих внесків у розмірі 5370,27 гр., однак вказана сума сплачена не була. Позивач вважає, що вказана угода та додатки до неї суперечать Закону України „Про захист прав споживачів", оскільки їх умови є несправедливими по відношенню до нього, як споживача. Тому позивач просить визнати вказану угоду та додатки до неї недійсними, стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 12693,27 гр.

Рішенням Первомайського міського суду Луганської області від 13 січня 2014 року позовні вимоги позивача задоволено частково.

Суд стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі на відшкодування внесених сум 5370,27 гр.

У задоволенні решти вимог відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі відповідач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону, просить скасувати та відмовити позивачеві у позову у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, осіб, яки прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія у даному випадку перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги тільки в частині часткового задоволення позовних вимог.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги апелянт фактично не згоден з рішенням суду першої інстанції в частині, якою задоволено позовні вимоги позивача, в частині відмови позивачеві у частині позовних вимог апелянт з рішенням суду фактично згоден.

Отже судова колегія вважає необхідним перевірити законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме у цих межах.

В іншій частині рішення суду в апеляційному порядку не перевіряється.

Згідно із ст.ст. 213 ,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, котрі були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися позивачем вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в зазначеній частині, суд виходив з того, що оскільки спірну угоду було розірвано позивачем у добровільному порядку, то вимагати повернення йому внесеної на виконання цієї угоди грошової суми у повному обсязі позивач не вправі, оскільки відповідно до умов угоди та додатків до неї повну суму він міг отримати тільки у разі, якщо б угода була розірвана протягом семи днів з дати її підписання, що відсутнє у даному випадку, тому відповідно до умов угоди та додатків до неї поверненню підлягає тільки частка виплаченої суми у зазначеному судом розмірі.

Таких висновків суд дійшов правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.. 509, 11 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, у тому числі з договорів.

Відповідно до ст.. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом , договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно із чч. 4, 5 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що виконане за договором до його зміни чи розірвання підлягає поверненню, якщо це встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 17 липня 2010 року між ним та відповідачем було укладено угоду №0321392 з додатками №1 та № 2 до неї, предметом якої було надання йому з боку відповідача послуг спрямованих на придбання автомобіля в групах.

Відповідно до ст.. 3 Угоди передбачено зобов'язання відповідача щодо організації та створення умов для придбання автомобілів учасниками програми «Авто Так», здійснення адміністративних процедур, необхідних для сплати та передачі автомобіля учаснику.

Згідно умов Угоди та Додатку №2 до неї передбачена щомісячна сплата внесків учасником за товар (автомобіль), який передається учасникові у рамках укладеної Угоди, тобто учасник сплачує кожного місяця частину ціни автомобіля.

П. 13.1 Додатку до вказаної угоди передбачено, що учасник, який ще не отримав автомобіль, має право розірвати угоду за власним бажанням, про що має попередити відповідача у письмовій формі.

П.13.4.2 Додатку №2 до Угоди визначено порядок повернення коштів учаснику, яке має бути виконане з настанням черги учасника, яка формується відповідно до дати подання заяви про розірвання угоди, тобто пріоритет надається тому учаснику, який перший подав заяву про розірвання угоди і ця подія - настання черги - має неминуче настати.

Відповідно до п. 13.3 Додатку №2 до Угоди поверненню підлягають чисті внески, розраховані за вирахуванням відступного за відмову від Угоди у розмірі двох цілих чистих внесків.

Також умовами договору передбачено, що не підлягає поверненню вступний внесок.

На виконання цієї угоди позивач сплатив відповідачеві 12693,75 гр., з яких 2545,92 гр. вступний внесок, та 10147,83 гр. - щомісячні внески.

12 липня 2011 року позивач надав відповідачеві письмову заяву про розірвання вказаної угоди, з чим відповідач погодився, повідомивши позивача про те, що йому у порядку черговості, кількість якої 18 учасників, буде повернуто суму чистих внесків у розмірі 5370,27 гр., однак вказана сума сплачена не була.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, не заперечуються сторонами.

Відповідно до ст.. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст.. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначається домовленістю сторін або законом.

Отже між сторонами було укладено договір про надання позивачеві з боку відповідача послуг, який сторонами було розірвано у добровільному порядку і відповідачем було згідно умов договору нараховано позивачеві суму, яка підлягає у зв'язку з розірванням договору поверненню йому.

Таким чином, Судова колегія вважає, що суд дійшов правильного висновку щодо виникнення між сторонами зобов'язальних відносин на підставі вказаної угоди та необхідності стягнення вказаної суми на користь позивача, оскільки вона йому до теперішнього часу не повернута, хоча це передбачено спірною Угодою та додатками до неї, що свідчить про невиконання відповідачем обов'язку відповідно до умов Угоди.

Доводи апелянта про те, що повернення коштів має відбуватися у порядку черговості, і оскільки черга позивача ще не надійшла, то він не може вимагати стягнення на його користь цієї суми, на увагу не заслуговують.

Відповідно п. 13.4.1 Додатку №2 до Угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав угоду з причини отримання ним інвалідності або смерті свого подружжя, або набуття учасником статусу безробітного, належним чином засвідченого Державним центром зайнятості, який надав «АВТО ПРОСТО» необхідні підтверджуючи документи та на момент виникнення однієї з вищезазначених обставин належним чином виконував зобов'язання за Угодою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував свої зобов'язання за Угодою по сплаті всіх передбачених нею внесків на момент звернення до відповідача з заявою про розірвання Угоди.

Також, як вбачається з довідки МСЕК позивач є інвалідом третьої групи, яка надана йому під час повторного огляду 13 червня 2013 року.

Отже, за таких обставин, виходячи з умов Угоди позивач має право на отримання коштів у першу чергу.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що на момент звернення позивача з заявою про розірвання Угоди, дійсно існувала черга на отримання від відповідача коштів внаслідок розірвання Угод, у тому числі і з осіб, які мають першочергове право, та які звернулися з заявами про розірвання угод раніше ніж позивач. Не надано таких доказів і на час розгляду справи судом.

Таким чином, рішення суд першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Інші доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, оскільки вони містять у собі суб'єктивне тлумачення апелянтом норм матеріального права та його суб'єктивне викладення обставин справи, які не відповідають дійсним обставинам, встановленим судом, а також носять характер переоцінки доказів, які були досліджені судом та їм надано відповідну оцінку.

Згідно зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для його скасування в оскаржуваній частині не вбачається.

Колегія суддів, керуючись ст.ст. 303,307,313,314,315 ЦПК України,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» - відхилити.

Рішення Первомайського міського суду Луганської області від 13 січня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про захист прав споживачів, визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів - залишити без змін.

Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий:

Судді: