Ухвала суду № 37345546, 12.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року м. Київ К/9991/75033/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011

у справі № 2-а-6126/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТК «Південкабель» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 04.02.2011 № 0000081800/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011, позов задоволено виходячи з того, що Товариством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту, тоді як податковою інспекцією не доведено факту існування обставин, з яким чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

На вказані рішення попередніх судових інстанцій ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням податкового законодавства (зокрема, підпунктам 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») і дійсним обставинам справи та просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у позові.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - товариством з обмеженою відповідальністю торгова компанія «Вертикаль» (далі - ТОВ ТК «Вертикаль») за серпень 2008 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 28.01.2011 № 108/18-007/32337194 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2011 №0000081800/0, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5528,25 грн. (у тому числі 4462,60 грн. за основним платежем та 1105,65 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названим постачальником у ціні поставлених товарів (барабанів), у зв'язку з фіктивністю цих операцій.

На обґрунтування зазначеного висновку ДПІ зазначає про те, що у перевіреному періоді ТОВ ТК «Вертикаль» мав взаємовідносини з підприємствами з ознаками фіктивності, як це було виявлено в процесі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів. Крім того, ДПІ посилається на відсутність у цього постачальника трудових ресурсів, основних фондів, об'єктивно необхідних для провадження будь-якого виду господарської діяльності.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину з ТОВ ТК «Вертикаль» без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів суди з'ясували, що факт виконання поставки Товару (барабанів) з боку ТОВ ТК «Вертикаль» в адресу позивача в рамках виконання договору купівлі-продажу підтверджується видатковими та податковими накладними, накладними, рахунками-фактурами, дорученнями на отримання товару, виписками з банківського рахунку про сплату вартості поставленого товару.

Наведені первинні документи у сукупності були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

Фактично, в основу оспорюваного донарахування податковим органом покладено аналіз фінансово-господарських правовідносин між постачальниками по ланцюгу, з якими позивач не перебував у безпосередніх правовідносинах.

Однак такі доводи самі по собі стосуються порушень, допущених третіми особами, а не позивачем, у зв'язку з чим ці доводи за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

Слід зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентам.

У справі, що переглядається, доказів участі позивача разом з ТОВ ТК «Вертикаль» у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено, так само як і доказів побудови Товариством фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання.

Посилання ДПІ на відсутність у зазначеного постачальника об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у нього силами та засобами.

А відтак суди, встановивши, що факт поставки товару позивачеві підтверджується наявними у справі первинними документами, дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит, яке виникло за фактом виконання спірних операцій, та правомірно задовольнили позов.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2-а-6126/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько