Ухвала суду № 37441406, 20.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 357/16468/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бондаренко О.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

20 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з добровільним виконанням судового рішення, 29.11.2010 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із таким рішенням виконавчого органу, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив суд визнати дії відповідача протиправними, та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий документ, виконано пенсійним фондом в добровільному порядку, а тому постанова про закриття виконавчого провадження винесена на підставі та в межах чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 181 КАС України, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема: виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 49 згаданого Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.09.2010 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було винесено рішення по справі № 2-20582/2010 року за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Біла Церква про зобов'язання провести перерахунок доплати до пенсії, відповідно до якої визнано дії відповідача неправомірними та зобов'язано УПФУ в м. Біла Церква провести перерахунок та виплату доплату до пенсії ОСОБА_2 за проживання на території радіоактивного забруднення в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на відповідний період, згідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.05.2008 року, з врахуванням виплачених сум.

26.10.2010 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, та надано час боржнику добровільно виконати рішення у строк до семи днів, що підтверджується.

Відповідно до копії книжки Державного ощадного банку України встановлено, що позивачу виплачено відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27.09.2010 року кошти за період з 22.05.2008 року по жовтень 2011 року включно.

Крім того, судом встановлено, що до відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції надійшло розпорядження з УПФУ в м. Біла Церква за №164472 від 10.11.2010 року в якому зазначено, що рішення суду виконано добровільно. На підставі цього 29.11.2010 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується копією постанови про закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27.09.2010 року було виконано в повному обсязі, а тому у державного виконавця були правові підстави для закінчення виконавчого провадження згідно п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.