Постанова № 37354542, 03.02.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2014 року 12 год. 35 хв. Справа № 808/8777/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Р.В. Сацького,

при секретарі судового засідання А.С. Ярошенко,

за участю представників сторін:

від позивача: Барсукова І.Г.

від відповідача: Шахрай О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фартон-АС»

до: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001222212 та №0001232212 від 01.06.2013

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фартон-АС» (далі - позивач, ТОВ «Фартон-АС») звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2013 №0001222212 та №0001232212.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про не встановлення доказів фактичного придбання товарів та про нереальність господарських операцій з ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», ТОВ «Вінкана Сервіс» є необґрунтованими. Всі господарські операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. Позивач мав всі законодавчо встановлені підстави для формування витрат та податкового кредиту за спірними операціями. Відносини між ТОВ «Фартон-АС» та його контрагентами щодо укладання та виконання угод є реальними, правочини вчинені позивачем, є правомірними. Позивач також зазначив на специфіку оподаткування операцій з придбання основних засобів, оскільки вартість таких засобів не включається до складу витрат, а підлягає амортизації. Підприємства несуть виключно індивідуальну відповідальність за виконання ними свого обов'язку по сплаті податку, оскільки на них законодавством покладено обов'язок ведення податкового обліку та подання звітності. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб. Вважає податкові повідомлення - рішення від 01.06.2013 №0001222212 та №0001232212 протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, надав пояснення та підтримав раніше надані заперечення. Пояснив суду, що позивач мав взаємовідносини з контрагентами, по яким встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів. Укладені правочини з зазначеними контрагентами спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування та не мають під собою розумної, економічно-обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової мети. Перевіркою встановлено, що вказані підприємства не мали технічних та трудових ресурсів для вироблення та зберігання товарів. Посилається на наявність кримінальної справи № 891201, порушеної у відношенні ОСОБА_3, та на пояснення керівників контрагентів позивача. Зазначає, що перевіркою встановлено, що позивач при формуванні витрат неправомірно врахував витрати, пов'язані з придбанням товарів, послуг від зазначених постачальників, а також неправомірно врахував до складу податкового кредиту ПДВ у зв'язку з включенням податкових накладних від ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», ТОВ «Вінкана Сервіс».

У судовому засіданні 03.02.2014, відповідно до ст. 160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, вислухавши пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

На підставі службового посвідчення ЗП № 105398, виданого ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області, Міщенко Ю.В., старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних та особливо важливих перевірок управління податкового контролю ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, інспектором податкової служби IІ рангу, згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 пп. 78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового Кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, на підставі наказу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС № 558 від 22.04.2013, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фартон-АС» з питання дотримання вимог діючого податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Палада» (код за ЄДРПОУ 34830179), ТОВ «Рангоут» (код за ЄДРПОУ 37443199) та ТОВ «Вінкана Сервіс» (код за ЄДРПОУ 37835190) за період з 01.11.2009 по 01.11.2012 та з питань включення до складу валових витрат за 4 квартал 2009 року, 1-4 квартали 2010 року, 1-4 квартали 2011 року та 1-4 квартали 2012 року.

Результати перевірки оформлено актом від 30.04.2013 № 640/22-12/34267983.

За висновками акту перевірки встановлені наступні порушення:

- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 130 903 грн. за період з травня 2011 року по серпень 2012 року;

- п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України п. 2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого у Мінюсті України 05.06.1995 за № 168/704, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 142 804 грн. за період 2 квартал 2011 року - 4 квартал 2012 року.

Зазначені висновки обґрунтовані тим, що в ході проведеної перевірки не підтверджено фактичного здійснення господарських операцій щодо поставки позивачу товарів від ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», ТОВ «Вінкана Сервіс», не встановлення місцезнаходження платників податків - контрагентів, що унеможливлює проведення їх перевірки, відсутністю у постачальників ТОВ «Фартон-АС» необхідної кількості наявних ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, економічно необхідних для здійснення господарської діяльності з постачання товарів, надання послуг. На думку відповідача первинні документи, надані ТОВ «Фартон-АС» до перевірки, не можна вважати первинними.

На підставі матеріалів перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення:

- № 0001222212 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на суму 189 987,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 130 903 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 59 085 грн.);

- № 0001232212 про збільшення грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на суму 183 406,00 грн. (у тому числі за основним платежем 142 804 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40 602 грн.).

Не погоджуюсь з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, а також з висновками акту перевірки, ТОВ «Фартон-АС» оскаржило їх в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

За результатами розгляду первинної скарги Рішенням ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 15.08.2013 № 1569/10/08-01-10-01-20:

- податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0001222212 скасовано в частині надмірно застосованих штрафних санкцій в сумі 29542,50 грн., в іншій частині дане повідомлення-рішення залишено без змін;

- податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0001232212 скасовано в частині надмірно застосованих штрафних санкцій в сумі 20301 грн., в іншій частині дане повідомлення-рішення залишено без змін.

Частково не погоджуючись з Рішенням ГУ Міндоходів у Запорізькій області, ТОВ «Фартон-АС» звернулося з повторною скаргою на спірні податкові повідомлення-рішення до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 01.10.2013 № 12344/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 01.06.2013 № 0001222212, № 0001232212 залишені без змін з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 15.08.2013 № 1569/10/08-01-10-01-20, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до пп. 5.1.2 п. 5.1 розділу V Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, що затверджено наказом Міністерства фінансів України № 1236 від 28.11.2012 (далі по тексту - Порядок № 1236), податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо орган державної податкової служби зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п. 5.3 Порядку № 1236 у випадках, визначених підпунктами 5.1.2 і 5.1.4 пункту 5.1 цього розділу, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Внаслідок не направлення відповідачем в адресу в позивача податкових повідомлень-рішень зі зменшеною сумою грошового зобов'язання, ТОВ «Фартон-АС» оскаржило до суду податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0001222212 та № 0001232212 в повному обсязі.

Висновки акту перевірки про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 130 903 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 142 804 грн. внаслідок не підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Рангоут», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Вінкана сервіс» суд вважає необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень.

З матеріалів справи встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Фартон-АС» є оброблення металів та нанесення покриття на метали (код за КВЕД 25.61).

В акті перевірки зазначено, що протягом перевіряємого періоду ТОВ «Фартон-АС» мало взаємовідносини з ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», ТОВ «Вінкана Сервіс» щодо придбання основних засобів та хімічних реагентів.

Судом встановлено, що придбання основних засобів і хімічних реагентів здійснювалося позивачем з метою використання у власній господарській діяльності, а саме: з метою надання гальванічних послуг.

Як вбачається з акту перевірки та підтверджується матеріалами справи, угоди між позивачем та зазначеними контрагентами укладалися у письмовій формі.

Згідно з наданими до перевірки первинними документами вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих ТОВ «Фартон-АС» від контрагентів, склала:

- за договорами № 12 від 25.05.2011, № 18 від 01.06.2011, № 37 від 01.07.2011, що укладені позивачем з ТОВ «БК «Паллада», - на суму 326 860,62 грн. (у т.ч. ПДВ - 54 476,77 грн.);

- за договором № 39 від 12.12.2011, що укладений позивачем з ТОВ «Рангоут», - на суму 270 780,76 грн. (у т.ч. ПДВ - 45 130 грн.);

- за договорами № 18/12 від 20.03.2012, № 34 від 18.04.2012, № 67 від 12.06.2012, що укладені позивачем з ТОВ «Вінкана Сервіс», - на суму 220 231,34 грн. (в т.ч. ПДВ - 36 705,22 грн.);

Розрахунки з ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», ТОВ «Вінкана Сервіс» здійснені у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, залученими до матеріалів справи.

