Постанова № 37437087, 03.03.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

03 березня 2014 року

(14 год. 20 хв.)

Справа № 808/412/14

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Киселя Р.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конка-Оріхів» до Пологівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

17.01.2014 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Конка-Оріхів» (далі - позивач) до Пологівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0002722200 від 30.12.2013, прийняте відповідачем.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за контрактами, за результатами якої складено акт від 20.12.2013 №1795/08-15-22-2201/34119990 (далі – Акт перевірки). Відповідно до Акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 9.1 ст. 9, п. 16.2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93 (далі – Декрет №15-93), п. 2.7 ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Національного банку України від 08.02.2000 №49 (далі – Положення №49), а саме встановлено не декларування валютних цінностей, що незаконно знаходяться за межами України станом на 01.04.2013, 01.07.2013, 01.10.2013. На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог законодавства не обґрунтованими, оскільки ст. 9 Декрету №15-93 не містить п. 9.1, а ст. 16 не містить п. 16.2. Отже, вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення безпідставним, а тому таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 20.01.2014 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 03.02.2014.

У судове засідання, призначене на 03.02.2014, представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили, заяв чи клопотань до суду не надійшло.

На підставі вимог п. 2 ч. 1 ст. 128 КАС України судовий розгляд даної справи був відкладений на 17.02.2014.

У судове засідання 17.02.2014 представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, не прибули.

17.02.2014 від позивача до суду надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності його представника.

Ухвалою від 17.02.2014 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 03.03.2014.

Ухвалою від 03.03.2014 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначене на 03.03.2014.

03.03.2014 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно із ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін на підставі наявних у справі матеріалів у порядку письмового провадження.

Суд, розглянувши матеріали і з’ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем від ПАТ «Мотор-Банк» було отримано повідомлення від 06.03.2013 №06/472 про виявлені факти порушення позивачем чинного законодавства (ненадходження в законодавчо встановлені строки виручки, товарів) за період з 01.02.2013 по 28.02.2013.

Згідно зазначеного листа, на підставі наказу відповідача від 16.12.2013 №1749 про проведення документальної позапланової перевірки та згідно направлення від 16.12.2013 №402 в період з 16.12.2013 по 20.12.2013 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за контрактами.

За наслідками перевірки 20.12.2013 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем, серед іншого, п. 9.1 ст. 9, п. 16.2 ст. 16 Декрету №15-93, п. 2.7 ст. 2 Положення №49, а саме встановлено не декларування валютних цінностей, що незаконно знаходяться за межами України станом на 01.04.2013, 01.07.2013, 01.10.2013. Акт перевірки був отриманий представником позивача 21.12.2013, про що свідчить підпис, наявний на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

На підставі Акту перевірки 30.12.2013 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002722200, яким позивачу було нараховано грошове зобов’язання за платежем - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД 21081000 у сумі 510,00 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення було отримане представником позивача 09.01.2014, про що свідчить підпис, наявний на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки посилається на недотримання, позивачем вимог п. 9.1 ст. 9, п. 16.2 ст. 16 Декрету №15-93, п. 2.7 ст. 2 Положення №49.

Суд зазначає, що статті 9 та 16 Декрету №15-93, на порушення яких посилається відповідач, не містять п. 9.1 та п. 16.2. Порушення, зміст яких викладений в Акті перевірки, передбачені пунктом 1 статті 9 Декрету №15-93, а відповідальність за таке порушення передбачена пунктом 2 статті 16 цього Декрету.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Декрету №15-93 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Відповідно до п. 2 ст. 16 Декрету №15-93 до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):

- за здійснення операцій з валютними цінностями, що передбачені пунктом 2 статті 5 цього Декрету, без одержання генеральної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;

- за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;

- за торгівлю іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв'язку без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;

- за невиконання уповноваженими банками обов'язків, передбачених пунктом 4 статті 4 цього Декрету, а також за невиконання уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку обов'язків, передбачених пунктом 2 статті 13 цього Декрету, - позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України;

- за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків;

- за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України;

- за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Суми стягнених штрафів спрямовуються до державного бюджету України.

Суд зазначає, що норма п. 2 ст. 16 Декрету №15-93 не передбачає нарахування пені, як санкцію за порушення вимог цього Декрету.

За приписами п. 2.7 ст. 2 Положення №49 невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;

- порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

Стосовно посилання відповідача на вимоги п. 3.1 Положення №49, відповідно до якого санкції, передбачені статтею 2 Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», пунктом 2 статті 16 Декрету, застосовуються Національним банком до банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що санкції, передбачені ст. 16 Декрету №15-93 застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, оскільки такі повноваження Нацбанку визначені в п. 2 ст. 16 цього Декрету. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 97-1 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки, яка діяла на час прийняття Декрету №15-93, зазначений Декрет має силу закону, через що Положення №49, затверджене підзаконним нормативно-правовим актом, не може суперечити вимогам Декрету - законодавчого акту.

Вище наведена позиція є тотожною із правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 07.02.2012 по адміністративній справі за позовом ТОВ «Крим Інтеройл» до ДПІ в м. Керчі АРК про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за скаргою ТОВ «Крим Інтеройл» про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/21839992).

У зазначеній постанові Верховний Суд України зазначив, що передбачені п. 2 ст. 16 Декрету №15-93 міри відповідальності (штрафні (фінансові) санкції) до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються Національним банком України та підпорядкованими йому установами. При цьому, зазначеним положенням не передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій органами податкової служби.

Виконуючи покладені на Верховний Суд України завдання, у контексті розглядуваних правовідносин, суд виходить із того, що ст. 16 Декрету №15-93 питання щодо компетентного органу, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, вирішено однозначно – повноважним органом є Національний банк України.

Саме цим нормативно-правовим актом має керуватися суд при вирішенні спору у цій справі.

Положення Указу Президента України від 27.06.1999 №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені п. 2 ст. 16 Декрету №15-93, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992 №2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Отже, відповідачем не правомірно було застосовано до позивача фінансову санкцію у вигляді пені у розмірі 510,00 грн., за порушення п. 9.1 ст. 9, п. 16.2 ст. 16 Декрету №15-93, оскільки санкції, передбачені п. 2 ст. 16 цього Декрету застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, якими не є органи державної податкової служби України, а нормою п. 2 ст. 16 цього Декрету не передбачено можливість застосування пені як фінансової санкції та ст. 9 та ст. 16 не містять пунктів 9.1 та 16.2, відповідно.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0002722200 від 30.12.2013, а відтак про необхідність його скасування, через що визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Доданою до матеріалів справи квитанцією №2010205 від 14.01.2014 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 182,70 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Конка-Оріхів» до Пологівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002722200 від 30.12.2013, прийняте Пологівською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Конка-Оріхів» була нарахована пеня у сумі 510,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Конка-Оріхів» (код ЄДРПОУ 34119990, зареєстроване: 70500, Запорізька область, Оріхівський район, м. Оріхів, вул. Вержбицького, 24) судовий збір у сумі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль