Ухвала суду № 37390845, 24.02.2014, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/8068/13-а

24.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 801/8068/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М.) від 17.12.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ника-опт" (вул. Київська, буд.5, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Мати Залки, буд.1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та неправомірними дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.11.2013 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ника-ОПТ" у період з 09.04.2013 року протягом 5 робочих днів, за результатами якої складено акт перевірки №2331/22.3/34582394 від 19.04.2013; у задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено; вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.12.2013 скасувати та прийняти нове рішенням, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, до суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ника-ОПТ" (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі-відповідач) про визнання протиправними та неправомірними дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим у справі №801/4117/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ника-ОПТ" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання протиправним та скасування наказу №1351 від 28.03.2013 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ника-ОПТ" позовні вимоги задоволено в повному обсязі, що тягне визнання протиправними дій відповідача: щодо проведення в період з 09.04.2013 протягом 5 робочих днів документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, щодо складання акту перевірки №2331/22.3/34582394 від 19.04.2013, щодо відображення у зазначеному акті перевірки, на думку позивача, недостовірного висновку про порушення позивачем норм Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, не направлених на реальне настання правових наслідків, щодо відображення в акті перевірки недостовірного висновку про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України та положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», внаслідок чого дані, відображені у декларації по податку на додану вартість про об'єми поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряє мий період не є дійсними в частині завищення податкових зобов'язань в сумі податку на додану вартість 2258972,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, та визнаючи певні дії відповідача протиправними, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав у відповідача вважати господарські правочини позивача нікчемними у зв'язку із спростуванням рішеннями судів певних обставин та не встановлення у передбаченому законом порядку недійсності угод між позивачем та перевіряємими контрагентами, а також факт визнання протиправним та скасування наказу №1351 від 28.03.2013 постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.05.2013 у справі №801/4117/13-а, яка набрала чинності 16.10.2013.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що наказом відповідача від 28.03.2013 №1351 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Ника-ОПТ" проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з 09.04.2013 тривалістю 5 робочих днів, за результатами якої складено акт перевірки №2331/22.3/34582394 від 19.04.2013, висновками якого встановлено порушення позивачем: частин першої, п'ятої статті 203, статті 215, частини першої статті. 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог вказаних статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання реальних правових наслідків, обумовлених ними по правочинах, здійснених позивачем з вказаними в акті перевірки постачальниками та покупцями; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.3.1, 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5, 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 14.1.191 статті 14. пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», внаслідок чого дані, відображені у декларації з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряє мий період не є дійсними в частині завищення податкових зобов'язань на суму податку на додану вартість у загальному розмірі 2258972,00 грн., через що, встановлено завищення податкових зобов'язань на відповідну суму податку на додану вартість.

З акту перевірки вбачається, що перевіркою правильності визначення податкового кредиту за серпень - жовтень 2010 року, вересень, жовтень 2011 року, встановлено порушення позивачем норм чинного законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Данкан», ПП «Техкомплектресурс», ТОВ «Торговий дім «Партія», по яким у серпні 2010 року встановлено порушення внаслідок не підтвердження документально за цей період податкових зобов'язань з податку на додану вартість по операціям з продажу товарів (робіт, послуг).

Заявником апеляційної скарги не враховано, що постановами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.11.2011 у справі № 2а-13570/11/0170/2, від 25.10.2010 у справі №2а-12749/10/1/0170, від 09.02.2012 у справі № 2а-15669/11/0170/11, які залишені без змін ухвалами Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012, 19.04.2011 та від 05.06.2012, адміністративні позови позивача задоволені, а саме: визнані протиправними дії відповідача щодо неприйняття податкових декларацій Товариства з обмеженою відповідальністю "Ника-опт" з податку на додану вартість за вересень 2011 року, серпень 2010 року, вересень 2011 року та зобов'язано відповідача відобразити в особовому рахунку позивача з податку на додану вартість відомості, визначені в зазначених податкових деклараціях.

Слід зазначити, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін, що повністю відповідає приписам статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Неспроможними визнаються доводи апеляційної скарги, що дані, відображені в деклараціях позивача з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряемий період не є дійсними, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Дата виникнення у платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначається датою події, що відбулася раніше: датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в рахунок оплати товарів (робіт, послуг), датою виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ). При цьому податкова накладна має бути оформлена, видана та зареєстрована платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг) відповідно до вимог пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи відповідно до підпункту 7.2.6 цього пункту). Згідно з приписами абзацу другого зазначеного підпункту у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підставою для відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону. Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі однієї податкової накладної в кількох звітних періодах.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що 28.04.2010 між позивачем (виконавець) та ТОВ «Данкан» (замовник) укладено договір №28/04 з надання виконавцем послуг з виконання робітничою силою виконавця згідно штатного розпису замовника, на виконання якого складено відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). До того ж, позивачем також на адресу ТОВ «Данкан» виписано податкові накладні.

Окрім цього, 25.09.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ «Торговий дім «Партія» (виконавець) укладено договір №25/348 з надання виконавцем послуг з виконання рабітничою силою виконавця згідно штатного розпису замовника, на виконання якого складено акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), а на адресу позивача виписано податкові накладні.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що 28.07.2010 позивачем (замовник) та ПП «Техкомплектресурс» (виконавець), було укладено договір №б/н, на виконання якого складено акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) та виписано податкову накладну.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача у період з 09.04.2013 протягом 5 робочих днів, за результатами якої складено акт перевірки №2331/22.3/34582394 від 19.04.2013 та щодо складання акту перевірки №2331/22.3/34582394 від 19.04.2013, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки позивача у період з 09.04.2013 протягом 5 робочих днів та складання акту перевірки №2331/22.3/34582394 від 19.04.2013, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.12.2013 у справі № 801/8068/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко