Постанова № 37401146, 14.02.2014, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2014 року справа № 823/88/14

11 год. 32 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Коваленка В.І.,

за участю секретаря - Савости С.В.,

за участю представників:

позивача - Некрашевича О.П., Переясловець Л.М. за довіреностями,

відповідача - Власенко В.В. за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» звернулось до суду з адміністративним позовом до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції № 208/0000882200 від 08.10.2013р. про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 223 709 грн. та за штрафними санкціями в сумі 55 927 грн. 25 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки відповідача, зафіксовані актом перевірки № 282/23-13-2200/03793159 від 30.09.2013р., є помилковими, а спірне податкове повідомлення-рішення слід скасувати, оскільки податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначено всупереч вимогам Податкового кодексу України, шляхом вибіркового врахування первинних бухгалтерських документів, які підтверджують наявність податкового кредиту позивача за період з 01.09.2012р. по 31.10.2012р. та шляхом помилкового тлумачення положень Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач подав заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначив, що відповідач, здійснивши документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства щодо правовідносин з платником податків фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за період з 01.09.2012р. по 31.10.2012р., встановив неправомірне віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, внаслідок порушення чинних у періоді, що перевірявся, положень Податкового кодексу України.

На цих підставах відповідач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення скасуванню не підлягає, а тому просив суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до такого висновку.

В судовому засіданні встановлено, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», як суб'єкт господарювання - юридична особа, ідентифікаційний код 03793159, зареєстровано 14.01.2000р., перебуває на обліку в органах доходів і зборів з 25.06.1996р., є платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 037931523136.

Як встановлено судом, за результатами проведеної Золотоніською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за період з 01.09.2012р. по 31.10.2012р., складено акт № 282/23-13-2200/03793159 від 30.09.2013р. (далі - акт перевірки). Цим актом зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту у звітних періодах на загальну суму 223 709 грн., в т.ч.: за вересень 2012 року в розмірі 98 919 грн. та жовтень 2012 року в розмірі 124 790 грн.

На підставі згаданого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 208/0000882200 від 08.10.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 223 709 грн. та за штрафними санкціями в сумі 55 927 грн. 25 коп.

За результатами процедури адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вирішуючи спір по суті, в судовому засіданні суд встановив, що між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено контракт на поставку сільськогосподарської продукції №19\01\12 від 19.01.2012р. за яким останній зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар.

На виконання умов вищезазначеного договору ФОП ОСОБА_4 продав, а позивач придбав шрот соєвий на загальну суму 1 342 254 грн. 50 коп., що підтверджується відомостями, які містяться у специфікаціях: № 7 від 05.08.2012р., № 8 від 05.09.2012р., № 9 від 26.09.2012р., № 10 від 04.10.2012р. та № 11 від 17.10.2012р.; рахунках-фактурах № 1 від 01.10.2012р., № 3 від 03.09.2012р., № 6 від 10.10.2012р., № 8 від 10.10.2012р., № 10 від 19.10.2012р., № 12 від 12.09.2012р. та № 16 від 21.09.2012р.; видаткових накладних: № 4 від 03.09.2012р., № 12 від 10.09.2012р., № 13 від 12.09.2012р., № 18 від 21.09.2012р., № 1 від 01.10.2012р., № 7 від 10.10.2012р. та № 16 від 19.10.2012р.

Згідно відомостей, які містяться у банківських виписках по рахунку № 260478737, відкритому в АТ «Райффайзен банк аваль», позивачем за період з 01.09.2012р. по 31.10.2012р. оплачено на поточний рахунок ФОП ОСОБА_4 вартість шроту соєвого на загальну суму 1 339 254 грн. 50 коп., в т. ч. ПДВ. При цьому станом на 31.10.2012р. кредиторська заборгованість перед ФОП ОСОБА_4 за поставлений товар становила 3 000 грн.

Судом встановлено, що на підтвердження виконання контракту №19\01\12 від 19.01.2012р. ФОП ОСОБА_4 видано позивачеві податкові накладні: № 4 від 03.09.2012р. на суму 153 400 грн., в т.ч. ПДВ 25 566 грн. 67 коп., № 13 від 10.09.2012р. на суму 181 714 грн., в т.ч. ПДВ 30 285 грн. 67 коп., № 15 від 12.09.2012р. на суму 208 800 грн., в т.ч. ПДВ 34 800 грн., № 21 від 21.09.2012р. на суму 203 000 грн., в т.ч. ПДВ 33 833 грн. 33 коп., № 1 від 01.10.2012р. на суму 206 087 грн., в т.ч. ПДВ 34 347 грн. 83 коп., № 5 від 11.10.2012р. на суму 177 826 грн., в т.ч. ПДВ 29 637 грн. 67 коп. та № 13 від 19.10.2012р. на суму 211 427 грн. 50 коп., в т.ч. ПДВ 35 237 грн. 92 коп.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, який набрав чинності 1 січня 2011 року.

В розумінні підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як вбачається з пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи з положень пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

В силу положень пунктів 198.1-198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналізуючи зазначені положення нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

При вивченні матеріалів справи, судом встановлено, що на момент надання податкових накладних, ФОП ОСОБА_4 був зареєстрований як суб'єкт господарювання та платник податку на додану вартість, не мав дефектів у своєму правовому статусі, мав право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії, а тому наділений правом виписувати податкові накладні. При цьому, позивач мав право розраховувати на добросовісність дій свого контрагента.

