Ухвала суду № 37320563, 04.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2014 року м. Київ К/9991/35299/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року

у справі № 2а-22939/10/0570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Шахта «Комсомолець Донбасу»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Шахта «Комсомолець Донбасу» (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001151312/0/34491/10/15-16-23/3 від 16 вересня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «Діал Імпекс» за жовтень - грудень 2009 року, за результатами якої складено акт № 1093/15-16-23/3-05508186 від 30 серпня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001151312/0/34491/10/15-16-23/3 від 16 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 102 058,50 грн. (68 039,00 грн. - основний платіж, 34 019,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 5.10, 5.11, 5.12 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «ТК «Діал Імпекс», з підстав нікчемності договору № 339 від 13 жовтня 2009 року на поставку продукції виробничо-технічного призначення, укладеного між ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу» та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок контролюючим органом зроблено з огляду на те, що ТОВ «ТК «Діал Імпекс» не знаходиться за юридичною адресою, у підприємства відсутні основні фонди, трудові та виробничі ресурси, транспорті засоби, необхідні для виконання спірних господарських операцій.

Також, відповідач вказував про ненадання позивачем на перевірку документації на підтвердження транспортування придбаної у контрагента продукції.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного у ТОВ «ТК «Діал Імпекс» спецодягу, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем товару у контрагента підтверджується дослідженими судовими інстанціями первинними та платіжними документами, технічною документацією на кожний вид поставленої за договором № 339 від 13 жовтня 2009 року продукції.

На підтвердження використання придбаного у ТОВ «ТК «Діал Імпекс» спецодягу у власній господарській діяльності ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу» долучено до матеріалів справи вимоги на видачу відповідної продукції та відомості (звіти) видачі спецодягу працівникам підприємства.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним даних податкового обліку.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «ТК «Діал Імпекс» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Що ж стосується доводів відповідача про безтоварний характер проведених господарських операцій з підстав ненадання позивачем товарно-транспортних накладних та дорожніх листів вантажного автомобіля, то колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийняли їх до уваги, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податків товару та його використання у власній господарській діяльності, як у розглядуваній ситуації, ненадання таких документів як товарно-транспортна накладна та дорожній лист вантажного автомобіля не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Карась О.В.