Постанова № 37417593, 13.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2013 року № 826/14350/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Діо-Спорт»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2013р. № 0000332003 Суддя: Вовк П.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діо-Спорт» (далі - позивач або ТОВ «Діо-Спорт») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2013 року № 0000332003.

Представник позивача позов підтримав, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що операції з його контрагентами мали реальний характер, що підтверджується належними документами, наданими податковому органу під час перевірки, а також доказами подальшої реалізації предмету договорів, відтак у податкового органу відсутні підстави для нарахування позивачеві податку на прибуток та податку на додану вартість.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав суду письмові заперечення та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки в ході перевірок контрагентів позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Мон-Шері» (далі - ТОВ «Мон Шері») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд Інвест» (далі - ТОВ «Майстер Буд Інвест»)), реальність проведених ними господарських операцій, придбання та реалізації товарів, робіт, послуг за період з березень-липень 2011 року, з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків, - не підтверджена.

Крім того, представник відповідача вказав, що досудовим слідством встановлено, що директорами та засновками ТОВ «Мон Шері» та ТОВ «Майстер Буд Інвест» є малозабезпечені особи, які за винагороду взяли участь у створенні/придбанні зазначених підприємств з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб.

В судове засідання 06.11.2013 року з'явилися представники сторін, надали пояснення щодо предмету позову, крім того, в судовому засіданні було заслухано свідка - засновника контрагента позивача ТОВ «Мон Шері» - ОСОБА_1, після чого представники позивача та відповідача подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні, у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також клопотання представників сторін про розгляд даної справи в порядку письмового провадження, суд, з підстав визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув адміністративну справу № 826/14350/13-а в порядку письмового провадження.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають фактичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Діо-Спорт» з питань правомірності нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Мон Шері» та ТОВ «Майстер Буд Інвест» за весь період правовідносин (далі - перевірка).

Під час проведення вказаної перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, пп. 201.1, 201.6 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (далі - ПК України); наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» (далі - Наказ № 969) та наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 року №1379 (далі - Наказ № 1379); пп.1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996); п.п. 2.5 п. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995р. № 168/704 (далі - Положення № 168/74).

Зазначені порушення призвели до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 122 852,00 грн., в тому числі: - за червень 2011 року на суму 58 999,00 грн.; - за липень 2011 року на суму 3 927,00 грн.; - за серпень 2011 року на суму 27 575,00 грн.; - за вересень 2011 року на суму 17 544,00 грн.; - за грудень 2011 року на суму 13 193,00 грн.; - за червень 2012 року на суму 1 614,00 грн.

За результати вказаної перевірки податковим органом складено акт № 88/26-57-22-03-07/36589297 від 13.08.2013року, на підставі висновків якого відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000332003 від 22.08.2013року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 138 865,25 грн. (з них: за основним платежем - 122 852,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15 964, 25 грн.).

Вищевказані порушення, на думку податкового органу, виникли в результаті здійснення позивачем господарських операцій, що мають ознаки фіктивності.

Аналізуючи питання правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступого.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Крім того, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, за змістом наведених норм Закону, до складу податкового кредиту можуть бути віднесені тільки ті суми податку на додану вартість, які сплачені в зв'язку з придбанням товарів, послуг чи основних фондів, призначених для використання в межах та з метою подальшого використання у господарській діяльності платника податку. Право на включення сплаченого (нарахованого) ПДВ до податкового кредиту виникає за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу) відповідно до вимог ПК України. До складу валових витрат належать лише витрати, прямо передбачені Кодексом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні.

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 статті 3 зазначеного Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 даного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як встановлено під час проведення перевірки та не заперечується позивачем, протягом періоду, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Мон Шері» та ТОВ «Майстер Буд Інвест».

Так, між позивачем та ТОВ «Мон Шері» були укладені укладено наступні договори:

- договір поставки від 25.05.2011 року № МШ-25/1, за умовами якого ТОВ «Мон Шері» (постачальник) зобов'язується передати у власність позивача спортивні товари у кількості та за цінами, визначеними у специфікації відповідно до додатку 1.

- договір поставки від 15.08.2011 року № МШ-15/2, за умовами якого ТОВ «Мон Шері» (постачальник) зобов'язується передати у власність замовника спортивні товари у кількості та за цінами, визначеними у специфікації на умовах DDP, м. Київ, вул. Чистяківська, 2 (далі - договори поставки).

Зазначені договори від імені позивача були підписані директором ОСОБА_2, від імені ТОВ «Мон Шері» - директором ОСОБА_3

Як доказ реальності виконання умов зазначених договорів, позивач надано суду копії наступних документів: специфікацій №1 від 15.08.2011 року, специфікація №2 від 17.09.2011 року, рахунків-фактури від 15.08.2011 року та від 17.09.2011 року, видаткових накладних від 23.08.2011 року та від 10.09.2011 року, податкових накладних від 23.08.2011 року та від 10.09.2011 року (щодо договору від 15.08.2011р. № МШ-15/2), а також аналогічні документи щодо договору 25.05.2011 року № МШ-25/1.

Проте, суд вказує на те, що зазначені документи не можуть бути враховані судом як докази реальності операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Мон Шері», виходячи з наступного.

Так, згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, керівником ТОВ «Мон Шері» є ОСОБА_4, а не ОСОБА_3 (а.с.173-175).

Як свідчать матеріали справи зокрема а.с. 93-102, 124-131, вищевказані документи підписані від імені директора ТОВ «Мон Шері» ОСОБА_3, чи підписані невідомою особою, оскільки поряд з ним не проставлено жодного ПІБ. Крім того, на договорі від 25.05.2013 року №МШ-25/1 та специфікаціях №1 та №2 (а.с.122-123) поряд з підписом, засвідченим печаткою ТОВ «Мон Шері» проставлено прізвище «ОСОБА_1 за довіреністю».

Судом з власної ініціативи було викликано всіх осіб (директорів) ТОВ «Мон Шері», які підписували вищевказані документи для надання пояснень з приводу укладення та реалізації договорів поставки від 25.05.2011 року № МШ-25/1 та від 15.08.2011 року № МШ-15/2.

В судове засідання 06.11.2013 року з'явилася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), яка, згідно зазначеного вище витягу ЄДР, є засновником ТОВ «Мон Шері», яку судом було допитано в якості свідка.

З приводу займання ОСОБА_3 посади директора, ОСОБА_1 вказала, що вона була директором ТОВ «Мон Шері» з 01.11.2010 року та, пропрацювавши 2 місяці, пішла на лікарняний, після чого її ніхно не бачив; заробітну плату ОСОБА_3 не виплачували та мали звільнити з посади директора. Для цього ОСОБА_3 викликали на збори засновників для виведення її зі складу засновників та звільнення з посади директора, проте довгий час вона не з'являлася. Офіційно ОСОБА_3 звільнили з посади директора 04.10.2011 року, а за цей час і до нового року було укладено ряд договорів.

З моменту зникнення ОСОБА_3, всі операції проводила ОСОБА_1, оскільки мала права підпису згідно довіреності. Проте, довіреність щодо надання їй повноважень ОСОБА_1 надати не може, оскільки її було вилучено згідно протоколу обшуку від 18.10.2012 року, здійсненого слідчим СВ ДПІ у Києво-Святошинському районі ст. л-том ПМ Дмитренко (далі - протокол обшуку), фотокопію якого вона надала суду.

Щодо операцій, здійснених між ТОВ «Мон Шері» та позивачем, ОСОБА_1 зазначила, що між ними укладалися договори, але вона не пам'ятає коли це було, проте, такі договори мали укладатися до 16.09.2011 року, оскільки станом на вказану дату, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Мон Шері» було анульовано.

Так, згідно пояснень ОСОБА_1, ТОВ «Мон Шері» поставляло позивачу спортивне обладнання, проте ОСОБА_1 не змогла вказати, у кого ТОВ «Мон Шері» придбало ці товари, оскільки, як вона вже вказувала, всі документи ТОВ «Мон Шері» були вилучені згідно з протоколом обшуку. На момент укладення договорів на ТОВ «Мон Шері» працювали лише ОСОБА_1 та менеджер, товар (предмет вказаних договорів поставки) ніде не зберігався, а відвантажувався «з коліс» позивачу, заробітна плата не виплачувалася; свого транспорту ТОВ «Мон Шері» не мало.

Щодо підписів, які містяться на договорах поставки, специфікаціях та інших документах, вказаних вище, ОСОБА_1 вказала, що вона не може ідентифікувати підпис не деяких з них, оскільки це не її підпис і не підпис ОСОБА_3

Також, суд наголошує на необґрунтованості посилання ОСОБА_1 на виїмку документів ТОВ «Мон Шері», як на підставу не надання суду довіреності, виданої на ім'я ОСОБА_3, а також не надання пояснень щодо того, де і у кого ТОВ «Мон Шері» придбало товар, вказаний у договорах поставки, оскільки Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено можливість для володільця вилучених документів отримати їх копію (ст. 165).

Крім того, суд звертає увагу на те, що протокол обшуку не містить посилання на вилучення безпосередньо довіреності, що підтверджує повноваження ОСОБА_1 на підписання будь-яких документів від імені ТОВ «Мон Шері».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що операції між ТОВ «Мон Шері» та позивачем не мали реального характеру, оскільки договори, специфікації, рахунки-фактури, податкові та видаткові накладні, як показала ОСОБА_1, підписані невідомою особою; ОСОБА_3, прізвище якої стоїть на зазначених документах фактично не працювала в період укладення договорів та складення інших документів; деякі документи, як то специфікація №2 до договору від 15.08.2011 року №МШ-15/2 та рахунок-фактура до цього договору складені 17.09.2011 року, тобто вже після анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Мон Шері»,а довіреність на право підпису документів ОСОБА_1 суду не надала.

Також, позивачем укладалися договори з ТОВ «Майстер Буд Інвест», зокрема:

- договір підряду від 18.11.2011р. № МБІ 1811/1, згідно якого ТОВ «Майстер Буд Інвест» зобов'язується виконати роботи з реконструкції спортивного майданчика з наступним улаштуванням та монтажем синтетичної трави та спеціального обладнання за адресою: пров. Шкільний, м. Житомир;

- договір поставки від 16.01.2012 року № МБІ-1601/1, за умовами якого ТОВ «Майстер Буд Інвест» (постачальник) зобов'язується передати у власність позивача товари, а саме: спортивні товари у кількості, за цінами, які зазначені у специфікації згідно додатку 1.

Як доказ реальності виконання умов зазначених договорів, позивачем надано суду копії наступних документів: довідки про вартість виконання будівельних робіт; акта приймання виконаних будівельних робіт; довідки щодо договірної ціни на реконструкцію спортивного майданчика, локальний кошторис; податкових накладних.

Проте, реальність вищевказаних операцій спростовується наявністю провадженні СВ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32012110070000023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального Кодексу України, в рамках якого досудовим слідством встановлено, що директорами та засновками ТОВ «Мон Шері» та ТОВ «Майстер Буд Інвест» є малозабезпечені особи, які за винагороду взяли участь у створенні/придбанні зазначених підприємств з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб.

Також, судом здійснено виклик в судове засідання представників ТОВ «Майстер Буд Інвест», які мали відношення до діяльності ТОВ «Майстер Буд Інвест», а також ОСОБА_5, який, згідно зі спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є директором ТОВ «Майстер Буд Інвест», для надання пояснень з приводу обставин, що зумовили підписання та виконання договору підряду від 18.11.2011р. № МБІ 1811/1 та договору поставки від 16.01.2012 року № МБІ-1601/1. Проте, в судове засідання зазначені особи не з'явилися, повістки про виклик повернулися до суду за закінченням терміну зберігання. Крім того, судом вчинено дії з виклику ОСОБА_5 телефонограмою за телефоном, вказаним в картці платника податків ТОВ «Майстер Буд Інвест», проте, вказаний в картці телефонний номер не обслуговується.

Також, суд звертає увагу на те, що надані позивачем копія договору №49 від 17.11.2011 року щодо виконання робіт по об'єкту «Реконструкція спортивного майданчика для ігрових видів спорту розміром 42х22 м. з наступним монтажем синтетичної трави та спеціального обладнання за адресою: м. Житомир, пров. Шкільний, 4», укладеного між Управлінням у справах сім'ї, молоді та спорту Житомирської міської ради (замовником) та позивачем (підрядником); копія експертного звіту щодо розгляду кошторисної частини проектної документації; договір поставки від 19.04.2011 року №50, укладеного між Українським центром з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» (замовником) та позивачем (постачальником), підтверджують лише наявність замовлення вказаними особами товарів та послуг у позивача, а не реальність операцій, вчинених між позивачем з ТОВ «Майстер Буд Інвест» та ТОВ «Мон Шері».

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, первинні документи контрагентів позивача виписані з порушенням законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З викладеного вбачається, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Крім цього, у відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в акті перевірки.

Окрім зазначеного, суд зазначає, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги. Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 року (реєстраційний номер ЄДРСР - 14367304), а також постанові від 05.03.2012 року № 21-421а11 (реєстраційний номер ЄДРСР - 24068085).

Згідно ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази, які є у матеріалах справи та показання свідка, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що відповідачем доведена правомірність прийнятого ним рішення, а судом не встановлено підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 2, 69 - 72, 158-163 КАСУ, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк