Рішення № 37359037, 19.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25433/13 19.02.14

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Швеця С.С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Київський ювелірний завод"

пр стягнення 84 175,42 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Борисюк О.В. - юрисконсульт

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київський ювелірний завод" про стягнення основного боргу в сумі 73 203 грн., штрафу в розмірі 15 процентів простроченої суми - 8 784,36 грн., пені в сумі 1 611,27 грн., трьох процентів річних у сумі 371,83 грн. та інфляційних у сумі 204,96 грн. відповідно до Договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу № 337/12 від 19.07.2012.

Позивач стверджує, що його права порушені, а тому наполягає на заявлених позовних вимогах.

Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 19.07.2012 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама", далі Підприємство, та Публічним акціонерним товариством "Київський ювелірний завод", далі Розповсюджувач, було укладено Договір № 337/12 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, далі Договір. Договір було укладено відповідно до вимог Закону України "Про рекламу", далі Закон, "Типових правил розміщення зовнішньої реклами" затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067, далі Правила.

Відповідно до п. 1.1 Договору Розповсюджувачеві надано право тимчасового користування місцем, для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, а Розповсюджувач зобов'язався користуватися наданим йому правом та своєчасно і у повному обсязі перераховувати плати за право тимчасового користування на поточний рахунок підприємства. Між позивачем та відповідачем було підписано Адресні програми до Договору, відповідно до яких відповідачу надано право на тимчасове користування відповідними місцем, а саме: дозвіл № 27971-11 строком дії з 05.09.2012 по 04.09.2017; дозвіл № 28261-11 строком дії з 05.09.2012 по 04.09.2017; дозвіл № 28262-11 строком дії з 21.05.2012 по 21.05.2017; дозвіл № 30515-12 строком дії з 15.01.2013 по 14.01.2018; дозвіл № 30516-12 строком дії з 15.01.2013 по 14.01.2018.

Пунктом. 5.2.3 Договору передбачено, що Розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Згідно п.п. 6.2, 6.3 Договору розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується Підприємством відповідно до умов Порядку та умов цього Договору. Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Плата за право тимчасового користування нараховується Підприємством щомісячно та перераховується Розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок Підприємства, в розмірах зазначених в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Розповсюджувача від здійснення плати за право тимчасового користування (п. 6.8 Договору).

Свої зобов'язання за Договором відповідач не виконав, виставлені рахунки не сплатив, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість за період з 01.08.2013 по 25.12.2013 у сумі 73 203 грн., яку позивач і намагається стягнути.

Відповідно до п. 7.3 Договору Підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше одного місяця - штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми. Тому позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 8 784,36 грн., який також намагається стягнути.

Згідно п. 7.2 Договору Підприємство має право застосовувати до Розповсюджувача за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Тому, позивач намагається стягнути з відповідача пеню в сумі 1 611,27 грн. та три проценти річних у сумі 371,83 грн. за період з 26.08.2013 по 26.12.2013.

З посиланням на приписи статті 625 ЦК України позивач вказує на прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача, а тому намагається стягнути з нього додатково інфляційні в сумі 204,96 грн.

Надавши правову кваліфікацію відносинам сторін суд вважає доводи позивача обґрунтованими, виходячи із наступного:

Так, згідно із ст. 1 Закону реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг є зовнішньою рекламою. За приписом ст. 2 Закону відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України регулює вказаний закон.

Відповідно до частини першої ст. 16 Закону розміщення зовнішньої реклами, у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. За вимогами пунктів 3, 16, 24, 25 32, 33 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Так, у відповідності до зазначених норм, позивач, є органом уповноваженим згідно із Законом та Правилами здійснювати регулювання в сфері розміщення зовнішньої реклами, були надані відповідачу дозволи на розміщення зовнішньої, після чого між позивачем та відповідачем був укладений спірний договір.

Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір на розміщення рекламного носія. Доказами у справі підтверджено, що сторони досягли усіх суттєвих умов договору відносно його предмету, ціни та строку, а тому відповідно до вимог ст. ст. 1, 16 Закону, ст. ст. 629, 638 ЦК України, приписів ст.ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним.

Відповідачем у порушення вимог ч. 1 ст. 16 Закону, п. п. 24, 25, 32, 33 Правил, положень Договору не був дотриманий порядок розрахунків за користування місцями для розташування рекламних засобів, що є підставою для притягнення суб'єкта господарювання до певної відповідальності.

У силу частини першої ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Господарське зобов'язання повинно виконуватися належним чином за договором, законом або за звичаями ділового обігу та припинятися за приписами ст.ст. 193, 203 ГК України.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Вимоги статті 34 ГПК України визначають, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В процесі розгляду справи позивачем надано акт звірки розрахунків, відповідно до якого станом на 09.02.2014 заборгованість відповідача перед позивачем становить 73 203 грн., акт підписаний тільки позивачем. При цьому судом враховано, що акт звірки є суто бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи те, що грошове зобов'язання з боку відповідача не виконано та не припинилося виконанням, проведеним належним чином, останнім не сплачені виставлені рахунки: № 76898 від 09.08.2013 на суму 14 640,60 грн.; № 77825 від 03.09.2013 на суму 14 640,60 грн.; № 79748 від 09.10.2013 на суму 14 640,60 грн.; № 81589 від 12.11.2013 на суму 14 640,60 грн.; № 83227 від 11.12.2013 на суму 14 640,60 грн., не надано суду належних і допустимих доказів неможливості виконання вказаного зобов'язання, беручі до уваги наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованість в сумі 73 203 грн. підлягають задоволенню.

Зобов'язання не припинилося виконанням проведеним належним чином з боку відповідача та мала місце несвоєчасна оплата за Договорами, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 15 процентів штрафу від простроченої суми, передбаченого п. 7.3 Договорів, обґрунтований та підлягають стягненню в сумі 8 784,36 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторонами в п. 7.2 Договору передбачено застосування до Розповсюджувача штрафні санкції засоби забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені. Факт прострочення сплати платежів за користування рекламними засобами підтверджено матеріалами справи, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені на загальну суму 1 611,27 грн. за період з 26.08.2013 по 26.12.2013 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Частина друга статті 625 ЦК України вказує на те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 371,83 грн. та інфляційних в сумі 204,96 грн., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720,50 грн. покладаються на відповідача у справі - Публічне акціонерне товариство "Київський ювелірний завод", згідно вимог ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 19.02.2014, згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 16 Закону України "Про рекламу", ст. ст. 526, ч. 2 ст. 625, 629, 638 ЦК України, ст. 180, 181, 193, 203, 232 ГК України, ст.ст. 42, 43, 33, 34, 43, 49, 82, 82-1, 84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Публічного акціонерного товариства "Київський ювелірний завод" задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський ювелірний завод", 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 17, код ЄДРПОУ 00227229, на користь:

- Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама", 04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8, код ЄДРПОУ 26199714, основну заборгованість в сумі 73 203 грн., штраф у розмірі 15 процентів простроченої суми - 8 784,36 грн., пеню в сумі 1 611,27 грн., три проценти річних у сумі 371,83 грн., інфляційні в сумі 204,96 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720,50 грн., видавши наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст складено: 24.02.2014 року

Суддя Ю.О.Підченко