Рішення № 37443373, 24.02.2014, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/8617/13-ц

Провадження № 2/635/4069/2013

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2014 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді - Караченцева І.В.,

за участю секретаря - Врублевської І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Покотилівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

09 вересня 2013 року позивач ОСОБА_1 через представника звернувся в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь борг за договором позики в сумі, еквівалентній 313716,00 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, та передбачену умовами договору неустойку в розмірі 14600000 гривень; звернути стягнення на квартиру, що є предметом іпотечного договору, в рахунок задоволення вимог позивача за договором позики; передати квартиру в управління позивача на період до її реалізації, виселити з неї відповідачів та покласти на них судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що за укладеним договором позики від 24.03.2009р. в редакції відповідно до додаткового договору № 2 від 27.07.2009р. відповідачі позичили в нього 232450,00 доларів США. В забезпечення зобов'язань відповідачів за цим договором позики, 24.03.2009р. позивачем із відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, за яким в разі невиконання відповідачами зобов'язань з повернення позики, позивач набуває право звернути стягнення на переданий йому в іпотеку житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_4 за цією ж адресою. Оскільки відповідачі з належних до повернення 232450,00 доларів США повернули йому лише 21200,00 доларів США, позивач неодноразово вживав заходи позасудового врегулювання спору, направляв відповідачам вимоги про порушення ними зобов'язань, про виконання зобов'язань протягом тридцятиденного строку та про можливе звернення стягнення на заставлене майно в разі його невиконання і виселення. У зв'язку з ігноруванням відповідачами вимог позивача, він змушений звертатися за захистом своїх порушених прав кредитора до суду.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, просив розглядати справу за відсутності позивача та його представників і в разі неявки відповідачів ухвалити заочне рішення.

Відповідачі у судове засідання не з'явилися, письмових заперечень проти позову суду не надали, про час та місце розгляду справ були повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 24.03.2009р. між позивачем та відповідачами укладений договір позики, викладений в письмовій формі і посвідчений нотаріально за реєстровим № 1172, за яким позивач передав, а відповідачі прийняли солідарно у власність 161200,00 доларів США, які зобов'язалися повернути в порядку та строки відповідно до умови п. 1 договору, а саме: по 3400,00 доларів США не пізніше 24 числа кожного місяця в період з моменту укладення договору по 24.08.2010р. і 103400,00 доларів США в термін до 24.09.2010р.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Крім того, в підп. 1 п. 4 договору позики відповідачі стверджували, що зазначені в договорі валютні цінності вони отримали від позикодавця ще до підписання цього договору.

Як засіб забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у відповідачів, з повернення позивачеві боргу за договором позики від 24.03.2009р., між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передала позивачеві в іпотеку житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, загальною площею 374,90 кв.м., житловою площею 94,80 кв.м. та на підставі ст. 5 Закону України «Про іпотеку» земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,1386га, цільове призначення якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 6325185001:00:028:0001.

Вказане іпотечне майно є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 і належить їй наступним чином: житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами - на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами, посвідченого нотаріально 28.02.2007р. за реєстровим № 477, який було зареєстровано у Державному реєстрі правочинів 28.02.2007р. за № 1941068, про що видано витяг № 3629224, та в КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» 05.03.2007р. за реєстраційним № 17740908, номер запису 1331 в книзі № 5, про що видано витяг № 13791709. На час передання земельної ділянки в іпотеку право власності на неї оформлювалось ОСОБА_2 у відповідності до чинного законодавства України на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченої нотаріально 28.02.2007р. за реєстровим № 481, який відповідно до витягу № 3629297 цього ж дня було зареєстровано нотаріусом за № 1941097. В п. 4 договору іпотеки сторони оцінили іпотечне майно в сумі 1148701,00грн.

25 травня 2009 року відповідачі додатково солідарно позичили у позивача 38600,00 доларів США, про що між ними було укладено і нотаріально посвідчену додаткову угоду № 1 до договору позики, відповідно до якої сума позичених відповідачами коштів була збільшена до 199800,00 доларів США, які вони зобов'язались повернути частинами по 3400,00 доларів не пізніше 24 числа кожного місяця в період 24 травня 2009 року по 24 травня 2009 року, по 4250,00 доларів США не пізніше 24 числа кожного місяця в період з 24 червня .2009 року по 24 серпня 2010 року, остаточне повернення позики в сумі 129250,00 доларів США мало бути здійснено не пізніше 24 вересня 2010 року.

27 липня 2009 року відповідачі додатково солідарно позичили у позивача 32650,00 доларів США, про між ними було укладено і нотаріально посвідчену додаткову угоду № 2 до договору позики, відповідно до якої сума позичених відповідачами коштів була збільшена до 232450,00 доларів США, які вони зобов'язались повернути частинами в наступному порядку: 11050,00 доларів США не пізніше 24.06.2009р., по 5100,00 доларів США не пізніше 24 числа кожного місяця в період з 24.08.2009р. по 24.08.2010р., остаточне повернення позики в сумі 155100,00 доларів США мало бути здійснено не пізніше 24 вересня 2010 року.

