Ухвала суду № 37345610, 06.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/9991/84202/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011

у справі № 2а/0270/2804/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек-Інвест»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці,

Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Барлінек-Інвест» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Барлінек-Інвест») звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі по тексту - відповідач-1, ДПІ у м. Вінниці) та Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області (далі по тексту - відповідач-2, ГУДК України у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2011 №0002312330 та від 01.06.2011 №0002322330, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2011, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2010 по 31.01.2011, за результатами якої складено акт від 20.05.2011 №2109/2330/34004579.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.06.2011 №0002312330, яким позивачем зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2011 року на 72267,00 грн., від 01.06.2011 №0002322330, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення за лютий 2011 року на 67694,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1,00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п. п. 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за лютий 2011 року на суму 72267,00 грн. та п. 198.2 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у податковій декларації з ПДВ за лютий 2011 року на 67694,00 грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що в ході проведення перевірки позивача встановлено факти включення ТОВ «Барлінек Інвест» до податкового кредиту за лютий 2011 року суми податку на додану вартість по податкових накладних, виписаних постачальниками в попередніх звітних періодах; у тих податкових періодах, коли фактично отримано податкові накладні від постачальників, а не у періоди виникнення права на формування податкового кредиту за першою подією. Крім того, на думку податкового органу, до перевірки не надано документи підтверджуючі затримку в одержані податкових накладних від постачальників, виписаних постачальниками у попередніх періодах, а отримані (включені до складу податкового кредиту) платником у звітному періоді.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс встановлює єдиний випадок, коли не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу), зокрема, це суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що усі суми податку на додану вартість, що заявлені позивачем до бюджетного відшкодування, підтверджені податковими накладними, порушень щодо їх оформлення перевіркою не встановлено, отже позивач правомірно відніс відповідні суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Сума податку, що заявлена позивачем до бюджетного відшкодування фактично сплачена позивачем, який є отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах, постачальникам таких товарів/послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт здійснення позивачем господарських операцій з настанням відповідних правових наслідків та дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Межі повноважень органів казначейства встановлено постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 «Положення про Державне казначейство», а в частині відшкодування податку на додану вартість - спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України №200/86 від 21.05.2001 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.06.2001 №489/5680 Порядок відшкодування податку на додану вартість, згідно п. 4.1 якого відшкодування ПДВ з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

Відповідач-1 не виконав покладений на нього законом обов'язок та не надав у встановленому порядку відповідачеві-2 висновок про відшкодування позивачу податку на додану вартість за лютий 2011 року.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров