Постанова № 37418003, 24.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2014 р. Справа № 638/1202/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання: Вовченко І.В

за участю представника позивача: ОСОБА_1

за участю представників відповідача: Коляди Д.В., Красько С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2013р. по справі № 638/1202/13-а

за позовом ОСОБА_4

до Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Харківського університету Повітряних Сил ім.. І. Кожедуба, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно виплати заборгованості грошової компенсації замість належного до видачі речового майна та стягнути заборгованість по грошовій компенсації за не отримане речове майно у сумі 6637грн. 22 коп.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2013р. позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягала у невиплаті позивачу заборгованості по грошовій компенсації замість належного до видачі речового майна.

Стягнуто з Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_4 заборгованість по грошовій компенсації замість належного до видачі, на день звільнення з військової служби у запас, речового майна, у сумі 6637 грн. 22 коп.

Не погоджуючись з постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2013р. відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Позивач надав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали з викладених у ній підстав, просили суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке просив суд апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу із наказу начальника Університету (по стройовій частині) від 28 грудня 2012 року № 307 - капітан ОСОБА_4 проходив військову службу у Харківському університеті Повітряних Сил на посаді начальника курсу з виховної роботи курсів факультету автоматизованих систем управління та наземного забезпечення польотів авіації Університету, у військовому званні - "капітан" і наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 25.12.2012 року № 662 був звільнений з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу та з 28 грудня 2012 року виключений зі списків особового складу Університету.

Виходячи зі змісту Довідки № 40 від 29.12.2012 (про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі, на суму у розмірі 6637,22 грн.), яка видана Харківським університетом Повітряних Сил, - на речовому забезпеченні під час проходження служби позивач перебував у Харківському університеті Повітряних Сил; на день звільнення з військової служби у запас сума грошової компенсації замість належного до видачі йому речового майна складала 6637,22 грн., і Університет не розрахувався з ним стосовно належного до видачі речового майна або грошової компенсації замість нього.

Частиною 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено: "військовослужбовці - особи, які проходять військову службу", а частиною 2 статті 24 цього ж Закону визначено: "Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України".

Суд першої інстанції зазначив, що особи, які належать до військовослужбовців і на яких поширюється дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону на момент звільнення позивача), вичерпно визначені статтями 3 і 5 цього Закону. І, виходячи з вказаних норм позивач з дня звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу, перестав відноситись до категорії військовослужбовців, на яких поширюється дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині забезпечення військовослужбовців речовим майном, а звідти - і на яких поширюється дія пункту 2 Закону України від 17.02.2000р. № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач з дня звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу став відноситись до категорії військовослужбовців, звільнених з військової служби у запас.

При цьому, пунктом 27 "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1444 (яке діяло на момент виникнення права і правовідносин та діє на теперішній час), передбачено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію замість нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є військовослужбовцем, звільненим з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу, і відповідно до пункту 27 "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. № 1444, має законне право за своїм бажанням одержати грошову компенсацію замість речового майна, належного йому на день звільнення.

Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не можуть бути визнані обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону №2011-XII (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними нормами Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" зупинено дію Закону №2011-XII, який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України "Про Збройні Сили України", якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Однак, зазначений Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.

Колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції на вище зазначену постанову Кабінету Міністрів України є безпідставними, так як нею визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, яке було призупинено Законом України "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів".

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що вимоги відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2013р. по справі № 638/1202/13-а прийнята з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 88, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба задовольнити.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.11.2013р. по справі № 638/1202/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Кононенко З.О. Повний текст постанови виготовлений 28.02.2014 р.