Ухвала суду № 37371229, 06.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2014 р. м. Київ К/800/47278/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Волошина В.М.

представника позивача Кулика С.В.

представника відповідача Денисенка Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «КЛК Груп»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013

у справі № 826/7770/13-а

за позовом Приватного підприємства «КЛК Груп»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «КЛК Груп» (далі по тексту - позивач, ПП «КЛК Груп») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «ЕЛІТ КОНСАЛТ». ТОВ «ЮВІЛАЙТ», ТОВ «Тероль», ТОВ «ЕКІТЕМ» за період з 01.01.2011 по 30.09.2012, за результатом якої складено акт від 18.04.2013 №246/1-22-70-3377762.

На підставі акта перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013: №0004852270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1741571,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1543931,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 197640,00 грн.); №0004862270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1333776,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1101320,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 232456,00 грн.); №0004872270, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 302914,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 зі змінами та доповненнями далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1543931.00 грн., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 1404234,00, у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами укладеним з ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «ЕЛІТ КОНСАЛТ». ТОВ «ЮВІЛАЙТ», ТОВ «Тероль», ТОВ «ЕКІТЕМ», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності правочинів.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Судом досліджено податкові накладні, виписані контрагентами, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, внаслідок чого судом встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають формі, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21 грудня 2010 року.

Як встановлено судом, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мали і мають статус платника податку на додану вартість.

Отже, сума податку на додану вартість, віднесена ТОВ «КЛК Груп» до податкового кредиту на підставі господарських операцій з контрагентами підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

Крім того судом зазначено, що фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «ЕЛІТ КОНСАЛТ». ТОВ «ЮВІЛАЙТ», ТОВ «Тероль», ТОВ «ЕКІТЕМ» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. 138.2, п. 138.11 цієї статті, п. п. 140.2 - 140.5 ст. 140, ст. 142 і ст. 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у п. 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п. 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п. 135.3 цієї статті та у ст. 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, пп. пп. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, в матеріалах справи наявні рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові накладні, виписані на адресу ПП «КЛК Груп».

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за товари контрагента на виконання зобов'язань по укладених договорах.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи наявні рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентами, які знаходяться в Єдиному державному реєстрі, були і є зареєстрованими платниками податку на додану вартість, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що помилковими є доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит та валові витрати.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «КЛК Груп» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2013.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров