Ухвала суду № 37384198, 18.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

18 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/7248/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Вербицької Н.В.,

Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013р. по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України до Державної міграційної служби України про визнання рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту нечинним з моменту його прийняття та скасування цього рішення; зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Державної міграційної служби України про визнання рішення Державної міграційної служби України №231-13 від 22.04.2013р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту нечинним з моменту його прийняття та скасування цього рішення; зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, мешканцем міста Хасака. В Україні навчається з 2006р. Останнього разу приїхав до України у 2010р. на підставі національного паспорта та студентської візи. На даний час повернутись до Сирії не має бажання та можливості, оскільки там йдуть бойові дії, він є військовозобов'язаним та не служив в армії, а тому він має обґрунтовані побоювання бути призваним до армії або бути примушеним до участі у бойових діях, що не відповідає його моральним переконанням. В разі повернення в країну походження, позивач може стати також жертвою свавільного насилля через нестабільну політичну ситуацію в країні.

Позивач звернувся до міграційної служби з заявою про визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту. Проте, відповідачем своїм рішенням за №231-13 від 22.04.2013р. відмовив у задоволенні його заяви. Позивач вважає таке рішення необґрунтованим, а тому посилаючись на зазначені обставини просить позов задовольнити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013р. позов задоволено, рішення Державної міграційної служби України №231-13 від 22.04.2013р. «Про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» скасовано.

Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача та обставин, встановлених судом.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.200КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки. На даний час до країни походження він повернутись не може оскільки там йдуть військові дії. Враховуючи, що позивач є військовозобов'язаний, який не відслужив службу в армії, то існує реальна вірогідність того, що повернувшись до Серії його призвуть до армії. ОСОБА_2 не бажає служити в армії під час військових дій через моральні переконання (проти вбивства людей). Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки, проживав в місті Хасака, за національністю - араб, етнічна група - суніт, віросповідання - мусульманин-суніт. На територію України позивач прибув у 2006р. з метою навчання, маючи національний паспорт із студентською візою, у 2006 році поступив до Одеського державного медичного університету. На канікулах виїжджав до Сирії, останній раз перетнув кордон 18.08.2010 року. Термін візи сплинув в зв'язку із закінченням навчання. На теперішній час позивач працює на Промринку 7 км реалізатором.

01.10.2012р. ОСОБА_2 звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обґрунтувавши свою заяву тим, що він є військовозобов'язаним, який не служив у збройних силах, а тому після прибуття до Сирії він зобов'язаний буде йти служити. Оскільки в країні походження йдуть військові дії, які супроводжуються вбивствами, в тому числі й мирного населення, він категорично не бажає саме в даний час повертатися до Сирії.

Між тим, за результатами розгляду Управління міграційної служби в Одеській області дійшло до висновку, що позивач виїхав з країни постійного проживання в пошуках кращого життя з метою легалізації на території України та не підпадає під критерії визначення "біженця" у відповідності до ст.1 ЗУ «Про біженців», оскільки ним не надано доказів переслідування, загрози життю, тощо.

За результатами розгляду особової справи заявника відділом у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області прийнято висновок від 22.10.2012р. «щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту».

На підставі вказаного висновку, наказом №81 від 23.10.2012р. прийнято рішення «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Між тим, 27.03.2013р. висновком управління у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області по справі №ODS 12/393 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із відсутністю відомостей та доказів, які б явно свідчили про наявність реальної загрози життю, безпеці чи свободі,

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі ст.14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Абзацом 2 ст.1 ЗУ «Про біженців» встановлено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

За правилами ст.6 вказаного закону, до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема віднесено: прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця, розгляд скарг на рішення органів міграційної служби про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, скасування зазначених рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців.

Таким чином, наведені норми діючого законодавства України дають підстави для висновку, що показання, які дав позивач Управлінню міграційної служби в Одеській області не носять характер зловживання, доводи, викладені в анкеті є очевидними та обґрунтованими.

Згідно з ч.1 ст.71КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивач є особою, яка підпадає під дію Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод» від 04.11.1950р. та має ознаки, які відповідають Конвенції «Про статус біженців» 1951р. та Протоколу 1967р., що стосується статусу біженця.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, судова колегія вважає, що постанова суду відповідає вимогам ст.ст.159,163КАС України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.186,200,206КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис) Градовський Ю.М.

Судді (підпис) Вербицька Н.В.

(підпис) Федусик А.Г