Ухвала суду № 37382465, 13.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4625/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

13 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Чаку Є.В.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Євчук О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну товариства з обмеженою відповідальністю "Саб-Арматура" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Саб-Арматура" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ "Саб-Арматура" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 лютого 2013 року № 0000012202 та № 0000022202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена без повного встановлення обставин, що мають значення для справи та дійшов до висновків , що не відповідають обставинам справи, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Саб-Арматура» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Берніс Продакт» за період з 1 червня 2011 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 21 січня 2013 року № 83/222/37495729, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 92583,00 грн. та вимог пункту 198.1 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 74673,00 грн. Виявлені порушення пов'язані з безпідставним, на думку перевіряючих, формуванням ТОВ «Саб-Арматура» показників податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з ТОВ «Берніс Продакт».

На підставі висновків вказаного Акту перевірки Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Київській області було прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2013 року: № 0000012202, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Саб-Арматура» з податку на прибуток на суму 92583,00 грн. та застосовано штрафну(фінансову) санкцію у розмірі 1,00 грн. (т.1 а.с.24) та № 0000022202, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Саб-Арматура» з податку на додану вартість на суму 74673,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 18668,25 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що контрагент позивача фактично не мав можливості виконувати взяті на себе зобов'язання в розрізі правовідносин з позивачем, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 серпня 2011 року між ТОВ «Саб-Арматура» та ТОВ «Берніс Продакт» укладено договір поставки №б/н., згідно умов якого, Постачальник (ТОВ «Берніс Продакт») зобов'язується поставити Покупцеві (ТОВ «Саб-Арматура» товар.

На підтвердження виконання договору з ТОВ «Берніс Продакт» позивачем надано до суду видаткову накладну та довіреність.

Проте, матеріали справи не містять доказів, на підтвердження перевезення товару з складського приміщення ТОВ «Берніс Продакт» до складу ТОВ «Саб-Арматура» (договору перевезення с контрагентом, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобілю).

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розвантаження та прийняття товару на склад ТОВ «Саб-Арматура», зберігання товару на складі та видачі товару із складу для використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у наданій позивачем видатковій накладній не зазначено місце отримання товару, тому факт прийняття товару на склад ТОВ «Саб-Арматура» на підставі видаткової накладної встановити неможливо.

Також, відповідно до розділу 3 договору поставки від 30 серпня 2013 року №б/н зазначено, що якість продукції, що передається, повинна відповідати вимогам законодавства України, зокрема, постачальник зобов'язаний видати сертифікат якості на продукцію чи протокол випробувань продукції, який посвідчує відповідність названої продукції вимогам відповідних стандартів або технічних умов.

Проте, вказаних сертифікатів матеріали справи також не містять.

Відсутні також і належні докази оприбуткування, складського зберігання товару, отриманого від ТОВ «Берніс Продакт».

Крім того, 15 червня 2011 року, між ТОВ «Саб-Арматура» та ТОВ «Берніс Продакт» укладено договір про надання послуг. Згідно умов вказаного договору, Замовник (ТОВ «Саб-Арматура») доручає, а Виконавець (ТОВ «Берніс Продакт») зобов'язується надати замовнику послуги з емалювання та гальванопокриття.

На підтвердження виконання договору з ТОВ «Берніс Продакт» позивачем надано до суду акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), в якому вказано лише загальне найменування робіт « послуги емалювання, послуги гальванопокриття» та їх вартість і не вказано обсягу робіт які були виконані годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), кількості працівників, які виконували роботи.

Проте, з вказаного акту неможливо встановити, які саме роботи були виконані (зміст та обсяг господарської операції), їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), з якого матеріалу та на яких товарах було виконано роботи з емалювання та гальванопокриття.

Крім того, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності або подальшої реалізації.

Так, на підтвердження факту використання у господарській діяльності товарів(послуг), які були придбані у ТОВ «Берніс Продакт» за договором поставки №б/н та договором про надання послуг №б/н позивачем на вимогу суду першої інстанції було надано видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та податкові накладні.

Проте, вказані документи не можуть бути використані у якості підтвердження використання у господарській діяльності позивача товарів(послуг), які були придбані у ТОВ «Берніс Продакт», з підстав відсутності підтвердження їх транспортування від складу ТОВ «Саб-Арматура» до контрагентів.

При цьому, висновки Акту перевірки відповідач обґрунтовує тим, що Актом державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 11 квітня 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Берніс Продакт» № 148/3-22-80, встановлено, що операції ТОВ «Берніс Продакт» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складський приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «Берніс Продакт» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Таким чином, встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, відсутність у ТОВ «Берніс Продакт» адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Крім того, 27 вересня 2011 року , слідчим ОВС СВ ПМ ДПА у місті Києві майором податкової міліції Міщенко О.В. порушено кримінальну справу № 71-00217 за фактами фіктивного підприємництва, створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «Берніс Продакт».

Так, було зазначено, що невстановлені досудовим слідством особи, діючи всупереч положенням статей 203, 207, 626, 629 Цивільного кодексу України, статей 179, 180 Господарського кодексу України використовували ТОВ «Берніс Продакт» з метою прикриття своєї незаконної діяльності, шляхом уникнення контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та інші фіктивні первинні документи. Як наслідок, в результаті незаконної діяльності ТОВ «Берніс Продакт» була спричинена велика матеріальна шкода державі.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Так, згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, в Постанові Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договорів, укладених позивачем з ТОВ «Берніс Продакт», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат сум сплачених за цією угодою, а до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Саб-Арматура" залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

Є.В. Чаку

Ухвалу в повному тексті виготовлено 18.02.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Чаку Є.В.