Рішення № 37387141, 25.02.2014, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2014 р. Справа № 909/26/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Конашенко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова -Центр", Залізничне шосе, 47,м. Київ,01103

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Чорногори", с.Бистрець,Верховинський район, Івано-Франківська область,78707

про стягнення 99291,16 грн.

за участю представників сторін:

від позивача : не з"явився

від відповідача: представник Потапова М.В., (довіреність № 46/02 від 03.02.14 )

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "Забудова-Центр" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Чорногори" про стягнення 99291,16грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору позики №02-12/2010 від 02.12.10 та обґрунтовано положеннями ст. 526, 549, 610, 611, 625, 1049, 1050 Цивільного та 193 Господарського кодексів України.

В судовому засіданні 11.02.14 оголошувалася перерва до 25.02.14.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про оголошення перерви в судовому засіданні від 11.02.14.

На момент винесення судом рішення заяв та клопотань від позивача не надходило.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав в частині суми основного боргу, в частині нарахування пені просить суд застосувати строк позовної давності у відповідності до ст. 258 Цивільного кодексу України, про що представником відповідача подано заяву б/н від 11.02.14 (вх. № 2236/14 від 11.02.14).

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представника відповідача, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

02.12.10 між товариством з обмеженою відповідальністю "Забудова - Центр"(позикодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Чорногори"(позичальник) укладено строковий договір позики (строкової поворотної фінансової безпроцентної допомоги) № 02-12/2010.

Згідно п. 2.1. договору, позивач має право (але не зобов'язаний) надати відповідачу позику в сумі 70000 грн. Відповідач приймає позику, зобов'язується використати її на обумовлені цілі, повернути у встановлений термін, сплатити плату за використання позики (якщо передбачається), а також виконати інші зобов'язання, встановлені договором.

За умови виконання відповідачем положень договору (як буде визначено позивачем), позивач має право, але не зобов'язаний перерахувати позику на рахунок відповідача 02.12.2010 ( п.3.1. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що проценти за користування позикою не нараховуються та не сплачуються.

Згідно 5.1. договору відповідач повинен повернути позивачу позику не пізніше 31.03.2011, що є "датою повернення позики".

На виконання прийнятих на себе договірних зобов"язань позивач надав відповідачу позику в сумі 67145,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №983 від 03.12.10,№1011 від 17.12.10, № 1036 від 29.12.10 та №1160 від 21.03.11.

В порушення договірних зобов'язань відповідач не повернув позивачу кошти наданої позики у строк, обумовлений договором. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем згідно спірного договору на момент винесення судом рішення становить 67145,00грн.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

У зв"язку з порушення відповідачем прийнятих на себе договірних зобов"язань. керуючись нормами чинного законодавства, позивачем нараховано відповідачу 25982,36грн. пені ( 25930,84грн. згідно уточненого розрахунку позивача вх.№2151/14 від 11.02.14), 678,15грн. інфляційних втрат та 5485,65грн. 3 % річних.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 1045 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором ( ч.1 ст.1049 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови 5.1 спірного договору, граничний строк повернення відповідачем позики - 31.03.11.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем прийнятого на себе зобов"язання, вимога щодо стягнення з відповідача 67145,00грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв"язку з порушення відповідачем прийнятих на себе договірних зобов"язань, керуючись нормами чинного законодавства, позивачем нараховано відповідачу 25930,84грн. пені за період з 01.04.11 по 18.12.13 , 678,15грн. інфляційних втрат за період квітень 2011 - листопад 2013 років та 5485,65грн. 3 % річних за період з 31.03.11 по 18.12.13.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахувань, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Як вбачається з розрахунку 3 % річних, позивач визначає початок періоду прострочення з 31.03.2010. Однак, у відповідності до 5.1. договору, відповідач повинен повернути позивачу позику не пізніше 31.03.11, отже, у разі неповернення позики прострочення виконання зобов'язання виникає з наступного дня після вказаної дати - 01.04.11.

За розрахунком, здійсненим судом за період прострочення відповідача з 01.04.2011 по 18.12.2013, розмір 3 % річних, що підлягає стягненню, становить 5469,10грн. В решті суми 3 % річних, заявленої до стягнення, слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю.

Господарським судом здійснено перевірку нарахування позивачем інфляційних втрат за заявлений період з квітня 2011 р. по листопад 2013 р. та задоволено їх частково, на суму 655,49грн., оскільки наявний в матеріалах справи розрахунок позивача є арифметично невірним.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного Кодексу України).

Пунктом 13.1. договору сторони передбачили, що якщо відповідач не здійснив виплати будь-якої суми у повному розмірі на день, коли така виплата повинна бути здійснена згідно з цим договором, тоді на таку прострочену суму нараховується неустойка (пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період такого прострочення.

На підставі вказаної умови договору, позивачем за період з 01.04.11 по 18.12.2013 нараховано 25930,84грн. пені згідно уточненого розрахунку вх.№2151/14 від 11.02.14.

В судовому засіданні 11.02.2013 р. представником відповідача подано заяву б/н від 11.02.14 (вх. № 2236/14 від 11.02.14), в якій просить суд застосувати строк позовної давності до нарахування пені у відповідності до ст. 258 Цивільного кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю( ст. 258 Цивільного кодексу України).

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до п. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з договірних умов щодо строку виконання зобов'язання, перебіг позовної давності щодо стягнення неустойки (пені) розпочався 01.04.2011 р. та у відповідності до положень ст. 258 Цивільного кодексу України закінчився 01.04.2012 р. Таким чином, звернувшись до суду з позовом 09.01.2014, позивач пропустив строк позовної давності щодо стягнення пені.

Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено наслідки спливу позовної давності, відповідно до п.3 якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на заяву б/н від 11.02.14 (вх. № 2236/14 від 11.02.14) представника відповідача про застосування строку позовної давності, позовна вимога щодо стягнення пені задоволенню не підлягає у зв'язку зі спливом позовної давності.

В силу ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В контексіт вищенаведеного , позов підлягає до задоволення частково.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11, 256, 258, 261, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 614, 625, 629, 1045, 1049 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 193, 218,223 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-7, 33, 43, 49, 58, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Центр" до товариства з обмеженою відповідальністю "Чорногори" про стягнення 99291,16грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Чорногори"( с. Бистрець, Верховинський район, Івано-Франківська область, 78707, ідентифікаційний код 33604825 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова -Центр" ( Залізничне шосе, 47, м. Київ, 01103, ідентифікаційний код 33235018) 67145,00(шістдесят сім тисяч сто сорок п"ять гривень) основного боргу, 655,49(шістсот п"ятдесят п"ять гривень сорок дев"ять) інфляційних втрат, 5469,10(п"ять тисяч чотириста шістдесят дев"ять гривень десять копійок) 3% річних та 1465,39(одну тисячу чотириста шістдесят п"ять гривень тридцять дев"ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.02.14

Суддя Максимів Т. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"______ Легінь О. В. 28.02.14