Ухвала суду № 37453592, 03.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/5176/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010

у справі № 2-а-7828/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010, в задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Харківагроснаб» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд. Посилається на неправильну оцінку при вирішенні справи обставинам щодо помилкового зазначення внаслідок неправильного перекладу з російської на українську мову адреси місцезнаходження постачальника в податковій накладній, визнанню постачальника банкрутом після вчинення господарських операцій, недостатності трудових ресурсів та відсутності його за місцезнаходженням.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 08.06.2010 № 0000080700/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень-березень 2010 року в сумі 92639,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 28.05.2010 № 1547/07-004/25190036, про порушення позивачем вимог п.п.7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30.05.1997 № 165. Порушення полягало в неправомірному формуванні позивачем податкового кредиту за січень 2010 року в сумі 54807,32 грн., за лютий 2010 року в сумі 61819,78 грн., за березень 2010 року в сумі 69764,83 грн. на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «УФК-Арієс», яке визнано банкротом постановою Господарського суду Харківської області від 13.04.2010 у справі № Б-19/45 та розпочато ліквідаційну процедуру. Також податковий орган виходив з того, що ТОВ «УФК-Арієс» не знаходиться за юридичною адресою та адресою ліквідаційної комісії, договірні відносини щодо оренди приміщень припинено, немає основних фондів та трудових ресурсів для ведення фінансово-господарської діяльності, за 1 квартал 2010 року має валовий доход в сумі 25733877,00 грн., а податку на прибуток нараховано лише в сумі 7445,00 грн., в податкових накладних зазначено неправильну адресу місцезнаходження (м.Харків, вул. Южная, 4, тоді як правильна: м.Харків, вул. Північна, 4. Транспортування товару здійснювалось ТОВ «УФК-Арієс», олнак позивач не надав товарно-транспортних накладних чи інших доказів на перевезення товару.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1. ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином при дослідженні доказів необхідно оцінити всі обставини, на які посилаються позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються та надати оцінку всім доказам в їх сукупності.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про безтоварний характер господарських операцій позивача з придбання у ТОВ «УФК-Арієс» товару, оскільки такі висновки зроблені без дослідження наявних в матеріалах справи первинних документів, на які також вказував позивач, з посиланням лише на відсутність товарно-транспортних накладних, які, на думку судів є єдиними первинними документами, що підтверджують поставку та оприбуткування товару.

Суд касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність товарно-транспортної накладної, яка не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, за наявності належних первинних документів, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.

З метою дослідження фактичного придбання товару судам необхідно було аналізувати умови його поставки, досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, підстави, порядок, зміст, обсяги придбаних послуг (товару) відповідно до умов договорів, мету придбання таких послуг, та яким чином формувалася їх вартість, здійснювалося їх виконання.

При цьому необхідно оцінити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.

Суди обмежилися доводами податкового органу, викладеними в акті, зокрема щодо недоліків податкових накладних щодо помилкового зазначення адреси місцезнаходження контрагента, відсутності у контрагентів основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для виконання товару.

Проте, деякі дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні), за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податку (покупцем) товару, не можуть розглядатися як самостійні підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій. Також несплата постачальником податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності, за умови фактичного здійснення господарської операції, яка призвела до зміни активів покупця послуг (товару), не може бути підставою для висновку про неправомірне формування покупцем податкового кредиту.

Визнання підприємства банкрутом, тим більш після вчинення господарської операції, також не може бути підставою для висновку про безтоварний характер операцій чи неправомірність формування платником податку податкового кредиту на підставі податкової накладної, виданої таким контрагентом, оскільки відповідно до вимог ч. 4. ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

При цьому суди безпідставно взяли до уваги без перевірки і доказів факти, встановлені податковим органом в ході перевірки та без спростування обставин, якими позивач заперечував доводи податкового органу.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, акт перевірки це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, такий доказ не мав для суду наперед встановленої сили і повинен був оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 71 цього Кодексу у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч.1 ст.71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківагроснаб» задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун