Ухвала суду № 37437161, 25.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 р.Справа № 818/8948/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бегунца А.О. , Бенедик А.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2014р. по справі № 818/8948/13-а

за позовом Приватного підприємства "Верес"

до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Верес", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив суд (з урахуванням уточнень) скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.11.2013 № 0001542202, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 3 450, 50 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.198 Податкового кодексу України, ст.ст. 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, з обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 31.10.2013 по 06.11.2013 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Верес" з питань правомірності формування податкового кредиту за період вересень 2011 року по господарським операціям з ПП "Атендер", за результатами якої складено акт від 13.11.2013 № 384/2214020012 (а.с. 6-11).

Перевіркою встановлено порушення позивачем абзацу а) п.198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку, що підлягає перерахуванню на спецрахунок по скороченій податковій декларації з ПДВ за вересень 2011 на загальну суму 13 802 грн.

На підставі вказаного акту 27.11.2013 Сумською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001542202, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 3 450, 50 грн. (а.с. 12).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податкове повідомлення - рішення Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 27.11.2013 № 0001542202 прийняте з порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначено розділом V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

У відповідності до ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування, зокрема, є постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що 01.04.2011 між ПП "Верес" та ПП "Атендер" укладено договір № 13 про поставку нафтопродуктів (а.с. 13).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткову накладну від 15.09.2011 № 217 (а.с. 14) та податкову накладну від 14.09.2011 № 19.

Факт транспортування ПММ підтверджується товарно-транспортною накладною від 15.09.2011 № Р217 (а.с. 15).

Оплата за нафтопродукти здійснювалась шляхом безготівкового розрахунку, про що свідчить платіжне доручення від 14.09.2011 № 73 (а.с. 81).

На підтвердження отримання, оприбуткування та зберігання товару позивачем надано аркуші звіту по складу ПММ за вересень 2011 року (а.с. 18), лімітно-заборні картки (а.с. 19-26), книгу складського обліку за 2011 рік (а.с. 27-28), договір оренди основних засобів від 01.04.2011 01/04-11 (а.с. 60-61).

Крім того, представником позивача надано суду документи, що підтверджують наявність орендованих ємностей для зберігання дизельного палива (а.с. 60-62).

Укладений між позивачем та контрагентом договір містить положення щодо найменування, кількості, якості товару, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано суду доказів відсутності у позивача первинних документів.

При цьому, мотивами, на підставі яких суб'єкт владних повноважень встановив відсутність реальності здійснення господарської операції, стали порушення у складанні первинних документів, а також висновки довідки ДПІ у м. Сумах від 14.03.2013 № 800/2230/32603307/13 про надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лобос-трейд" (підприємство, з яким мав взаємовідносини контрагент позивача ПП "Атендер") податкової вигоди третім особам шляхом укладення правочинів, які не мають реального товарного характеру.

Колегія суддів зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права, документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи договору, податковій накладній, видатковій накладній та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином податковим органом ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Слід також відзначити, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем отримано від контрагента податкову накладну, яка саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначена накладна оформлена у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

Частиною другою статті 61 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту та валових витрат, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що платник податку на момент вчинення господарських операцій мав взаємовідносини з контрагентом, який знаходився за своєю юридичною адресою та був зареєстрованим платником ПДВ, що дає позивачу право на формування податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на дефектність первинних документів, що підтверджують транспортування продукції, як на доведення безтоварності укладеного договору між позивачем та його контрагентом, оскільки дефектність документів на транспортне перевезення умовленого договором товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ґрунтуються на безпідставних та непідтверджених даних податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення - рішення Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 27.11.2013 № 0001542202 прийняте з порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, а тому зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 року по справі № 818/8948/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2014р. по справі № 818/8948/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бенедик А.П.