Постанова № 37345973, 06.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 лютого 2014 року № 826/20508/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., за участю секретаря судового засідання Сергієнко-Колодій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002592240 від 26.07.2013

За участю представників сторін:

від позивача: Стельникович В.А. за дов. від 05.02.2013

від відповідача: Катамай Г.М. за дов. №161/9/26-59-10-02-19 від 29.01.2014

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002592240 від 26.07.2013.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що висновки, які містяться в акті перевірки №317/2240/32799897 від11.07.2013 (далі - Акт), на підставі якого винесені оскаржувані повідомлення-рішення, є необгрунтованими.

Представник відповідача адміністративний позов запересував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлення №202/22-40 від 09.07.2013 та наказу ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №188 від 09.07.2013, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, радником податкової служби ІІІ рангу Крохмалюк Тетяною Олександрівною, відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст . 75, п. 78.1, п. 78.4 ст. 78, ст. 81, ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено позапланву виїзну перевірку ТОВ «Карат ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Басмер ЛТД» за період з 01.02.2013 по 28.02.2013.

За результатами перевірки складено Акт №317/2240/32799897 від11.07.2013, відповідно до висновків якого за позивачем встановлені порушення п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 282 780 грн., в тому числі за лютий 2013 року у розмірі 282 780 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0002592240 від 26.07.2013 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 282 780 грн. та за штрафними (фінановими санкціями (штрафами) на суму 70 695 грн.

За результатами адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та податкове-повідомлення рішення залишені без змін.

Позивач не погоджується із вказаним повідомленням-рішенням та в обгрунтування своєї позиції зазначає, що відомості, які містяться в Акті перевірки є суперечливими, оскільки позивачем виконані всі вимоги, передбачені податковим законодавством, а господарські операції ТОВ «Карат ЛТД» з ТОВ «Басмер ЛТД» були реальними.

Відповідач, у свою чергу, обгрунтовуючи свою позицію зазначає, що відносини позивача та ТОВ «Басмер ЛТД» мали безтоварний характер.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи зі сказаного, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (покупець) та ТОВ «Басмер ЛТД» укладено договір купівлі-продажу від 01.10.2012, за яким постачальник зобов'язується поставити комплектуючі вироби, обладнання, матеріали т т.п. (товари), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказані товари.

Виконання вказаного договру підтверджується оформленими належним чином видатковими накладними №152 від 01.02.2013, №151 від 14.02.2013, №271 від 21.02.2013, №310 від 27.02.2013, № 272 від 27.02.2013, податковими накладними №152 від 01.02.2013, №151 від 14.02.2013, №271 від 21.02.2013, №310 від 27.02.2013, № 272 від 27.02.2013. Позивачем також надані документи, що підтверджують факт подальшої реалізації продукції, отриманої від ТОВ «Басмер ЛТД».

Відповідач в обгрунтування своєї позиції посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС №1379/22.8//38290555 від 16.04.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Басмер ЛТД» за період з 01.10.2012 по 31.03.2013, відповідно до якого невтановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Басмер ЛТД» за період діяльності з 01.10.2012 по 31.03.2013, встанослено віддсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст. 22 та ст. 185 ПК України.

Також у зазначеному акті міститься посилання на висновок спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на південно-західній залізниців м. Києві, начальника сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень НДЕКЦ при УМВС України на південно-західній залізниці в м. Києві, капітана міліції Лебідь Сергія Олексійовича №18 від 12.04.2013, яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5, директора ТОВ «Басмер ЛТД» в довіреностях та реєстраційних картках про внесення змін до відомостей про юридичну особу, виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.

Таким чином, на підставі сказаного, відповідачем зроблено висновок, що господарські операції ТОВ «Карат ЛТД» ТОВ «Басмер ЛТД» оформлені лише документально без мети настання юридичних наслідків, передбачених такими операціями. Однак, суд не бере до уваги такі доводи відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) існує презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

Наявність наміру позивача на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Згідно з частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ччастини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зважаючи на вищевикладене та на відсутність на момент розгляду справи обвинувального вироку суду або рішення щодо визнання правочинів позивача недійсними, суд приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірного договору як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або такого, що є фіктивним.

Підсумовуючи вище сказане суд вважає за необхідне додати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені обставини у своїй сукупності суд робить висновок, що господарські операції між ТОВ «Карат ЛТД» ТОВ «Басмер ЛТД» були реальними та спрямованими на реальне настання відповідних наслідків, позивачем виконані всі передбачені податковим законодавством умови для віднесення відповідних сум по взаємовідносинам з ТОВ «Басмер ЛТД» до складу податкового кредиту.

Відтак, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що не відповідає фактичним обставинам, а тому податкове повідомленя-рішеня №0002592240 від 26.07.2013 є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов зодовольнити у повному обсязі;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0002592240 від 26.07.2013;

Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 4 588 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук