Ухвала суду № 37373717, 20.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2014 р. Справа № 876/13721/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському району Київської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2013 року у адміністративній справі №813/5149/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКЛ - СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «МКЛ-СЕРВІС» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002382301 від 21.06.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій по поставці зроблені безпідставно, оскільки відповідач суб'єктивно оцінив зміст та суть договору поставки від 21.03.2013 року №21/032013-1, побудував свої висновки на підставі неправомірного підходу до правовідносин, що визначені укладеним договором поставки без застосування норм матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме ст. ст. 693, 712 ЦК України, а також норм ПК України, які регулюють ведення податкового обліку вчинених операцій. Покликаючись на ст. ст. 693, 712 ЦК України, де визначено договір поставки, а також обов'язок покупця частково або повністю оплатити за товар до його передання покупцем (попередня оплата), якщо такий передбачений самим договором, наголошує, що жодних порушень законодавства з боку позивача при укладенні та виконанні договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року не вчинено. Стверджує, що ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» було правомірно віднесено суми податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до норм п.198.1 та п.198.2 ст.198 ПК України. У зв'язку з цим, вважає, що податкові накладні від 28.03.2013 року на загальну суму 20991233,99 грн., в т.ч. ПДВ 3498539,00 грн, які стали підставою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту були виписані відповідно до положень п.200.7 ст.200 ПК України, де передбачено складення податкових накладних на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2013 року в справі № 813/5149/13-а позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області) №0002382301 від 21.06.2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКЛ-СЕРВІС» судові витрати у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема норм Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. ст. 11, 69 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає,що в ході судового розгляду справи не здобуто доказів фактичного здійсненна операцій. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. 04.06.2013 року на підставі наказу в.о. начальника ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС №497 від 04.06.2013 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 33303281) з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за березень 2013 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №347/22-2/33303281 від 04.06.2013 року, яким встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, а саме правочинів здійснених ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» при придбанні товарів та послуг у контрагента ТзОВ «Калина-Тернопіль», оскільки в порушення вимог ст.662, 655 та 656 ЦК України товар не було передано, порушення п.185.1 ст.185, та п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого як вважає контролюючий орган ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» було занижено розмір податку на додану вартість за березень 2013 року на загальну суму 3496893 гривні. Перевірка проводилась лише з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за березень 2013 року, інші питання в ході перевірки не досліджувались.

Як вбачається з акту складеного за результатами проведеної перевірки, основним постачальником ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» в березні 2013 року було ТзОВ «Калина-Тернопіль». В ході опрацювання останнього було встановлено, що воно має ознаки «фіктивності», а саме: свідоцтво платника податку на додану вартість від 28.11.2007 року №100079757 анульовано 30.04.2013 року у зв'язку з відсутністю поставок та ненадання декларацій.

Крім цього, аналізом системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжність по взаємовідносинам ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» з ТзОВ «Калина-Тернопіль», оскільки посадовими особами ТзОВ «Калина-Тернопіль» не задекларовано господарські відносини з ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС». З урахуванням цього, контролюючий орган вважає, що ТзОВ «Калина-Тернопіль» за березень 2013 року взагалі не здійснювало реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС», а останнім натомість було здійснено маніпулювання податковою звітністю.

Правове обґрунтування в акті зводиться до посилання на порушення вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228, 234 ЦК України, оскільки на думку перевіряючого органу, правочини між ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за березень 2013 року здійснені без мети настання реальних правових наслідків, а отже є нікчемними і не створюють жодних правових наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Крім цього, контролюючий орган, покликаючись на положення ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також норми Положення про документальне забезпечення приписів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, наголошує на тому, що не було дотримано вимог бухгалтерського обліку, який є обов'язковим, а саме не було підтверджено господарських операцій між позивачем і ТзОВ «Калина-Тернопіль» належними первинними документами.

З огляду на це, відповідач стверджує, що недотримання вимог бухгалтерського обліку щодо підтвердження проведення господарських операцій відповідними первинними документами свідчить про відсутність у контрагентів за звітний період адміністративно-господарських можливостей на виконання взятих на себе зобов'язань і зробив висновок про те, що у них не було намірів на створення реальних правових наслідків, а тому укладені угоди є нікчемними.

На підставі цього, як вбачається з акту перевірки, на думку контролюючого органу, виписані податкові накладні не мають юридичної сили і не можуть підтверджувати податкового кредиту ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС», а тому суми податку на додану вартість, віднесені до податкового кредиту на основі них підлягають виключенню зі складу податкового кредиту.

З огляду на це, відповідач дійшов висновку, що посадовими особами ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» безпідставно включено до складу податкового кредиту, задекларованого в деклараціях з податку на додану вартість за березень 2013 року податкові накладні, виписані ТзОВ «Калина-Тернопіль» на загальну суму 3496893 гривні, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 3496893 гривні за березень 2013 року.

На підставі акту №347/22-2/33303281 від 04.06.2013 року відповідачем було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002382301 від 21.06.2013 року, яким було збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 3496893 гривні та за штрафними санкціями в сумі 874223 гривні.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що досліджені в судовому засіданні докази підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій, отже валові витрати та податковий кредит за наслідками цієї операції позивачем сформовані правомірно.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року №88 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за №168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідач вважає, що в діях ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» мають місце ознаки маніпулювання податковою звітністю, а також господарські операції між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Калина-Тернопіль» є безтоварними. Податковим органом також зроблено висновок про неможливість підтвердження фактичного здійснення фінансово-господарських операцій між ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» ТзОВ «Калина-Тернопіль».

Проте колегія суддів апеляційного суду з такими висновками відповідача не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21.03.2013 року між ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» в особі директора Загури А.В. з однієї сторони та ТзОВ «Калина-Тернопіль» в особі директора Радика І.Л. з іншої було укладено договір поставки №21/032013-1.

Згідно цього договору, ТзОВ «Калина-Тернопіль» зобов'язувався передавати у власність ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» визначений цим договором товар, а ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити поставлений товар.

Згідно п.1.2 укладеного між контрагентами договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначаються в специфікації, яка оформляється Додатком №1 до договору, який після підписання та скріплення його печатками сторін становить невід'ємну його частину.

Відповідно до п.2.1 Договору (зі змінами внесеними згідно додаткової угоди №1 від 05.04.2013 року про зміни та доповнення до Договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року) «Поставка Товару може здійснюватись окремими партіями протягом дії цього Договору. Партія Товару поставляється Постачальником після здійснення передоплати Покупцем».

Відповідно до п.8.1. договору від 21.03.2013 року даний договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення його печатками сторін і діє протягом року, тобто до 21.03.2014 року.

Згідно специфікацій від 21.03.2013 року ТзОВ «Калина-Тернопіль» зобов'язувалось поставити товар на загальну суму 20991234 гривні, в.т.ч. ПДВ в сумі 3498539 гривень.

З урахуванням змінених відповідно до додаткової угоди та доповнення №1 від 05.04.2013 року умов договору від 21.03.2013 року, а саме п.2.1., де зазначено, що поставка здійснюється протягом дії цього Договору після здійснення передоплати, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про передчасність висновків контролюючого органу викладених в акті.

Так, зокрема, передчасним є покликання в акті на відсутність належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження здійснення господарських операцій в березні 2013 року між позивачем та ТзОВ «Калина-Тернопіль» в якості обґрунтування відсутності таких, оскільки відповідно до договору від 21.03.2013 року поставка товару здійснюється окремими партіями протягом дії договору, тобто поставка може бути здійснена до 21.03.2014 року включно з відповідним оформленням первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, порушення вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на які посилається відповідач суд не вбачає. Крім, того не погоджується суд з висновками відповідача про те, що відсутність таких первинних документів свідчить про відсутність намірів контрагентів спрямованих на настання реальних правових наслідків за укладеним правочином.

Що стосується податкових накладних №12, 13, 14 та 15 від 28.03.2013 року на загальну суму 20991233,99 гривень, то судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок , що такі були складені у зв'язку з перерахунком ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» на користь ТзОВ «Калина-Тернопіль» грошових коштів в якості передоплати за поставку товару згідно з п.3.2.1. Договору від 21.03.2013 року, де передбачена стовідсоткова передоплата за товар протягом десяти календарних днів від дня укладення договору. Перерахування таких коштів підтверджується долученими до матеріалів справи копією виписки по особовому рахунку №26003026206001 ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013 року, виданої Київською філією ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також копіями платіжних доручень №110, 111, 112, 113 від 27.03.2013 року.

Умова про передоплату відповідає положенням ст.693 ЦК України, де зазначається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором.

Згідно з нормами п.198.1, п.198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з положеннями п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна складається за кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відтак, суд встановив, що при складанні податкових накладних №12, 13, 14 та 15 від 28.03.2013 року на загальну суму 20991233,99 гривень відсутні порушення положень податкового законодавства, оскільки такі були складені у зв'язку із здійсненням попередньої оплати (авансу) за товар відповідно до положень п.3.2.1 договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року та перерахунком позивачем цієї суми на користь контрагента - ТзОВ «Калина-Тернопіль», з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПК України.

З аналізу цього положення вбачається, що документом необхідним для віднесення до податкового кредиту сум податку є належним чином оформлені податкова накладна або митна декларація. В даному випадку, є наявні належним чином оформлені податкові накладні, які відображені у долучених до матеріалів справи реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, які були складені у зв'язку із здійсненням попередньої оплати за товар відповідно до договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року з дотриманням вимог п.198.1, п.198.2 ст. 198, п.201.7 ст.201 ПК України.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за березень 2013 року на загальну суму 3496893 гривень.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Також, суд приходить до висновку про безпідставність посилання відповідача у апеляційній скарзі на акт позапланової перевірки ТОВ «Калина Тернопіль», що фактично став підставою для проведення позапланової перевірки позивача та винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення, оскільки постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року у справі №813/4827/13-а залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду в справі № 11456/13 від 11 лютого 2014 року за позовом ТОВ «Калина Тернопіль» до Тернопільської ОДПІ визнано протиправним та скасовано рішення Тернопільської ОДПІ Тернопільської області ДПС про відмову в прийнятті податкової декларації товариства з обмеженою відповідальністю «Калина-Тернопіль» з податку на додану вартість за березень 2013 року, оформлене повідомленням № 9921/7/15-20 від 22.04.2013 року, а також визнано протиправним та скасовано наказ Тернопільської ОДПІ Тернопільської області від 01 червня 2013 року за № 19241924 про проведення позапланової перевірки.

Що стосується покликання відповідача на порушення положень ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, то такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Крім цього, висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем і його контрагентами зроблені у зв'язку з неправильним застосуванням відповідачем норм матеріального права, оскільки у ст. 215 ЦК України передбачені два види недійсності правочинів: нікчемний правочин (правочин недійсність, якого встановлена законом) та оспорюваний правочин (правочин недійсність якого встановлюється судом). У ЦК України наведено виключний перелік правочинів, які є нікчемними. Це, зокрема, ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224, ч.2 ст.228 ЦК України. Посилання ж на ч.5 ст.203 і ч.ч.1, 2 ст. 215 ЦК України для обґрунтування нікчемності правочину є неправомірними, оскільки ч.1 ст. 215 ЦК України вказує на підстави недійсності правочину, а не нікчемності.

Відтак, така недійсність має встановлюватись судом і аж ніяк не контролюючим податковим органом, до повноважень якого вирішення питання про недійсність правочинів не належить. Тобто, посилання відповідача на недійсність зазначеного правочину є неправомірним, оскільки його недійсність не встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, як це вимагається чинним законодавством.

Посилання відповідача на ст.228 ЦК України у якій передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним - є неправомірним. Так, зокрема, нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) Правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) Правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При обґрунтуванні нікчемності правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки №347/22-2/33303281 від 04.06.2013 року не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає, тобто відповідачем не наводяться достатніх і належних доказів спрямованості згаданого правочину між ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» та ТзОВ «Калина-Тернопіль» на порушення публічного порядку і такий аргумент є нічим іншим як суб'єктивним припущенням перевіряючого.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений між сторонами правочин є чинним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочину, не міг керуватися, лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішеннями суду про визнання його таким. Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, вони є оспорюваними та їх недійсність має визнаватись рішенням суду.

Покликання відповідача на те, що 30.04.2013 року було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТзОВ «Калина-Тернопіль» №100079757 від 28.11.2007 року суд не бере до уваги, оскільки таке анулювання відбулось після укладення договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року, внесення до нього змін додатковою угодою від 05.04.2013 року, складення податкових накладних і проведення передбаченої умовами договору попередньої оплати, яка відбулась 28.03.2013 року.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що недекларування ТзОВ «Калина-Тернопіль» господарських відносин з ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС», тобто порушення контрагентом позивача податкового і бухгалтерського обліку не може слугувати самостійною підставою для покладення на ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» додаткових обов'язків і може бути розцінено лише як порушення податкового та бухгалтерського обліку цим контрагентом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет Універсал ЛТД» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у адміністративній справі №813/728/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс