Ухвала суду № 37427921, 24.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2014 року м. Київ К/800/23430/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.09.2012

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013

у справі № 2а-2585/12/0170/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Морской уголок»

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.09.2012, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013, адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 20.02.2012 № 0000892301 в частині зменшення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за 2010 рік у сумі 192 498,00 грн., № 0000852301 - в повному обсязі, № 0000822301 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 238 368,00 грн. та № 0000181701 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 25 233,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 до 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 до 30.09.2011, відповідно до затвердженого плану перевірки, складено акт № 118/23/24410211 від 13.02.2012, в якому зафіксовано порушення позивачем: п. 1.5 ст. 203, п. 1.2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, п. п. 1, 2 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки, 20.02.2012 відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000892301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2010 рік в розмірі 192 498,00 грн. та за 1 квартал 2011року - в сумі 220 223,00 грн.;

- № 0000852301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 351 712,00 грн.;

- № 0000822301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 304382,75 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 252 002,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 52 380,75 грн.;

- № 0000181701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 25639,40 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 20 103,51 грн. та за штрафними санкціями в сумі 5 535,89 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України (чинного на час формування валових витрат в I кварталі 2011 року) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами - ПП «ПКВ «Снабжение», ТОВ «Тірус», ПП «Алькоркримюгінвест», надано копії належним чином оформлених первинних документів: договорів, актів виконаних робіт, податкових та видаткових накладних.

Крім того, згідно із висновком експерта, досліджені в процесі експертизи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують зміни в активах позивача та фактичність господарських операцій з ТОВ «Тірус» на суму 1 199 210,00 грн. (в т.ч. ПДВ 199 868, 32 грн.), ПП «Алькоркримюгінвест» на суму 131 000, 00 грн. ( у т.ч. ПДВ - 21 833,33 грн.) та ПП «ПКВ «Снабжение» на суму 99 997,50 грн. ( у т.ч. ПДВ - 16 666,25 грн.).

Також, у відповідності із п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні (п. а. п. 171.2. ст.171).

Пунктом 176.2. ст.176 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно пп.168.1.1. ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Як вірно зазначено судами обох інстанцій, з наведених норм випливає обов'язок податкового агента подавати відповідну звітність до органів податкової служби та утримувати і перераховувати податок до бюджету.

Відповідно до п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Згідно з п.119.2. ст.119 Податкового кодексу України, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510,00 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020,00 гривень.

Однак, як вірно зазначено судами, при нарахуванні позивачу штрафних санкцій, на підставі вищевказаних норм, відповідачем не були враховані вимоги п.7 підрозділу 10 Інших перехідних положень Розділу ХХ Податкового кодексу України, відповідно до яких штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01 січня до 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Оскільки, позивачем, як податковим агентом, не утримано податку з доходів фізичних осіб у сумі 475, 57 грн. саме у період з 01 січня до 30 червня 2011року, відтак, за вказане порушення відповідач повинен був застосувати до позивача фінансові санкції в сумі 1 гривні.

Щодо застосування до позивача оскаржуваним рішенням штрафу у розмірі 510,00 грн., за порушення вимог п. 176.2. ст.176 Податкового кодексу України та на підставі п.119.2. ст.119 Податкового кодексу України, судами вірно зазначено, що у даному випадку зі змісту ст.119.2 ст.119 ПК України випливає, що фінансові санкції застосовуються за кожне порушення, тобто, за кожний факт неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками відповідного податкового розрахунку.

Отже, з урахуванням граничних строків подання податкових розрахунків за формою 1-дф та з урахуванням повторності порушення позивачем вимог п.176.2 ст.176 ПК України протягом року, відповідач повинен був застосувати до позивача штрафні санкції у розмірі 1 грн. за подання податкового розрахунку із недостовірними відомостями за 1-й квартал 2011року, 1 020,00 грн. за подання податкового розрахунку за 2-й квартал 2011року та 1 020,00 грн. за подання податкового розрахунку за 3-й квартал 2011 року.

Проте, відповідачем при розрахунку штрафних санкцій не дотримані вимоги п.119.2. ст. 119 та пункту 7 підрозділу 10 Інших перехідних положень Розділу ХХ ПК України, а тому таке рішення є протиправним.

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 20.02.2012 № 0000892301 в частині зменшення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за 2010 рік у сумі 192 498,00 грн., № 0000852301 - у повному обсязі, № 0000822301 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 238 368,00 грн. та № 0000181701 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 25 233,00 грн.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.09.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль