Постанова № 37322902, 13.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

13 лютого 2014 року 09:00 № 9/499

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»доМіжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платниківпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 в частині,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Індустріально-експортний банк" (далі - позивач, ПАТ "Індустріально-експортний банк") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 в частині визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 407 822,95 грн. за основним платежем та 141 713,88 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2009 у справі № 9/499 позов ПАТ "Індустріально-експортний банк" задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2010 у справі № 9/499 (2а-7211/08) апеляційну скаргу ПАТ "Індустріально-експортний банк" залишено без задоволення, апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2009 скасовано та винесено нову про відмову в задоволенні позовних вимог в частині.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.10.2010 № К-30110/10 та № К-30397/10 об'єднано касаційні скарги ПАТ "Індустріально-експортний банк" та СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП в одне касаційне провадження.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.12.2013 № К-30110/10 та № К-30397/10 касаційні скарги ПАТ "Індустріально-експортний банк" та СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП задоволено частково, змінено постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2009 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2010 в частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 в частині визначення ПАТ "Індустріально-експортний банк" суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 407 822,95 грн. за основним платежем та 141 713,88 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також про визнання незаконним рішення № 13169/10/25-019 від 20.11.2007 про залишення первинної скарги без розгляду.

Справу в частині позовної вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 в частині визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 407 822,95 грн. за основним платежем та 141 713,88 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконним рішення № 13169/10/25-019 від 20.11.2007 про залишення первинної скарги без розгляду закрито.

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2010 залишено без змін.

Ухвалою від 30.12.2013 р. справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні 23.01.2014 р. в порядку ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України було замінено позивача та відповідача на їх правонаступників, відповідно Акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк» на Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», а Спеціалізовану державну податкову інспекцію у м. Києві по роботі з великими платниками податків на Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Провадження у справі зупинялось за клопотанням сторін до надання доказів у справі.

Після поновлення провадження у справі, в судовому засіданні 12 лютого 2014 р. представник позивача та відповідача подали заяви про вирішення справи в порядку письмового провадження за їх відсутності.

Згідно ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відтак, 12 лютого 2014 рок суд перейшов до вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ПАТ «Індустріально-експортний банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 871/43-10/14361575 від 18 жовтня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26 жовтня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 591 659,31 грн. (435 904,60 грн. - основний платіж, 155 754,71 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.18.1 пункту 1.18, пункту 1.32 статті 1, пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.2.4, 5.2.10 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.2, 5.3.9 пункту 5.3, підпунктів 5.4.4, 5.4.8 пункту 5.4, підпункту 5.5.1 пункту 5.5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункту 7.4.2 пункту 7.4, підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7, підпункту 11.2.1 пункту 11.2, підпункту 11.3.6 пункту 11.3 статті 11, підпунктів 12.2.1, 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону № 334/94-ВР у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості оренди житла для працівників, витрат на оренду приміщення філією «Херсонська дирекція» в період з 22 листопада 2006 року по 30 червня 2007 року, витрат філії «Волинська дирекція» на проведення футбольного турніру та витрат на розміщення філією «Дніпропетровська дирекція» рекламної інформації, що не пов'язані з господарською діяльністю банку, витрат на відкриття відділення банку філією «Чернівецька дирекція», не підтверджених первинними документами, вартості послуг з оренди автомобіля, отриманих філією «Дніпропетровська дирекція» на підставі нікчемного правочину, витрат на охорону орендованого філією «Дніпропетровська дирекція» приміщення з підстав відсутності у контрагента відповідної ліцензії, протиправним віднесенням сум податку на додану вартість, фактично сплачених при придбанні легкових автомобілів, які відносяться до основних фондів та підлягають амортизації, на збільшення балансової вартості другої групи основних фондів, завищенням амортизаційних відрахувань за рахунок створення об'єктів першої групи основних фондів філією «Донецька дирекція», завищенням амортизаційних відрахувань внаслідок віднесення вартості охоронно-пожежної сигналізації та системи відеоспостереження до балансової вартості другої групи основних фондів філій «Запорізька дирекція», «Волинська дирекція», «Хмельницька дирекція», «Херсонська дирекція», «Чернівецька дирекція», завищенням амортизаційних відрахувань з підстав неправомірного застосування нових підвищених норм амортизації.

Під час перегляду справи Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 12.12.2013 р. вставлено наступне:

«Що стосується встановленого під час проведення перевірки порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.1 пункту 5.3, пункту 5.6статті 5 Закону № 334/94-ВР в частині неправомірного віднесення до складу валових витрат вартості орендованого для працівників житла, що податковим органом розцінено як фінансування особистих потреб фізичних осіб, яке не пов'язане з власною господарською діяльністю банку, то колегія суддів погоджується з правовою позицією судових інстанцій про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26 жовтня 2007 року в частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за вказаним епізодом.

Так, відповідно до підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону № 334/94-ВР з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Пунктом 1.1 статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Згідно із статтею 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України."

При цьому встановлено, що відповідно до трудових контрактів, укладених між позивачем та фізичними особами, витрати на оренду квартири (надання житла) працівнику включено до його заробітної плати, що, зокрема, нівелює твердження контролюючого органу про протиправність віднесення позивачем понесених витрат за вказаним епізодом до складу валових витрат.

За даним епізодом позивачеві було нараховано за основним платежем - 251 959, 88 грн., штрафні санкції - 64 278, 54 грн.. Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо віднесення філією «Херсонська дирекція» до складу валових витрат орендної плати за приміщення в період з 22 листопада 2006 року по 30 червня 2007 року як такої, що не пов'язана з господарською діяльністю банку, то Вищим адміністративним судом України визнано обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про правовірність віднесення банком таких витрат до складу валових.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

А відтак, враховуючи те, що факт отримання приміщення в оперативну оренду підтверджується актом прийому-передачі об'єкта в оренду та актами виконаних робіт, а також з огляду на те, що в період з 22 листопада 2006 року по 30 червня 2007 року філією «Херсонська дирекція» проводились в орендованому приміщенні ремонтно-будівельні та підготовчі роботи для приведення його в стан, придатний до використання у господарській діяльності банку у відповідності до вимог Національного банку України, не можна погодитись з доводами податкового органу про протиправність віднесення банком орендних платежів до складу валових витрат в спірний період.

За даним епізодом позивачеві було нараховано за основним платежем - 80139, 98 грн., штрафні санкції - 21096,14 грн. Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню.

Що стосується віднесення філією «Волинська дирекція» витрат на рекламно-інформаційні послуги (проведення футбольного турніру) до складу валових витрат, то скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині та відмовляючи в його задоволенні за вказаним епізодом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про непов'язаність понесених витрат з господарською діяльністю банку.

Проте, Вищий адміністративний суд України, з яким погоджується суд першої інстанції під час нового розгляду, вказав, що з таким висновком погодитись не можна, зважаючи на таке.

За змістом підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» рекламою є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За даним епізодом позивачеві було нараховано основного платежу 1350 грн. та 652,50 грн. штрафних санкцій. Податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню, оскільки визначальним для висновку про правомірність віднесення платником податку вартості отриманих послуг з проведення рекламних заходів до складу валових витрат є наявність у нього мети на отримання прибутку, здійснення діяльності у відповідності з визначеними цілями, а також підтвердження отриманих послуг відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В даному випадку ВАСУ вказав про правомірність віднесення філією позивача витрат на рекламно-інформаційні послуги до складу валових витрат з огляду на наявність в матеріалах справи належним чином оформлених первинних та платіжних документів та враховуючи те, що під час проведення турніру розміщувався рекламний банер, на якому містились назва, місцезнаходження та номер ліцензії Національного банку України філії «Волинська дирекція», що засвідчується долученими банком до матеріалів справи фотоматеріалами.

З урахуванням викладеного, слід також визнати правомірним віднесення філією «Дніпропетровська дирекція» витрат на розміщення реклами на призматроні до складу валових витрат. (2400 грн. за основним платежем, 1200 грн. - штрафні санкції). Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо віднесення до складу валових витрат філією «Чернівецька дирекція» витрат на погодження відкриття відділення банку, сплачених на користь Національного банку України, то правильним є висновок про правомірність формування банком даних податкового обліку за вказаним епізодом з огляду на те, що послуги Національного банку України є платними (перелік послуг та тарифи затверджено постановою Правління Національного банку України від 12 серпня 2003 року № 333), а підтвердженням їх отримання є наявність у банку відповідного погодження. Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню (102 грн. - основний платіж, 51 грн. - штрафних санкцій).

Проте, незмінним залишився висновок суду про завищення валових витрат філією «Дніпропетровська дирекція» при здійсненні господарських операцій з оренди автомобіля у фізичної особи на підставі договору від 09 листопада 2005 року, який нотаріально не посвідчено.

Статтею 799 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, оскільки, як встановлено раніше судами, договір оренди легкового автомобіля від 09 листопада 2005 року оформлено не в установленому законом порядку, а саме - нотаріально не посвідчено, він є нікчемним, а відтак не створює юридичних наслідків, зокрема, щодо надання права позивачу включати витрати на оплату орендних платежів до складу валових витрат. Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині (270, 14 грн., основного платежу 135,07. штрафних санкцій) скасуванню не підлягає.

Що стосується висновку про порушення філією «Дніпропетровська дирекція» вимог Закону № 334/94-ВР в частині віднесення до складу валових витрат вартості послуг з охорони орендованого приміщення з підстав відсутності у контрагента - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ліцензії на право здійснення господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, то суд не може з ним погодитись та вважає його передчасним, оскільки відсутність у ФОП ОСОБА_2 ліцензії на провадження відповідної діяльності не може бути єдиним беззаперечним доказом відсутності реального здійснення господарської операції.

Так, на підтвердження реальності операції позивачем було надано додаткову угоду № 1від 20.07.2006 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 05/AR-06 від 19.06.2006 р. за якою сторони домовились, що позивач відшкодовує ФОП ОСОБА_2 витрати на оплату комунальних послуг, електроенергії, включаючи прибирання, охорону приміщення».

Надано платіжні доручення з відмітками банку про оплату комунальних послуг з охороною. Інші документи підлягали знищенню згідно акту № 1 від 03.01.2013 р. за закінченням строків зберігання.

Відтак, обґрунтованими є доводи позивача про необхідність відшкодування філією «Дніпропетровська дирекція» витрат ФОП ФОП ОСОБА_2 на оплату охорони приміщення відповідно до умов договору оренди нежитлового приміщення № 05/АR-06 від 19 липня 2006 року з додатковою угодою.

Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню (1393,58 грн. - основний платіж, 387,11 грн. - штрафних санкцій).

Не можна визнати обґрунтованим і висновок відповідача, викладений в акті перевірки, про завищення філіями «Харківська дирекція», «Волинська дирекція», «Житомирська дирекція» амортизаційних відрахувань у зв'язку з неправомірним збільшенням балансової вартості основних засобів другої групи на суму сплаченого в ціні придбаних легкових автомобілів податку на додану вартість.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Крім того, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, основними засобами є матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Отже, з урахуванням приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку на додану вартість має право на включення до складу податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у цьому звітному періоді при придбанні легкового автомобіля, який є основним фондом, підлягає амортизації та який заплановано використовувати для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності.

Поряд з цим абзацом 2 підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Отже, нормами Закону № 168/97-ВР створено неоднозначну можливість трактування порядку формування податкового кредиту платником податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля.

Крім того, Законом № 168/97-ВР створено також і неоднозначну можливість трактування порядку відображення в податковому обліку сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) при придбанні легкового автомобіля, якщо платником не буде сформовано податковий кредит при здійсненні даної операції.

Так, пунктом 1.17 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що ряд термінів, у тому числі і термін «валові витрати виробництва (обігу)», розуміються у значенні, визначеному Законом № 334/94-ВР.

Підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, встановлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

При цьому податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат, або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом № 168/97-ВР, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком.

Тобто відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону№ 168/97-ВР суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом № 168/97-ВР, проте це заборонено згідно з вимогами підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, оскільки придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування.

Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню (21470, 07 грн. - основний платіж, 7 901,60 грн. - штрафних санкцій).

Відтак, враховуючи те, що на час виникнення спірних правовідносин Закон № 168/97-ВР та Закон № 334/94-ВР допускали неоднозначне трактування прав та обов'язків платника податку щодо реалізації права компенсувати витрати, понесені у зв'язку із сплатою податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля, то обґрунтовано було застосовано судами при попередньому розгляді даної справи в даному випадку положення підпункту 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Також, Вищий адміністративний суд України визнав обґрунтованою правову позицію судів попередніх інстанцій, відповідно до якої нарахування амортизації для основних фондів першої групи здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, що, зокрема, передбачено формулою для розрахунку балансової вартості групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів першої групи) на початок розрахункового кварталу.

Однак, Вищий адміністративний суд України не погодився з твердженням судових інстанцій про те, що охоронно-пожежна сигналізація та система відеоспостереження належать до першої групи основних фондів, а не до другої.