Поставка та передача товару здійснювалась згідно з видатковими накладними та податковими накладними, які також містяться в матеріалах справи.

Отриманий товар оприбуткований ТОВ «Фартон АС» та використаний у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими поясненнями та доказами, зокрема, калькуляціями, які підтверджують факт використання хімічних реагентів у виробничому процесі, а також актами введення в експлуатацію придбаних основних засобів, що залучені до матеріалів справи.

Транспортування товару від постачальників до позивача підтверджується товарно-транспортними накладними, що також залучені до матеріалів справи, та відображені в акті перевірки.

Отже, передача та поставка товару підтверджується вказаним переліком первинних документів, а також доказами оплати, які містяться в матеріалах справи. Жодних зауважень до оформлення первинних документів, якими підтверджується факт поставки та транспортування товару, акт перевірки не містить.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що реальність придбання товарів підтверджується первинними документами з отримання товару - видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, а витрати ТОВ «Фартон-АС» на оплату товарів, отриманих від ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», ТОВ «Вінкана Сервіс», підтверджені відповідними документами, що свідчить про дотримання позивачем встановлених вимог податкового законодавства. Позивач мав всі законодавчі підстави для віднесення до складу витрат суми витрат, понесені у зв'язку з придбанням товарів у контрагентів, а також для формування податкового кредиту з ПДВ.

Пунктом 14.1.36 Податкового кодексу України, передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно з підпункту 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Положеннями п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України закріплено наступне: витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати, згідно п.138.5. ст.138 ПК України, є витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 22.1 статті 22, пункту 185.1 статті 185 та пункту 186.1 статті 186 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.6 пункту 198 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника податку сум ПДВ.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 201.6 та 201.8 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Реєстрація особи платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України.

Таким чином, виходячи із приписів вказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п. 1, п.п. 2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п. 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.15 та п. 2.16 вказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що ТОВ «Фартон-АС» мало господарські відносини з зазначеними підприємствами.

В судовому засіданні представником позивача на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами ТОВ «Фартон-АС» були надані для долучення до матеріалів справи усі документи, що засвідчують вчинення таких операцій з безпосередніми постачальниками позивача.

Таким чином, позивачем надано повний пакет документів, яким оформлені господарські правовідносини з ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», ТОВ «Вінкана Сорвіс», а отже, підтверджується фактичне здійснення правочинів між ними.

Натомість, в акті перевірки податковий орган робить висновок про відсутність реальності здійснення господарських операцій, оскільки правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, не спричинили реального настання юридичних наслідків, в ході перевірки не підтверджено факту поставки товару, а первинні документи, надані позивачем, не можна вважати первинними.

Однак, суд не погоджується із таким висновком з наступних підстав.

Як зазначалося, всі придбані товари (послуги) були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ТОВ «Фартон-АС» на підставі накладних, оплачені, та в подальшому використані у господарській діяльності товариства, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Крім того, суд зазначає, що зменшення відповідачем витрат підприємства на всю суму придбаних основних засобів суперечить приписам законодавства, оскільки відповідно до п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України вартість придбаних основних засобів до складу витрат не включається, а підлягає амортизації.

Рух придбаних товарів у товаристві підтверджується долученими до справи доказами (зокрема, документами про введення в експлуатацію основних засобів та документами, що підтверджують оплату товару).

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В матеріалах справи містяться банківські виписки, які підтверджують перерахування на користь постачальників позивача грошових коштів та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів, робіт (послуг) за переліченими правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобіганню та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» суд робить висновок про те, що операції господарюючих суб'єктів з перерахування саме безготівкових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача і контрагентів позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не має.

Матеріальні цінності, що придбавалися у ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Рангоут», ТОВ «Вінкана Сервіс», призначалися для використання ТОВ «Фартон-АС» в оподатковуваних операціях власної господарської діяльності.

Право на збільшення витрат та на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту у ТОВ «Фартон-АС» виникло на законодавчих підставах в результаті придбання товарів, які отримувалися з метою використання в господарській діяльності, що відповідає приписам п. 198.3 ст. 198, ст. 138 Податкового кодексу України.

Виконані умови Податкового кодексу України щодо наявності оригіналів накладних постачальника, які підтверджують суму податкового кредиту (п. 198.6), оформлених належним чином (п. 201.1) та складених зареєстрованим платником ПДВ (п. 201.8);

Згідно інформації, що розміщена на веб-сайті Єдиного державного реєстру, Державне підприємство «Інформаційно-ресурсний центр», ТОВ «БК Паллада», ТОВ «Рангоут» та ТОВ «Вінкана Сервіс» не перебувають в процесі припинення та належним чином підтвердили відомості про юридичну особу.

За інформацією, розміщеною на веб-сайті Державної податкової служби України, на момент взаємовідносин ТОВ «Фартон-АС» з ТОВ «БК Паллада», ТОВ «Рангоут» та ТОВ «Вінкана Сервіс» останні були зареєстровані в якості платників ПДВ.

Отже, зазначені підприємства, як учасники господарських операцій, мали спеціальну податкову правосуб'єктність, а також всі законодавчі підстави для виписки податкових накладних та для оформлення інших первинних документів.

Акт перевірки зазначені факти не спростовує.

Твердження відповідача про не встановлення місцезнаходження постачальників, що унеможливлює проведення їх перевірки, та про відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості засобів для виконання умов договорів, суд вважає необґрунтованими, оскільки не знаходження постачальника за місцем реєстрації або відсутність у постачальника основних фондів, складських та торгівельних приміщень не є підставою для визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивачу та не свідчить про порушення ТОВ «Фартон-АС» податкового законодавства. Зазначені обставини не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та витрат.

Вчинення платником податків діяння по укладенню правочинів, спрямованих на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює склад злочину, що передбачений ст. 191 або 212 Кримінального кодексу України.

Однак, в ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів прийняття вироків суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача з підстав встановлення в їх діях складу злочину при вчиненні господарських операцій з постачальниками, переліченими в акті перевірки.

Окрім того, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

ТОВ «Фартон-АС», як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з Державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Крім того, слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження.

Аналізуючи положення статтей: 54, 58, 76, 86 ПК України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №985, суд приходить до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає в тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомлення-рішеннях.

Проте в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доказів про юридичну дефектність відповідних первинних документів, про відсутність фактичного виконання Позивачем господарських операцій за правочинами, здійсненими з контрагентами, про відсутність витрат Позивача у спірних правовідносинах, про несумісність придбаних товарів з напрямом господарської діяльності Позивача, про відсутність використання Позивачем отриманого товару у своїй господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про невідповідність закону вчинених за правочинами господарських операцій та безпідставність формування валових витрат та податкового кредиту.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів існування між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Крім того, суд при розгляді справи, керуючись приписами ст. 8 КАС України, бере до уваги, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту в зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Відповідачем не доведена обізнаність позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності. Аналогічні висновки зроблені Європейським судом з прав людини в рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України".

Щодо доводів відповідача про укладання договорів без мети реального настання правових наслідків, суд, проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень статтей 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо.

В актах перевірок податкові органи зазначають про відсутність у контрагентів трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, з чого інспекція робить висновок про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Однак суд зауважує, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів умислу позивача на порушення публічного порядку.

Відповідно до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової служби України № 984 від 22.12.2010, факти виявлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладені позивачем правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача (його контрагентів) актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та витрат, не доведено недобросовісності позивача.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України .

Керуючись статтями 2, 11, 17, 18, 71, 87, 90, 94, 158-163 та 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжі Запорізької області Державної податкової служби №№ 0001222212 та 0001232212 від 01.06.2013.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фартон-АС» витрати на сплату судового збору у сумі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Сацький