Ухвала суду № 37339980, 19.02.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-2766/2011

Провадження № 22-ц/779/152/2014

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О.В.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Мелінишин Г.П., Шишко А.І.

секретаря Бойчук Л.М.

з участю представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Рокетської С.В., представників позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Івано-Франківської філії ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_6 про визнання недійсним договору поруки, з апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2010 року із зазначеним позовом в суд звернувся ОСОБА_5 та після уточнення позовних вимог просив визнати договір поруки №100 від 28 серпня 2008 року недійсним з моменту укладення.

Заявлені вимоги позивач після їх уточнення обґрунтував тим, що випадково дізнався, що є поручителем ОСОБА_6 по кредитній угоді за №100 від 28 серпня 2008 року на суму 335 000 гривень із сплатою 24% річних, а при порушенні зобов'язань - 50% річних з нарахованою заборгованістю. З приводу підписання договору поруки на суму 335000 гривень ОСОБА_6 до нього не звертався, умов договору він не знав, до банку для підписання договору його не викликали та жодних документів не посвідчував. Підпис на договорі поруки за кредитне зобов'язання не належить йому.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2013 року позов задоволено.

На дане рішення представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В скарзі представник апелянта зазначає, що рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Суд помилково дійшов висновку, що позивач не підписував договір поруки на підставі висновку почеркознавчої експертизи. Суд не взяв до уваги, що в позовній заяві ОСОБА_5 просив визнати договір поруки недійсним у зв'язку з введенням його в оману при укладені оспорюваного договору поруки, тобто визнав, що підписав та уклав договір поруки №100 KU, проте після уточнення позовних вимог зазначив, що не підписував його. Експертний висновок вважає недостовірним та недостатнім, виконаним з порушенням науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Висновок експерта є недостатнім доказом, що не дозволяє дійти достовірного висновку про існування факту у підтвердження вимог позивача.

Вислухавши представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, представників позивача, які вимоги скарги не визнали, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що достовірно встановлено, що ОСОБА_5 договір поруки від 28 серпня 2008 року перед кредитором на виконання позичальником ОСОБА_6 обов'язків за кредитним договором від 28 серпня 2008 року не підписував, всі істотні умови оспорюваного договору поруки не погоджував, відсутнє його волевиявлення як учасника правочину на його укладення і він не може відповідати як поручитель за кредитними зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, та інших осіб, які беруть участь в справі.

При цьому як передбачено ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги як доказ підтвердження вимог позивача висновок експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 09 вересня 2013 року, згідно якого підпис від імені ОСОБА_5 у договорі поруки №100 KU від 28 серпня 2008 року виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, даних в п. 17 постанови Пленуму від 30 травня 1997 року N 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Для дачі висновку на поставлені запитання суду експерт вважав достатньою кількість дослідницького матеріалу і з'ясував, що встановлені розбіжні ознаки стійкі та достатні для висновку про те, що підпис від імені ОСОБА_5 у договорі поруки виконаний не ним, а іншою особою.

Крім висловлення незгоди з висновком експерта відповідачем не подано жодного переконливого доказу про спростування встановлених спеціалістом обставин, недостатньої обґрунтованості перевірки й оцінки або переоцінки доказового значення висновку, порушення, які призвели до обмеження прав, необхідності формулювання інших питань, нових об'єктів або мотивів необхідності призначення додаткової або повторної експертизи.

Первинні вимоги позивач обґрунтовував тим, що міг підписати договір поруки поспіхом з іншими документами і за іншими кредитними відносинами між сторонами, які дійсно були за участю Банку по кредитній угоді № 27 К від 20 лютого 2008 року (а.с. 11).

Однак позивач та його представники вказують, що так пояснював про обставини підпису на договорі поруки позичальник ОСОБА_6

Колегія суддів вважає, що зміна підстав позову протягом розгляду справи не може бути причиною для відмови в задоволенні вимог за подальшого всебічного, повного й об'єктивного розгляду всіх обставин справи у сукупності. Протягом часу розгляду справи відповідач погодився на зміну підстав позову і не оспорює суті заявлених вимог ОСОБА_5

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді Г.П. Мелінишин

А.І. Шишко