Ухвала суду № 37430147, 19.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 р.Справа № 820/10234/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Григорова А.М.

при секретарі судового засідання - Кудіній Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2013р. по справі № 820/10234/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-ФОР"

до Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

25.10.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМ-ФОР" звернулось до суду із позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 16.10.2013 року № 0000222202, від 16.10.2013 року № 0000232202.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 04.12.2013 року позовні вимоги задовольнив.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду не встановлено підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на формування податкових зобов'язань у перевіряємий період за наслідками господарських операцій.

Дергачівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В силу положень ч. 1 ст. 41 КАС України з огляду на неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, фахівцями Дергачівської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ "КОМ-ФОР" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 30.09.2013 року №214/20-11-22-01/33337750, яким встановлені порушення позивачем п.198.1 б, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України - завищено суму податкового кредиту всього у сумі 7695 грн., у тому числі за жовтень 2012 року на суму 7695 грн.; п.п.153.2.1., п.п.153.2.3. п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України - занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. у сумі 2064055 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 кв. 2012 року у сумі - 66414 грн., півріччя 2012 року в 133737 грн., за 3 кв. 2012 року у сумі 195338 грн., за рік у сумі 433452 грн.; п.п.139.1.6. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України - завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в сумі - 412617 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 86650 грн.

На підставі вказаного акту Дергачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області винесені податкові повідомлення-рішення № 0000222202 від 16.10.2013 року, яким донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 112771 грн. і штрафні санкції на суму 45502,75 грн., та № 0000232202 від 16.10.2013 року, яким ТОВ «КОМ-ФОР» донараховано податок на прибуток на суму 520102 грн. і штрафні санкції на суму 130025,5 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду не встановлено підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на формування податкових зобов'язань у перевіряємий період за наслідками господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий орган як на підставу висновків про завищення сум податкового кредиту посилається на не надання позивачем при проведенні перевірки, зокрема - дозволу на проведення будівельно-монтажних робіт, що здійснювались підприємством у квітні-грудні 2012 року на орендованому об'єкті, які підтвердили б правомірність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за проведення робіт з реконструкції орендованих виробничих приміщень.

Однак, слід вказати, що виробничі та складські приміщення, що розташовані за адресою смт. Солоницівка вул. Бєлгородська, 5, Дергачівського району Харківської області у період з 01.04.2009 року до 30.03.2012 р. використовувались ТОВ «КОМ-ФОР» на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу № 35, укладеного 01 квітня 2009 р. між фізичною особою-підприємцем Хайруллахом Байрам - орендодавець, та ТОВ «КОМ-ФОР» - орендар.

При цьому, орендодавець в силу п. 4.2.1 зазначеного договору листом від 01.04.2011 р. надав згоду на проведення реконструкції приміщень з виготовлення м'яких меблів та побутового текстилю, та між сторонами 01.04.2011 року укладено додаткову угоду до договору оренди, згідно якої сторони досягли згоди про те, що в зв'язку з виникненням у орендаря необхідності здійснення реконструкції виробничих приміщень з виробництва м'яких меблів та побутового текстилю, що використовуються в господарській діяльності орендаря, роботи будуть здійснюватись за рахунок орендаря, орендар на власний розсуд обирає проектні та підрядні організації, та узгоджує вартість та об'єм робіт.

Судовим розглядом встановлено, що з 31.03.2012 року ті ж самі об'єкти цілісного майнового комплексу за адресою вул. Бєлгородська, 5 в смт.Солоницівка, Дергачівського району Харківською області використовуються ТОВ «КОМ-ФОР» на підставі договору оренди №41 від 31.03.2012 р., укладеного з фізичною особою - підприємцем Хайруллахом Байрам.

Відповідно до п.4.2.1. договору орендар має право з письмового дозволу орендодавця та за додатковою угодою за рахунок власних коштів проводити добудову, реконструкцію та поліпшення об'єкту оренди. Згідно п.7.6. договору сторони домовились, що дозвіл орендодавця на реконструкцію виробничих приміщень з виробництва м'яких меблів та побутового текстилю, наданий ним 01.04.2011 р. згідно листа та додаткової угоди до договору оренди № 35 від 01.04.2009 р. погоджується на час дії цього договору на тих же умовах.

Судом встановлено, що 06.04.2011 року між ТОВ «КОМ-ФОР» - замовник, та ПП «НВФ Будметалпроект» - підрядник, укладено договір №2/6/37, згідно якого підрядник зобов'язувався виготовити проектно-кошторисну документацію на реконструкцію приміщень з виготовлення м'яких меблів та побутового текстилю ТОВ «КОМ-ФОР» та виконати відповідно до неї монтажно-будівельні роботи.