Укладаючи додаткові договори до договору позики у зв'язку зі збільшенням суми позичених коштів, відповідач ОСОБА_2 з позивачем вносили відповідні зміни також до договору іпотеки, у зв'язку з чим в письмовій формі між ними було укладено і нотаріально посвідчено додатковий договір № 1 до договору іпотеки за реєстровим № 1174 та додатковий договір № 2 до договору іпотеки за реєстровим № 3079.

05 вересня 2013 року представником позивача була направлена вимога відповідачам про усунення порушення виконання зобов'язання з повернення боргу за договором позики та додатковими договорами до нього, з викладом стислого змісту порушених зобов'язань, із пропозицією сплатити борг протягом 30 днів з моменту отримання вимоги, а також з попередженням про можливе звернення стягнення та вимогою про добровільне виселення з переданого в іпотеку житлового будинку. Кожному відповідачу зазначена вимога була направлена цінними та рекомендованими листами.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені в договорі.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений зобов'язанням строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріали справи не містять доказів повного або часткового виконання відповідачем його зобов'язань з повернення позивачу позики.

Однак, розглядаючи цивільну справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі поданих сторонами доказах, що відповідає вимогам ст. 11 ЦПК України, суд приймає до уваги викладені в позовній заяві твердження позивача про часткове повернення йому відповідачами позики на суму 21200,00 доларів США, у зв'язку з чим суд виходить із того, що неповернутими залишились кошти в розмірі 211250,00 доларів США.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення на його користь неповернутої частини позики в розмірі 211250,00 доларів США.

У зв'язку з цим, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідачів і процентів за користування позиченими коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Оскільки договір позики та додаткові договори до нього не містять умови про безпроцентність надання позивачем відповідачу позики і, враховуючи, що розмір процентів цими договорами не встановлений, суд вважає, що позивач у своїй заяві обґрунтовано і вірно розрахував суму процентів за користування відповідачами його коштами з 24.03.2009р. по 09.09.2013р. за періодами в залежності від суми залишку неповернутої частини позики та відповідного рівня облікової ставки НБУ в розмірі 78523,00 долари США.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умови підп. 2 п. 4 договору позики, яка була залишена без змін укладеними додатковими договорами, позичальники погодились з тим, що прострочкою виконання їхніх зобов'язань за цим договором буде недотримання строку сплати будь-якого з поточних платежів більш ніж на п'ять днів.

Отже, відповідачі є такими, що порушили виконання своїх зобов'язань, з 30 листопада 2009 року, оскільки з належних до сплати 24.11.2009р. 5100,00 доларів США повернули лише 800,00 доларів США.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Позивачем правильно обрахований розмір трьох процентів річних від простроченої поверненням відповідачами позивачеві позичених коштів за період з 30.11.2009р. по 09.09.2013р. в розмірі 23943,00 долари США.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

За ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Загальний розмір основного боргу відповідачів перед позивачем складається із суми додатків неповернутої суми позики в розмірі 211250,00 доларів США, процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 78523,00 долари США та трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу в розмірі 23943,00 долари США, що в сумі дорівнює 313716,00 доларів США та згідно встановленого Національним банком України офіційного курсу на день постановлення рішення на рівні 8,938 грн. за 1 долар США, становить 2803993,61грн.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Умовою п. 5 договору позики, залишеною без змін укладеними додатковими договорами до нього, встановлено, що за прострочення будь-якого строку виконання позичальниками зобов'язання по поверненню позики вони повинні сплатити солідарно на користь позикодавця неустойку в розмірі 40000,00 гривень за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення.

Положення цього пункту відповідає ч. 1 ст. 549 ЦК України, відповідно до якої, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Положеннями норм ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання.

Позивачем правильно обрахована договірна санкція у вигляді встановленої сторонами в договорі позики неустойки за неналежне виконання відповідачами їхніх зобов'язань з повернення позики за останній, що передував зверненню позивача суду із позовом, рік прострочення з 09.09.2012р. по 09.09.2013р. в сумі 14600000,00 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Застосоване у наведеній нормі поняття «значно» є оціночними і має конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Законодавець не наводить переліку «інших обставин», які мають істотне значення. Це питання вирішується із врахуванням конкретної ситуації. Такими обставинами можуть бути: форма і ступінь вини боржника; ступінь виконання зобов'язання боржником перед кредитором; відповідність порушення розміру неустойки; традиційний розмір неустойки в практиці ділового обігу; негативні наслідки, які настали або можуть настати для кредитора у зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язання; ступінь поширеності такого порушення в діловому обігу; рівень інфляції протягом часу, коли зобов'язання повинно було бути виконано, і до його фактичного виконання чи до моменту прийняття судового рішення; середня банківська ставка за користування кредитами тощо.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно роз'яснень п. 27 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, обґрунтованого клопотання про зменшення розміру неустойки від відповідачів суду не надходило.

В силу ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Жодних відомостей щодо перевищення неустойки над розміром завданих відповідачами збитків позивачеві або інших обставин, що мають істотне значення для справи і можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки, суду не надано, і матеріали справи не містять.

Разом з тим, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що порушення відповідачами своїх зобов'язань сталося виключно з їхньої вини і виражається у формі їхньої цілковитої бездіяльності. За увесь час з моменту укладення сторонами 24.03.2009р. договору позики відповідачі повернула позивачу всього лише 21200,00 доларів США і з листопада 2009 року не вчинили жодних дій, спрямованих на погашення свого боргу або врегулювання спору в інший спосіб в позасудовому порядку, а обґрунтовані вимоги позивача та його представника ігнорують. Встановлений сторонами в договорі позики розмір неустойки фактично складає близько 1,4 % від суми невиконаного відповідачем зобов'язання, що відповідає зазвичай використовуваної в практиці ділового обігу неустойки.

Тому, суд не знаходить підстав для зменшення розміру нарахованої позивачем неустойки з власної ініціативи і знаходить обґрунтованою вимогу позивача про її стягнення.

Загальний розмір заборгованості відповідачів за договором позики складає суму додатків суми основного боргу в сумі 2803993,61 грн. та передбаченої сторонами в договорі неустойки в сумі 14600000,00грн., а всього - 17403993,61грн.

Однак, одночасно із вимогою про стягнення з відповідачів зазначеної суми позивач просить суд звернути стягнення на іпотечне майно, належне відповідачеві ОСОБА_2

Суд зазначає, що відповідно п. 42 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_2 є майновим поручителем, заборгованість за договором позики в сумі 17403993,61грн. підлягає стягненню лише з відповідача ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про іпотеку» несе відповідальність перед позивачем виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про задоволення його вимог до відповідача ОСОБА_2 за договором позики та додатковими договорами до нього на суму 2803993,61грн. в рахунок основного боргу та 14600000,00грн. неустойки зверненням стягнення на передані ОСОБА_2 в іпотеку житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_4 по вулиці Благодатній в селі Циркуни Харківського району Харківської області площею 0,1386га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 6325185001:00:028:0001.

Згідно ст. 39 Закону, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої ч. 1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві.

В своїй заяві позивач просить звернути стягнення на іпотечне майно шляхом надання йому як іпотекодержателеві права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі в порядку процедури згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до п. 9 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 р., право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України).

Тому, суд приходить до висновку про законність вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду на підставі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» із застосуванням визначеної ст. 38 Закону процедури продажу шляхом надання позивачу як іпотекодержателеві права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцю.

Згідно роз'яснень, що містяться в п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., резолютивна частина рішення суду, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, має відповідати як вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, а саме в ній повинна бути зазначена початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна).

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням, предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

З метою реального виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його позивачем як іпотекодержателем будь-якій особі - покупцю, суд вважає за доцільне задовольнити його вимогу про передачу йому предмета іпотеки в управління на період до його реалізації.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Разом з тим, в ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 ст. 40 Закону встановлений певний порядок дій іпотекодержателя: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у цей або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено і в ч. 3 ст. 109 ЖК України.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач через свого представника 05.09.2013р. направляв відповідачам листи із вимогою про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу, в якій окрім пропозиції про сплату боргу за договором позики, попереджав про можливе звернення стягнення на переданий йому в іпотеку житловий будинок і висував вимогу про добровільне виселення з будинку і звільнення його від майна в разі невиконання вимоги протягом тридцятиденного строку (терміну).

Таким чином, позивачем дотримано передбачену ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України процедуру направлення відповідачам вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення не менш ніж за 30 днів до подання в суд позову із вимогою про примусове виселення, і тому суд вважає цю вимогу також обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 7, 33, 34, 36, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України та керуючись ст. ст. 57 - 61, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 224 - 226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

В рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за договором позики на суму 17403993 (сімнадцять мільйонів чотириста три тисячі дев'ятсот дев'яносто три) грн. 61 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_4, розташованої за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, вул. Благодатна, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 6325185001:00:028:0001 - шляхом застосування визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю ОСОБА_1 на продаж предмета іпотеки третій особі-покупцю за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу.

Передати предмет іпотеки - житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_4, розташованої за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, вул. Благодатна, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 6325185001:00:028:0001 - в управління Позивача ОСОБА_1 на період до його реалізації за визначеною ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедурою продажу.

Виселити ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) з іпотечного майна - житлового будинку з допоміжними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3) заборгованість за договором позики в сумі 17403993 (сімнадцять мільйонів чотириста три тисячі дев'ятсот дев'яносто три) грн. 61 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) - по 1720 грн. 50 коп. (одна тисяча сімсот двадцять гривень п'ятдесят копійок) відповідно з кожного.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Харківської області через Харківський районний суд Харківської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В.Караченцев