Такий висновок випливає з того, що відповідно до статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 17 вказаного закону відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема, прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Разом з тим, суд акцентує увагу, що формування податкового кредиту здійснюється на підставі первинних бухгалтерських документів у разі фактичного здійснення господарської операції.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту, не пов'язані зі сплатою контрагентом своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням цим контрагентом правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Посилання відповідача на акти документальних перевірок фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 № 28-15/17-20/279011503129 від 23.01.2013р. та № 1136/17-20/НОМЕР_2 від 29.12.2012р., як на підставу встановлення безпідставності формування податкового кредиту за наслідками договірних взаємовідносин з цим контрагентом, суд вважає необґрунтованими, оскільки, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, оскільки це не передбачено положеннями Податкового кодексу України. При здійсненні господарських взаємовідносин позивач не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, які здійснюють постачання товарів чи робіт цим контрагентам.

Первинними бухгалтерськими документами, підтверджено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_4 Позивачем у повному обсязі оплачено вартість поставлених цим контрагентом товарів. Отже, позивач поніс витрати, які пов'язані із фактичним здійсненням господарських операцій.

Суд переконаний, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Слід звернути увагу, що відповідачем під час розгляду справи не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення господарських операцій позивача, а також доказів, які виключають право позивача на формування податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Посилання контролюючого органу на неточності у формуванні електронного варіанту податкових накладних, як підставу для позбавдлення права позивача на податковий кредит, суд вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях Податкового кодексу України та можуть покладатись в основу відповідальності ФОП ОСОБА_4, а не позивача. На думку суду, наявність належним чином оформлених податкових накладних у письмовому вигляді є підставою для включення зазначених у цих накладних сум до складу податкового кредиту позивача.

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність реєстрації виданих ФОП ОСОБА_4 податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, з огляду на таке.

У відповідності до пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» № 1246 від 29.12.2010р. для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації продавцю видається квитанція в електронній формі у текстовому форматі, у якій зазначаються реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про продавця, дата та час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування. Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис Державної податкової служби, підлягає шифруванню та надсилається продавцеві засобами телекомунікаційного зв'язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в Державній податковій службі.

В судовому засіданні судом досліджено квитанції від 07.09.2012р., від 27.09.2012р., від 14.09.2012р., від 26.10.2012р., від 15.10.2012р., від 26.10.2012р. та від 14.09.2012р., які містять відомості про прийняття відповідачем в електронній формі від ФОП ОСОБА_4 податкових накладних № 4 від 03.09.2012р., № 21 від 21.09.2012р., № 15 від 12.09.2012р., № 13 від 19.10.2012р., № 1 від 01.10.2012р., № 5 від 11.10.2012р. та № 13 від 10.09.2012р., для їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судом також досліджено відомості, які містяться у витязі з Єдиного реєстру податкових накладних №20 від 11.10.2012р. Згідно цих відомостей перелічені вище податкові накладні зареєстровані в день їх надходження в Єдиному реєстрі податкових накладних, що спростовує посилання відповідача на відсутність їх реєстрації в наведеному реєстрі.

В запереченнях на адміністративний позов відповідач посилається на неможливість фактичного перевезення товарів, оскільки за державним номерними знаками зареєстровані інші транспортні засоби ніж ті, що зазначені в товарно-транспортних накладних на поставку шроту соєвого ФОП ОСОБА_4, які за своїми технічними характеристиками не призначені для перевезення вантажу.

Суд критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки згідно відомостей, які містяться інформаційній системі ДАІ та надані на запит суду управлінням ДАІ УМВС України в Черкаській області вбачається, що за одним і тим же державним номерним знаком - АР8822ВІ, в різні періоди зареєстровано три транспортних засоби:

- вантажний автомобіль марки та моделі: RENAULT MAGNUM, тип кузову: сідловий тягач, повна маса: 19 130 кг;

- легковий автомобіль марки та моделі: ВАЗ 2109, тип кузову: седан, повна маса: 1 370 кг;

- легковий автомобіль марки та моделі: NISSAN X-TRAIL, тип кузову: універсал, повна маса: 2 050 кг.

З наведеного слідує висновок, що однин і той же державний номерний знак може закріплюватись за різними транспортними засобами.

Більш того, суд погоджується з позицією позивача, що він не є учасником договору з перевезення товару тому, що згідно розділу 4 контракту № 19/01/12 від 19.01.2012р. обов'язок організувати доставку товару покладено на ФОП ОСОБА_4 Отже, є безпідставними твердження відповідача про те, що внаслідок неналежного оформлення товарно-транспортних накладних та неможливості перевезення товару у зв'язку неналежними технічними характеристиками автомобіля, первинні документи, що підтверджують поставки товару - відсутні, а господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей - не здійснювалися. Платник не має можливості встановлювати достовірність заповнення контрагентом товарно-транспортних накладних, автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може покладатись надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Викладені вище обставини в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримані з метою використання та використані у власній господарській діяльності для приготування комбікормів, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, оскільки він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Таким чином, суд переконаний, що відповідач не довів наявність зловживань з боку позивача, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Перевіривши на предмет відповідності спірного податкового повідомлення-рішення зазначеним положенням нормативно-правових актів, в ході судового розгляду справи суд встановив, що це рішення прийнято всупереч положенням законодавства у сфері оподаткування податком на додану вартість, оскільки суб'єкт владних повноважень не виконав покладеного на нього обов'язку та не довів правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, як того вимагають положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги зазначене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову та його скасування.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції № 208/0000882200 від 08.10.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», що знаходиться за адресою: с. Піщане, Золотоніський р-н, Черкаська обл., 19723, ідентифікаційний код 03793159, судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку передбаченому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Коваленко

Повний текст постанови виготовлено 19.02.2014р.