За наслідками виконання вказаного договору надані відповідні податкові накладні, суми податку на додану вартість, що були сплачені ТОВ «КОМ-ФОР» за період квітень-грудень 2012 року у складі вартості виконаних робіт, включені підприємством до податкового кредиту.

Також встановлено, що у складі цілісного майнового комплексу ТОВ «КОМ-ФОР» орендує приміщення з виготовлення м'яких меблів та побутового текстилю, де безпосередньо розміщено виробничі потужності (устаткування, обладнання, механізми) підприємства. Основним видом діяльності ТОВ «КОМ-ФОР» за КВЕД є виробництво матраців.

Роботи з реконструкції приміщення по його розширенню проводились на підприємстві з метою подальшого використання його в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності за основним видом діяльності - виробництво матраців, їх подальшої реалізації та отримання доходу. Необхідність розширення приміщення викликана збільшенням обсягів виробництва продукції.

Крім того, на підтвердження реальності зазначених господарських операцій надано належним чином оформлені акти виконаних робіт з довідками про вартість виконаних робіт, банківські виписки про оплату.

Також, у акті перевірки податковим органом проведення будівельно-монтажних робіт по реконструкції приміщень з виготовлення м'яких меблів та побутового текстилю за адресою: вул.Бєлгородська, буд.5 смт.Солоницівка Дергачівського району Харківської області, Дергачівською МДПІ у відповідності до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України визнано як самочинне будівництво.

З огляду на такі посилання, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, перелік яких визначено у ст. 41 Податкового кодексу України. Згідно п.41.1.1. органи державної податкової служби є контролюючим органом щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів.

В силу ст. 1.1 Податкового кодексу кодекс регулює відносини у сфері справляння податків і зборів. В жодній нормі кодексу не визначено компетенцію податкового органу у сфері контролю будівельної діяльності, зокрема правомірності проведення будівельних робіт, і тим більше - повноважень щодо визначення статусу будівництва, та реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» виключно законами встановлюються види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю), і органи, уповноважені його здійснювати. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний контроль у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує його на це та не визначає повноважень такого органу.

Отже, висновки про самочинність будівельних робіт зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України не передбачає компетенції податкових органів щодо контролю в сфері містобудування.

Та крім цього, податковим законодавством не передбачено наявність дозвільної, чи технічної документації на проведення будівельних робіт як умову включення до податкового кредиту сум податку, сплаченого у складі вартості таких робіт.

Таким чином, підстави для позбавлення ТОВ «КОМ-ФОР» права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, отриманих і сплачених ним у зв'язку з придбанням робіт по реконструкції об'єкту за період червень-грудень 2012 року та, як наслідок, підстави для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та штрафних санкцій - відсутні.

Крім того, у період з 03.08.2011 р. по 16.08.2011 року Дергачівською МДПІ здійснено позапланову виїзну перевірку ТОВ «КОМ-ФОР» з питань достовірності визначення суми залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за травень 2011 року, за наслідками якої винесено податкове повідомлення-рішення № 0000061602 від 07.09.2011 року, яким зменшено розмір від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту всього - на 72698 грн. в зв'язку з тим, що під час перевірки не надано документів, які підтвердили б правомірність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за проведення будівельно-монтажних робіт ПП «НВФ «Будметалпроект».

При цьому, основним аргументом Дергачівської МДПІ було ненадання дозволу на проведення будівельно-монтажних робіт з реконструкції, що здійснювались підприємством у квітні-травні 2011 року на орендованому об'єкті, в зв'язку з чим будівництво є самочинним, і особа, яка його здійснює не набуває права власності на нього, тобто не може ним володіти, користуватися та розпоряджатися.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 року, вказане податкове повідомлення-рішення визнано нечинним та скасовано.

Також, за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання ТОВ «КОМ-ФОР» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, яка проводилась з 14.02.2012 року по 27.03.2012 року винесене податкове повідомлення-рішення № 0000112223 від 18 квітня 2012 року, яким було донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 124111 грн., і штрафні санкції на суму 62055,5 грн. з викладених вище підстав.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду по справі №2-а-5215/12/2070 від 03.07.2012 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 р., податкові повідомлення-рішення № 0000112223 від 18.04.2012 року, та № 0000122223 від 18.04.2012 року скасовані.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність тверджень податкового органу щодо завищення позивачем сум податкового кредиту, з огляду на що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000222202 від 16.10.2013 року є таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток колегія суддів зазначає наступне.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на твердженні, що ТОВ «КОМ-ФОР» порушено п. п. 153.2.1, 153.2.3 пункту 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України в зв'язку з реалізацією меблів, що були імпортовані підприємством із Туреччини покупцям, які не є платниками податку на прибуток за договірними цінами, меншими від звичайних цін, в результаті чого підприємством занижено дохід на загальну суму 2064055 грн.

