Постанова № 37335961, 05.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 р. Справа № 820/9272/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Рєзнікової С.С.

при секретарі судового засідання Кудіній Я.Г.

за участі пердставників:

позивача - Миронової С.В., Сидорук І.А.

відповідача - Губскої В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Господар Харків" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2013р. по справі № 820/9272/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Господар Харків"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

01.10.2013 року ТОВ «Господар-Харків» звернулось до суду із позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова форми "Р" від 17.09.2013 року № 0000822201 та № 00000812201.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 13.11.2013 року у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим просив апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом, фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Господар Харків" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 02.09.2013 року № 420/20-30-22-01-14/34392388, яким встановлено: відсутність реального здійснення господарських операцій з ППФ «Торреон» за лютий-жовтень 2012 року, відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст.ст. 22, 137, 139, 185, 187-188, 198, 201 ПК України; порушення ст. 44, п. 137 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 75950 грн.; порушення ст. 187-188, 198, 201 ПК України, чим занижено податок на додану вартість у сумі 181261 грн.

На підставі зазначеного акту Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 року № 0000822201, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 226576,25 грн., в тому числі основний платіж - 181261 грн., штрафні санкції - 45315,25 грн.; від 17.09.2013 року № 0000812201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 94937,5 грн., в тому числі основний платіж - 75950 грн., штрафні санкції - 18987,5 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду не встановлено підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на формування податкових зобов'язань у перевіряємий період за наслідками господарських операцій із ППФ «Торреон».

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6 - 138.9, п.п. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст.. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст.. 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4, 138.6 ст. 138, п. 14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п. 198.1 - 198.3. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ППФ «Торреон» укладено договір поставки від 13.02.20012 року № 51, згідно якого позивач придбаває ТМЦ в асортименті та кількості, вказаних у погоджених сторонами заявці за цінами, вказаними у рахунку, вивіз товару зі складу постачальника здійснюється транспортним засобом позивача.

У виконання умов договору ППФ «Торреон» виписані відповідні податкові накладні.

Фактична оплата товару здійснена шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на рахунок ППФ «Торреон», що підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром платіжних доручень.

Позивачем у підтвердження отримання товару та здійснення транспортування останнього підприємством надані видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та подорожні листи (а.с. 163-250, т. 2, а.с. 1-86, т. 3).

У відповідності до договорів оренди транспортних засобів, укладених із ОСОБА_4 від 10.01.2012 року, від 30.07.2012 року, від 12.03.2012 року, ОСОБА_4 позивачу передано в оренду автомобілі ГАЗ 3302 з державними реєстраційними номерами НОМЕР_3, НОМЕР_3, ГАЗ 33021 212 з державним реєстраційним номером НОМЕР_4.

При цьому, висновки суду першої інстанції щодо порушення позивачем порядку формування витрат та податкового кредиту за наслідками господарських відносин із ППФ «Торреон» ґрунтуються на неналежному підтвердженні позивачем транспортних витрат, що понесені у зв'язку із виконанням договору поставки, укладеного із вказаним контрагентом.

Обґрунтовуючи свої висновки суд першої інстанції посилався на те, що договори оренди транспортного засобу є нотаріально не посвідченими, чим порушено положення ч. 2 ст. 799 ЦК України, якими визначено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, у зв'язку з чим, на думку суду першої інстанції, такий договір є нікчемним.

Із такими твердженнями колегія суддів погоджується, проте вважає, що ця обставина не свідчить про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за договором поставки з ППФ «Торреон».

Так, за правилами ч. 1 ст. 216 ЦК у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У даному випадку, отримані позивачем послуги з транспортування ТМЦ на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК залишаються у власності позивача, оскільки фізично не можуть бути повернуті ОСОБА_4, а отже є належним підтвердженням факту переміщення товару від ППФ "Торреон" на склад позивача.

Договори транспортування та поставки є самостійними договорами, один він іншого юридично не залежать, а отже факт нікчемності договору транспортування не тягне за собою жодних юридичних наслідків для договору поставки.

При цьому, порушення порядку формування валових витрат та/або податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з отриманням позивачем послуг транспортування за вказаним нікчемним правочином податковим органом в ході перевірки встановлено не було, а отже факт нікчемності договору транспортування значення для даної справи немає.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання договору від 13.02.20012 року № 51 за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на формування податкових зобов'язань за їх наслідком, в даному випадку, не вбачається.

А тому, доводи податкового органу про неналежне документальне підтвердження позивачем господарських операцій із вказаним контрагентом, зокрема не підтвердження транспортування товарів, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова форми "Р" від 17.09.2013 року № 0000822201 та № 00000812201 такими, що прийняті на підставі хибних висновків, необґрунтованість яких доведена у ході судового розгляду справи та підтверджена матеріалами справи, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

З урахуванням того, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, відповідно до повноважень, наданих статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Господар Харків" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2013р. по справі № 820/9272/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Господар Харків" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова форми "Р" від 17.09.2013 року № 0000822201 та № 00000812201.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Ральченко І.М.Судді Катунов В.В. Рєзнікова С.С. Повний текст постанови виготовлений 10.02.2014 р.