Ухвала суду № 37453620, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/73930/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Костенка М.І. Степашка О.І. за участю секретаря судового засідання Бовкун В.В.

та представників сторін: від позивача - Бережной О.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кераміт»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 р.

у справі № 2а/1570/2787/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кераміт»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кераміт» (далі - позивач, ТОВ «Кераміт») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області), в якому просило суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 28.03.2011 р. № 0000202301.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р. позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області від 28.03.2011 р. № 0000202301; в іншій частині вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р. - скасовано, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кераміт» - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 р. і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р.

Відповідач у письмових запереченнях від 10.02.2014 р. проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм законодавства, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу ТОВ «Кераміт» залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідач надав клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби на її правонаступника, Державну податкову інспекцію у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню в порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що а період з 24.02.2010 р. по 11.03.2010 р. на підставі направлення від 23.02.2011 р. № 86/23 посадовими особами ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області згідно із підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, згідно постанови про проведення позапланової документальної перевірки від 14.02.2011 р. слідчого-криміналіста СУ ГУ МВС України в Одеській області та відповідно до наказу ДПІ у Комінтернівському районі № 110 від 23.02.2011 р., була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Кераміт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт від 17.03.2011 р. № 470/23/32497386 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 255 083 грн., в тому числі у березні 2010 року на суму 76 667 грн., у квітні 2010 року на суму 123 783 грн., у травні 2010 року на суму 54 633 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 28.03.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000202301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 318 854 грн., з яких 255 083 грн. сума основного платежу та 63 771 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з акту податкової перевірки № 470/23/32497386 від 17.03.2011р., підставами для донарахування позивачу вказаного податкового зобов'язання, слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту у розмірі 255 083 грн. за результатами господарських операцій з ТОВ «ІС-Трейд», оскільки органами ДПС було встановлено відсутність останнього за юридичною адресою, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано за ініціативою податкового органу 18.05.2010 р. Крім цього відповідачем було встановлено, що ТОВ «ІС-Трейд» не декларувало податок на додану вартість за період з 01.03.2010 р. по 14.05.2010 р. в загальній сумі 255 083 грн.

Скасовуючи постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р. та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «ІС-Трейд» є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення однієї з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні. Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, законодавством не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із положеннями статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає, у періоди за які проводились перевірки, надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем у межах своєї господарської діяльності було укладено з ТОВ «ІС-Трейд» угоду поставки мазуту.

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ «Кераміт» та ТОВ «ІС-Трейд», а саме: копії видаткових накладних, копії платіжних доручень, копії рахунків-фактури, копії податкових накладних.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Виписані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «ІС-Трейд».

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ТОВ «ІС-Трейд» правочинів через відсутність останнього за його місцезнаходженням та відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності з посиланням на інформацію отриману від ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним у акті податкової перевірки контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку скасувавши винесене ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області податкове повідомлення-рішення від 28.03.2011 р. №0000202301.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 211, 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити заміну Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби на її правонаступника, Державну податкову інспекцію у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кераміт» - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 р. - скасувати, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) О.І. Степашко