Ухвала суду № 37437893, 24.02.2014, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13272/12/0170/20

24.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Кисельова В. В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ"- Кисельова Поліна Олександрівна, довіреність № б/н від 11.11.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 2а-13272/12/0170/20 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М. ) від 26.11.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "ФМ" (вул.Ясна, буд.37А, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95022)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Мати Залки, буд.1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2013 позовні вимоги задоволені частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим від 12.11.2012: №0009482204, №0009492204, №0009842204; у задоволенні іншої частині позовних вимог -відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2013 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «ФМ» (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі-відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу стосовно відсутності у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем в складі ціни за роботи, послуги, отримані від: ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Мобкрим торг», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Євроградстрой», у зв'язку із встановленням під час проведення перевірки, що угоди з такими постачальниками є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем зазначено засобом захисту його прав визнання недійсними та скасування рішень відповідача, які є різними засобами захисту прав, і скасування рішення може бути лише наслідком визнання його протиправності, про що позовні вимоги не заявлялися, через що, в порядку частини другої статті11 Кодексу адміністративного судочинства України, керуючись пунктом 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог, визнавши протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення та відповідно скасувавши їх.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 12.11.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0009482204, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств - за основним платежем на суму 74936,00 грн., штрафні санкції в розмірі 7259,00 грн.; №0009842204, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 19790,00 грн.; №0009492204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 321370,00 грн., за штрафними санкціями в розмірі 43091,00 грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 30.10.2012 №2549/22-7/37050612 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з: ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Мобкрим торг», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Євроградстрой» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.6, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 74936,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті198, пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 321370,00 грн. та зменшено від'ємне значення рядка 26 податкової декларації по податку на додану вартість за період перевірки, де відбувались взаєморозрахунки з контрагентами в сумі 46239,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що під час перевірки було використано інформацію актів від 11.04.2012 №37/22/31263808, від 06.04.2012 №29/22/36165567, від 06.04.2012 №31/22/34836406, від 06.04.2012 №17/22/36693441, від 06.04.2013 №30/22/37081792 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Мобкрим торг», ПП «Кримспецтехнолоджи» , ПП «Євроградстрой» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами - покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово - господарської діяльності за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, на підставі яких відповідач дійшов висновку, що контрагенти позивача були зареєстровані з подальшою передачею в управління підставним особам та таким, особам, що не мали наміру провадити фінансово - господарську діяльність або реалізовувати повноваження, всупереч інтересам держави та з порушенням норм чинного законодавства, з метою ухилення від сплати податків, оскільки особи, які здійснювали господарську діяльність від імені зазначених контрагентів позивача усвідомлювали протиправність своїх дій, свідомо приховували своє місцезнаходження та не сплачували податки, як це передбачено чинним законодавством України, через що дану діяльність неможливо вважати підприємницькою, та, відповідно, в акті перевірки робиться висновок щодо не встановлення факту реального здійснення господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Мобкрим торг», ПП «Кримспецтехнолоджи» , ПП «Єароградстрой» за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Із такими висновками відповідача не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.02.2012 між позивачем (замовник) та ПП «Мобкримторг» (виконавець) укладено договір надання послуг №28, за яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання організовувати виконання комплексних робіт з прибирання приміщень замовника, розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул.. Ясна, 37А-приміщення першого (цокольного), другого та третього поверху, загальною площею 7580 кв.м. На виконання вказаного договору сторонами складено акти здачі-прийомки виконаних робіт (надання послуг), виписано податкові накладні.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Бренд Строй» (підрядник) укладений договір підряду №269/1/2010/1094 від 23.12.2010, за яким замовник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи у відповідності з умовами цього договору, на виконання якого сторонами складено акт прийомки виконаних будівельних робіт за січень - березень 2011 року та виписано податкові накладні. сплата за вказаним договором підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Окрім цього, поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що між позивачем та ТОВ БВП «Строитель-Плюс» укладений договір підряду від 29.11.2010 №255/1/2010/1677, за яким замовник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи у відповідності з умовами цього договору, на виконання умов якого сторонами складено акт прийомки виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року та виписано податкові накладні, сплата за вказаним договором підтверджується платіжним дорученням.

До того ж, судом першої інстанції безспірно встановлено, що між позивачем (замовник) та ПП «Євроградстрой» (виконавець) укладені договори на виробництво та монтаж продукції від 06.09.2010 року №б/н та №1652, за якими замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе виготовлення з своїх матеріалів, своїми інструментами та силами доставку та встановлення виробів. На виконання вказаних договорів ПП «Євроградстрой» складено акти прийомки виконаних будівельних робіт, акт здачі-прийняття робіт та виписано податкові накладні, сплата за вказаними договорами підтверджується платіжними дорученнями.

Матеріали справи свідчать про те, що 01.05.2010 між позивачем (замовник) та ПП «Кримспецтехнолоджи» (виконавець) укладений договір надання послуг №48, за яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання організовувати виконання комплексних робіт з прибирання приміщень замовника, розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Ясна, 37А, загальною площею 7580 кв.м. На виконання вказаного договору сторонами складно акти здачі-прийомки робіт (надання послуг) та виписано податкові накладні, сплата за вказаним договором підтверджується платіжними дорученнями.

Слід зазначити, що висновком проведеної по справі судово-економічної експертизи №405 від 25.10.2013 встановлено, що первинними та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку позивача не підтверджено: висновки відповідача в частині заниження позивачем податку на прибуток в сумі 74936,00 грн.; в частині завищення позивачем податкового кредиту на суму 367609,00 грн., заниження податку на додану вартість на загальну суму 321370,00 грн. та зменшення від'ємного значення податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Мобкрим торг», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Євроградстрой» в сумі 46239,00 грн.; в частині завищення валових витрат позивача по послугам, які отримані від ПП «Мобкрим торг», ПП «Кримспецтехнолоджи» в сумі 315615,00 грн. До того ж, здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з контрагентами підтверджується укладеними між позивачем та зазначеними контрагентами договорами, рахунками, виписаними на їх виконання податковими накладними, актами виконаних робіт на виконання цих договорів, платіжними дорученнями.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного Суду України та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття спірних повідомлень-рішень від 12.11.2012: №0009482204, №0009492204, №0009842204, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 12.11.2012: №0009482204, №0009492204, №0009842204, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2013 у справі № 2а-13272/12/0170/20 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 березня 2014 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко