Ухвала суду № 37326527, 11.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/453/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

11 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мареллі» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мареллі» (далі - Позивач, ТОВ «Мареллі») звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - Відповідач, ДПІ у м. Черкасах) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04.02.2013 року №0000732301 та №0000722301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладених Позивачем з ПП «Укрпромспецкомплект 3» договорів, на підставі яких ТОВ «Мареллі» було сформовано податковий кредит з ПДВ та включені суми до валових витрат.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у січні 2013 року працівниками ДПІ у м. Черкасах було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Мареллі» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ПП «УкрПромСпецКомплект-3» за період з 01.11.2011 року по 30.06.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено від'ємне значення об'єкту оподаткування на суму 100 008,00 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 20 980,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 21.01.2013 року №19/22-12/36262384. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 04.02.2013 року: форми «П» №0000722301, яким Позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 100 008,00 грн.; форми «Р» №0000732301, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 26 225,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 20 980,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 5 245,00 грн.).

Вирішуючи питання про реальність укладених між контрагентами договорів, суд першої інстанції встановив, що між Позивачем та ПП «УкрПромСпецКомплект-3» були укладені договори купівлі-продажу від 18.01.2012 року №33/1 та від 18.11.2012 року №10/16, факт реальності яких підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а тому формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у відбувалося у відповідності до вимог чинного законодавства.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо реальності укладених між контрагентами договорів, судом апеляційної інстанції встановлено, що, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено Відповідачем у ході проведення перевірки, формування податкового кредиту та валових витрат Позивачем відбувалося, зокрема, за результатами господарських відносин з ПП «УкрПромСпецКомплект-3» договору купівлі-продажу від 18.01.2011 року №10/16 (далі - Договір №10/16) та договору купівлі-продажу від 18.01.2012 року №33/1 (далі - Договір №33/1).

Згідно умов вказаних Договорів, Продавець (ПП «УкрПромСпецКомплект-3») зобов'язується передати у власність, а Покупець (ТОВ «Мареллі») зобов'язується прийняти товар відповідно до умов Договору (п. 1.2).

Пунктом 1.3 Договорів визначено, що назва товару (асортимент), його кількісні і якісні характеристики, ціна товару за одиницю і по позиціям, а також загальна вартість товару та порядок оплати товару, поставка якого буде здійснюватися у відповідності з даним Договором, вказується в додатках, які є невід'ємною частиною цього Договору. У випадку необхідності поставки додаткових партій товару, сторони укладають додаток до цього Договору.

Відповідно до п. 1.5 Договорів право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент його передачі (вручення).

Виконання Договору №10/16, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: накладних, податкових накладних та платіжних доручень (т. 1 а.с. 40-283), а виконання Договору №33/1 - платіжних доручень, рахунків, накладних (т. 2 а.с. 71-76). При цьому Черкаським окружним адміністративним судом встановлено, що рух товару підтверджується наявними у матеріалах справи копіями подорожніх листів (т. 2 а.с. 83-119), а факт використання іншими первинними документами, зокрема, актами про рух товарів, звітами тощо.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання недійсними укладених Позивачем з ПП «УкрПромСервісКомплект-3» договорів немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при кваліфікації правочину як нікчемного за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, вірним, на думку колегії суддів, є твердження Черкаського окружного адміністративного суду про безпідставність посилання податкового органу на нікчемність правочинів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, на думку колегії суддів, недотримання Позивачем встановленої в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» такої вимоги до первинного документу як місце його складання з огляду на загальне документальне та фактичне підтвердження руху товару та використання його ТОВ «Мареллі» у власність господарській діяльності не може бути безумовною підставою для визнання операції безтоварною, а правочинів - фіктивними.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (далі - Закон про ОПП), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням тощо.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують по-перше, реальність виконання укладених з Позивачем договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат та, відповідно до від'ємного значення об'єкта оподаткування, суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ПП «УкрПромСпецКомплект-3» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Мареллі», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, посилання Апелянта на фіктивний характер діяльності ТОВ «Мареллі» з огляду на встановлення у ході неможливості проведення зустрічної звірки ПП «УкрПромСпецКомплект-3» відсутності місцезнаходження останнього колегія суддів оцінює критично з огляду на те, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року у справі №823/264/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби при проведенні зустрічної звірки приватного підприємства «Укрпромспецкомплект- 3» та складанні акту від 10.07.2012 року №463/22-11/31489369.

При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки є протиправними, а тому не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мареллі» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.