20.09.2013 р. Дергачівською ОДПІ прийнято рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, в зв'язку з тим, що договірна ціна на меблі відрізняється більш, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни.

Судовим розглядом встановлено, що 25.07.2011 року ТОВ «КОМ-ФОР» укладено контракт №13/Т на поставку меблів з турецькою фірмою «BAYTAS DIS TIC. LTD. STI.»

Згідно п.4.1 контракту ціна на одиницю товару, комплект і партію в цілому зазначається в Додатку по кожній партії товару і інвойсі.

Згідно додатку № 4 від 13.01.2012 р. до контракту №13/Т від 25.07.2011 р., укладеного з «BAYTAS DIS TIC. LTD. STI.» загальна вартість партії товару складає 52613 доларів США, що згідно ВМД № 807100000/2012/400924 від 26.01.2012 р. за курсом 7,9898 грн./дол. становить 420367,35 грн., митна вартість - 811341,5 грн.

За Додатком № 5 від 02.03.2012 р. до контракту № 13/Т від 25.07.2011 р. вартість партії складає 33560 доларів США, що згідно ВМД № 807100000/2012/408392 від 16.03.2012 р. за курсом 7,984 грн./дол. становить 267943,04 грн., митна вартість 756315,70 грн.

Згідно Додатку № 5 від 26.03.2012 р. до цього ж контракту вартість партії товару складає 40547 доларів США, що відповідно до ВМД № 807100000/2012/420612 від 25.05.2012 р. за курсом 7,9925 грн./дол. становить 324071,90 гривень, митна вартість - 769484,25 грн. Згідно Додатка №9 від 07.09.2012 р. вартість партії складає 35702 дол. США, що згідно ВМД №807100000/2012/439197 від 1.09.2012 р. за курсом 7,993 грн./дол. становить 285366,09 грн., митна вартість - 677169,76 грн.

Згідно Додатка № 5 від 10.11.2012р. вартість партії складає 37245 дол. США, що згідно ВМД № 807100000/2012/451805 від 23.11.2012 р. за курсом 7,993 грн./дол. становить 297699,29 грн., митна вартість визначена - 681004 грн.

У відповідності до п.п 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Відповідно до п.п. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону для визначення звичайної ціни товару (послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (послугами) у спів ставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг товарів) (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Зокрема, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням строку зберігання (придатності, реалізації) збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки, наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до п.п. 1.20.8 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим законом, покладається на податковий орган. Тобто, при проведенні перевірки платника податку податковий орган надає запит, а платник податку обґрунтовує рівень договірних цін або посилається на норми абзацу першого п.п. 1.20.1 цього пункту.

Встановлено, що запит щодо обґрунтування рівня цін відповідно до п.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до платника податку - ТОВ «КОМ-ФОР» не надсилався. Не було враховано висновки звіту про експертну оцінку майна - меблів дерев'яних типу спальні (ламіноване ДСП, у розібраному стані) у комплектах, країна походження Туреччина, що був зроблений 26.08.2011 року суб'єктом оціночної діяльності, що має відповідну ліцензію, на запит ТОВ «КОМ-ФОР» з метою визначення ринкової вартості майна, що ввозиться на територію України.

Із матеріалів справи вбачається, що розраховуючи оптову ціну, за якою ТОВ «КОМ-ФОР» реалізовувало імпортовані меблі своїм контрагентам на території України, собівартість товару в розумінні її згідно ст.138 ПК України, для визначення витрат підприємства, відповідно до вимог закону формувалась із закупівельної ціни, витрат на сплату митних зборів та платежів, витрат підприємства на доставку, зберігання, оренду, маркетингові послуги, та інших витрат, та крім того, в розрахунку ціни враховано плановий процент прибутку. При цьому враховувалась кон'юнктура саме внутрішнього меблевого ринку України, та споживчі властивості і характеристики самого товару .

У п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведено ряд факторів, які можуть бути підставою для визначення звичайної ціни, та жоден із них не передбачає формування звичайної ціни на рівні митної вартості, отже податковим органом для визначення звичайної ціни використано елементи, не передбачені законом.

Відповідно до вимог п.1.20.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-яких даних про укладені на момент продажу меблів договори про реалізацію ідентичних товарів у співставних умовах на внутрішньому ринку України при вирішенні питання про застосування звичайних цін відповідачем не наведено.

Отже, податковим органом ототожнені поняття «митна вартість» та «ринкова ціна», і на цій підставі прийнято рішення про застосування звичайних цін до операцій продажу імпортованих меблів ТОВ «КОМ-ФОР» на території України контрагентам, що не є платниками податку на прибуток на загальних підставах.

Колегія суддів зазначає, що Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 27.05.2009 року № К-394/07 визначено, що поняття звичайна ціна та митна вартість не є тотожними; окрема, аналогічні висновки Вищого адміністративного суду України містяться в ухвалі від 26.03.2012 р по справі № К-57017/09-С, та ухвалі від 04.04.2012 р. по справі № К/9991/6569/11.

Також, Верховний суд України у постанові від 12.03.2012 р. дійшов висновку про те, що звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними, і не можуть бути порівнюваними.

А згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Крім того, Дергачівською ОДПІ при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток зроблено висновок про порушення ТОВ «КОМ-ФОР» п.п. 139.1.6. п.139.1 ст.139 ПКУ, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 412617,07 грн., та в зв'язку з цим занижено податок на прибуток на суму 86650 грн.

Такий висновок зроблено в зв'язку з віднесенням позивачем до складу витрат сум ПДВ - 412617,07 грн., що були нараховані та сплачені позивачем для виконання вимог п.188.1 ст.188 ПКУ.

Відповідно до абз. 3 п. 188.1 ст. 188 ПКУ база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

Оскільки ТОВ «КОМ-ФОР» на території України імпортовані меблі реалізовувались за цінами, виходячи з їх контрактної вартості, що є нижчою за митну вартість, підприємство самостійно донараховувало та сплачувало податкові зобов'язання з податку на додану вартість на різницю між ціною реалізації та митною вартістю, та відображало ці показники в податковій звітності.

Згідно п. «в» п.п. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу витрат відносяться, зокрема, суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Податок на додану вартість відноситься до податків, що визначені ст. 9 ПК України, тобто відповідно до п.п. «в» п.п. 138.10.4 ст. 138 ПКУ, - ПДВ може бути включений до складу витрат платника податку на прибуток, за умови виконання обмежень, визначених п.п. 139.1.6 ст.139 ПК України.

Обмеження, визначені в п.п. 139.1.6 ст.139 ПК України, стосуються сум податку на прибуток, податків, встановлених п.153.3. ст..153 (оподаткування дивідендів) та ст. 160 (оподаткування нерезидентів) ПК України, та сум податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, п.п. 139.10. стосується сум збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, які враховуються у зменшення податкового зобов'язання платника податку в порядку, передбаченому пунктами 152.1 і 152.2 статті 152 Кодексу (щодо здійснення діяльності, що підлягає патентуванню).

У ході судового розгляду справи встановлено, що при донарахуванні податкових зобов'язань з ПДВ позивач діяв з метою виконання вимог закону, зокрема п. 188.1 ст. 188 ПК України. Донарахована сума ПДВ не включена до ціни товару. Таким чином, умови, визначені п.п. «в» п.п. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПК України позивачем дотримані.

Згідно п. 140.5 ст.140 ПК України - установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Пункт 138.2 статті 138 ПК України передбачає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковий орган, посилаючись на порушення позивачем п.139.1.6. п.139.1. ст.139 ПКУ невірно відніс суми ПДВ, самостійно донараховані підприємством, до сум ПДВ, що включені до ціни товару, що придбавається платником податку.

Проте, в даному випадку немає операції постачання товару в розумінні її відповідно до 14.1.191. ПК України, яка зазначає, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Позивач не втрачав в даному випадку права власності на товар - меблі. Перехід права власності на цей товар було здійснено під час постачання його позивачем контрагентам на території України, через що по факту продажу товару у позивача виникло зобов'язання, передбачене п.п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України.

Донараховані суми ПДВ фактично сплачені підприємством до бюджету. В акті перевірки відсутні посилання на те, що самостійно донараховані позивачем зобов'язання з ПДВ згідно п.п.188.1. ПК України ним не сплачені.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що винесене Дергачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області рішення про донарахування позивачу сум податку на прибуток є необґрунтованим, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення № 0000232202 від 16.10.2013 року є таким, що підлягає скасуванню.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2013р. по справі № 820/10234/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Ральченко І.М.Судді Катунов В.В. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 24.02.2014 р.