Адже, Класифікацією основних фондів, визначеною Державним класифікатором України, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507, охоронно-пожежну сигналізацію та систему відеоспостереження не віднесено до жодної з групи основних фондів.

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженоїпостановою Правління Національного банку України від 20 грудня 2005 року № 480 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), банки самостійно, на підставі груп, визначених законодавством України, встановлюють класифікацію основних фондів.

При цьому слід враховувати, що об'єкти першої групи основних фондів є об'єктами нерухомого майна, в той час як охоронно-пожежна сигналізація та система відеоспостереження за ознаками функціональної належності не можуть відноситись до будівлі чи споруди, в якій їх встановлено, оскільки є об'єктами рухомого майна, які у випадку необхідності можна демонтувати, замінити, використати в інших будівлях (приміщеннях).

А відтак, філіями «Запорізька дирекція», «Волинська дирекція», «Хмельницька дирекція», «Херсонська дирекція», «Чернівецька дирекція» правомірно віднесено вартість охоронно-пожежної сигналізації та системи відеоспостереження до другої групи основних фондів.

Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню (окремо «Запорізька дирекція»: - основний платіж - З 211,63 грн. штрафна санкція -1 408,50 грн., Окремо «Волинська дирекція»: - основний платіж - 2 103,29 грн., - штрафна санкція - 579,68 грн. «Хмельницька дирекція»: основний платіж - 4 337,50 грн., -штрафна санкція -1 588,48 грн., Окремо «Херсонська дирекція»: основний платіж - З 374,18 грн., штрафна санкція -1 522,39 грн., окремо «Чернівецька дирекція»: основний платіж - 1 983,57 грн., штрафна санкція - 841,33 грн.).

Також, Вищий адміністративний суд України не погодився з доводами судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до основних фондів, придбаних та реконструйованих після 01 січня 2004 року, норм амортизації, що діяли до 01 січня 2004 року.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно з підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 334/94-ВР (в редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) передбачено норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 1,25 відсотка; група 2 - 6,25 відсотка; група 3 - 3,75 відсотка; група 4 - 15 відсотків.

Проте, Законом України від 24 грудня 2002 року № 349-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначені норми викладено в іншій редакції, згідно з якою: група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 розділу ІІ «;Перехідні положення» Закону України від 01 липня 2004 року № 1957-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону № 334/94-ВР для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 01 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.

Таким чином, здійснене раніше тлумачення поняття «нових основних фондів» у розумінні наведеної норми Закону, згідно з яким до таких основних фондів відносяться лише основні засоби, які взагалі ніколи раніше не експлуатувались, є помилковим, оскільки придбання або спорудження нових фондів у цій нормі розглядається в контексті понесених платником витрат, а не відносно часу існування таких фондів. Тобто у разі придбання (проведення реконструкції) основних фондів після 01 січня 2004 року такі фонди є новими для платника, незалежно від строку їх попередньої експлуатації.

Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. в цій частині підлягає скасуванню (за основним платежем 1207, 71 грн., штрафні санкції - 603, 86 грн. «Донецька дирекція» та щодо пп.8.1.1 та пп.8.6.1. Закону про прибуток - основний платіж 32520, 21 грн., штрафні санкції 14 206, 15 грн.).

Таким чином, необґрунтованими є лише позовні вимоги в частині нарахованих правомірно відповідачем 270, 14 грн. основного платежу та 135,07 грн. штрафних санкцій щодо завищення валових витрат філією «Дніпропетровська дирекція» по нікчемному договору оренди автомобіля.

Податковим повідомленням рішенням від 26.10.2007 р. № 0000924310/0 (Т.2, арк. 52) нараховано 435904,60 грн. основного платежу та 155 754, 71 грн. штрафних санкцій. Проте, оскільки позивач оскаржував дане рішення лише в частині, предметом розгляду були нараховані 407822,95 грн. основного платежу та 141713,88 грн. штрафних санкцій.

Оскільки в частині направлені на новий розгляд позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване частково податкове повідомлення-рішення № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. частковому скасуванню - на суму 407552, 81 грн. за основним платежем (407822,95 грн. - 270, 14 грн.) та 141578,81 грн. штрафних санкцій (141713,88 грн. - 135,07 грн.).

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000924310/0 від 26.10.2007 р. на суму 407552, 81 грн. за основним платежем та на суму 141578,81 грн. штрафних санкцій.

3. В іншій частині - відмовити.

4. Судові витрати у розмірі 3 грн. стягнути на користь позивача.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова