Рішення № 37359045, 19.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/570/14 19.02.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ, ЄДРПОУ 21560766

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд», м.Київ, ЄДРПОУ 30304680

про стягнення 32 127, 00 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд», м.Київ про стягнення 32 127 грн. заборгованості за договором №285 4 від 23.04.2013р. поставки товару, з яких основний борг в сумі 18 165 грн., пеня в розмірі 13 339,18 грн., інфляційні нарахування в сумі 182,38 грн. та 3% річних в розмірі 440,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №285 4 від 23.04.2013р. поставки товару в частині здійснення передання товару у визначені договором строки, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

В судовому засіданні 05.02.2014р. представник позивача зазначив, що грошові кошти в сумі 18 165 грн. є попередньою оплатою, яка підлягає поверненню позивачу на підставі ст.693 Цивільного кодексу України.

Позивач в судове засідання 19.02.2014р. не з'явився, проте, за висновками суду був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно із п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін, є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Таким чином, обізнаність позивача про час та місце наступного судового засідання підтверджується протоколом судового засідання від 05.02.2014р.

Відповідач у судові засідання 05.02.2014р. та 19.02.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Експотрейд» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01133, м.Київ, вул.Кіквідзе, буд.11. Крім того, в матеріалах справи наявна ще одна адреса відповідача, а саме: 01030, м.Київ, вул.Пирогова, 4/26, оф.14.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 20.01.2014р. та від 05.02.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Направлена судом кореспонденція була вручена відповідачу відповідно 24.01.2014р., 27.01.2014р., 10.02.2014р. та 11.02.2014р. що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями №0103028027048, №0103028027056, №0103028523398 та №0103028523401.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд», які наявні у матеріалах справи, в тому числі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем ухвал суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку сторін в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань сторін про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені позивачем в обґрунтування позовних вимог документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експотрейд» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» (покупець) було укладено договір поставки №285 4.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.1.1 договору №285 4 від 23.04.2013р. постачальник зобов'язався поставити покупцю модеми передачі даних, призначені для обміну даними між реєстраторами розрахункових операцій та віддаленим сервером обробки інформації до Державної податкової служби України, а покупець зобов'язався прийняти продукцію та сплатити постачальнику її вартість.

За змістом п.1.2 укладеного між сторонами правочину предметом поставки є модеми передачі даних ХМ-01.01(ХМ-02) у кількості 34 штук на загальну суму 41 174 грн.

Пунктом 9.1 спірного правочину передбачено, що договір набуває чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не пізніше 31.12.2013р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №285 4 від 23.04.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось, пунктом 1.1 договору №285 4 від 23.04.2013р. сторони погодили, що загальна вартість товару складає 41 174 грн.

За змістом п.4.1 укладеного між сторонами правочину покупець на підставі виписаного постачальником рахунку здійснює попередню оплату за продукцію, що поставляється за цим договором, на поточний рахунок постачальника в розмірі 100% її вартості в термін, не пізніше 24.04.2013р.

Наразі, як встановлено судом, позивачем було здійснено попередню оплату товару в розмірі 41 174 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №3445 від 24.04.2013р.

Вказаний факт також підтверджується представленою до матеріалів справи, банківською випискою б/н від 24.04.2013р. з рахунку Публічного акціонерного товариства «Укртелеком».

Ухвалами господарського суду від 20.01.2014р. та 05.02.2014р. відповідача було зобов'язано надати письмові заперечення (у разі наявності) щодо отримання попередньої оплати за договором №285 4 від 23.04.2013р. поставки товару.

Наразі, жодних заперечень щодо належного виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним правочином відповідачем до матеріалів справи представлено не було.

Таким чином, судом встановлено, що позивач зобов'язання здійснити попередню оплату товару відповідно до п. 4.1 договору №285 4 від 23.04.2013р. виконав належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Пунктом 3.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що продукція постачається після отримання постачальником попередньої оплати на умовах франко-склад покупця в термін, не пізніше 21.06.2013р.

Таким чином, враховуючи здійснення позивачем попередньої оплати та відсутність заперечень щодо її отримання з боку відповідача, господарським судом встановлено, що строк виконання постачальником обов'язку поставити модеми передачі даних настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, Товариством з обмеженою відповідальністю «Експотрейд» зобов'язння з поставки товару в повному обсязі виконано не було.

Як встановлено судом, на підставі наявної в матеріалах справи видаткової накладної №РН 0000195 від 04.10.2013р. було здійснено часткову поставку товару за спірним правочином, а саме передано позивачу модеми передачі даних ХМ-01.01 (ХМ-02) у кількості 19 на загальну суму 23 009 грн.

Ухвалами господарського суду від 20.01.2013р. та 05.02.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань за договором №285 4 від 23.04.2013р. Проте, жодних доказів з цього приводу відповідачем до матеріалів справи представлено не було.

Наразі, господарським судом встановлено, що відповідачем було здійснено часткову поставку товарів за спірним правочином з порушенням строків, передбачених п.3.1 договору №285 4 від 23.04.2013р., а саме пізніше 21.06.2013р., що підтверджується видатковою №РН 0000195 від 04.10.2013р. на суму 23 009 грн.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановленому об'ємі та передбачений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.

Як вже зазначалось, матеріалами справи виконання відповідачем зобов'язання поставити товар за договором №285 4 від 23.04.2013р. в повному обсязі не підтверджується. Доказів протилежного відповідачем не надано.

За таких обставин, за висновками суду, попередня оплата товару у розмірі 18 165 грн. за договором №285 4 від 23.04.2013р. про поставку товару підлягає поверненню покупцю.

Таким чином, з огляду на викладене вище, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд» про стягнення попередньої оплати в сумі 18 165 грн. є повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 13 339,18 грн., інфляційних нарахувань в сумі 182,38 грн. та 3% річних в розмірі 440,44 грн. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.

Відповідно до п.5.3 договору №285 4 від 23.04.2013р. за поставку продукції з порушенням строку, визначеного в п.3.1 договору, або поставки в неповному обсязі постачальник за вимогою покупця сплачує пеню в розмірі 0,25% від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення.

Крім того, господарський суд зазначає, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст.3 якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, господарський суд виходить з того, що за змістом преамбули вказаного Закону України останній регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В свою чергу, спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем негрошового зобов'язання щодо поставки товару у встановлені договором строки.

За висновками суду, та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,25% вартості товару, за яким допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням, а отже відсутні підстави для обмеження розміру нарахованої неустойки подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.12.2013р. Верховного Суду України по справі №908/43/13-г.

Наразі, позивачем було нараховано неустойку за порушення строків поставки товару за період з 22.06.2013р. по 01.12.2013р. в сумі 13 339,18 грн.

Після проведення господарським судом перевірки розрахунку пені, наведеного позивачем, судом встановлено, що представлений до матеріалів справи розрахунок є арифметично вірним.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення 3% річних за період з 22.06.2013р. по 01.12.2013р. в розмірі 440,44 грн. та інфляційних збитків за жовтень 2013р. в сумі 182,38 грн. не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п.1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

У даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, а також зобов'язання повернути безпідставно набуте майно, не можна розцінювати як грошові зобов'язання в розумінні ст. 549, 625 Цивільного кодексу України.

Тобто, в силу закону нарахування 3% річних та інфляційних збитків є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Проте, обов'язок поставити товар не є грошовим зобов'язанням, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів, внаслідок чого нарахування позивачем трьох відсотків річних та інфляційних збитків на суму вартості товару, що не був у встановлений строк поставлений відповідачем, є неправомірним.

Аналогічну позицію наведено і у постанові від 19.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/10416/13.

При цьому, суд зазначає, що грошове зобов'язання може виникати, зокрема, з рішення суду про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції, яке набуло законної сили. Саме після виникнення такого зобов'язання можливо застосування ст.625 Цивільного кодексу України. Вказані висновки суду повністю узгоджуються з п.5.4 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних збитків є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню зі сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд», м.Київ про стягнення основного боргу 18 165 грн., пені в розмірі 13 339,18 грн., інфляційних нарахувань в сумі 182,38 грн. та 3% річних в розмірі 440,44 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд» (01103, м.Київ, Печерський район, вул.Кіквідзе, буд.11 ЄДРПОУ 30304680) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м.Київ, Шевченківський район, бул.Тараса Шевченка, буд.18, ЄДРПОУ 21560755) попередню оплату в сумі 18 165 грн., пеню в розмірі 13 339,18 грн. та судовий збір в розмірі 1794,16 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 19.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 24.02.2014р.

Суддя М.О.Любченко