Ухвала суду № 37320518, 11.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2014 року м. Київ К/9991/28429/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Сіроша М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року

у справі № 2-а-3602/10/2070

за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Стінг»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року, адміністративний позов Науково-виробничого приватного підприємства «Стінг» (позивач) до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000532320/0 від 22 вересня 2009 року, № 0000532320/1 від 26 листопада 2009 року, № 0000532320/2 від 03 лютого 2010 року, № 0000532320/3 від 23 березня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь НВПП «Стінг» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Крім того, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на Основ'янську міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби у зв'язку з реорганізацією.

Згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку НВПП «Стінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 4199/232/25472556 від 14 вересня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000532320/0 від 22 вересня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 834 462,50 грн. (1 222 975,00 грн. - основний платіж, 611 487,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000532320/1 від 26 листопада 2009 року, № 0000532320/2 від 03 лютого 2010 року, № 0000532320/3 від 23 березня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4.5 статті 4, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту в липні та серпні 2008 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в попередніх звітних періодах, зокрема, починаючи із серпня 2006 року, а також протиправним проведенням коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у бік зменшення в січні 2009 року.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

У випадку ж, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закону № 2181-III).

При цьому, як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій, які стали підставою для формування позивачем даних податкового обліку в липні та серпні 2008 року, засвідчується долученими підприємством до матеріалів справи первинними та платіжними документами, а відповідачем будь-яких доказів на підтвердження безтоварного (фіктивного) характеру проведених операцій не надано.

В свою чергу, неотримання податковим органом на момент проведення перевірки результатів зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробників товарно-матеріальних цінностей не може бути підставою для висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що на підставі видаткової накладної (повернення) № ВП-0000001 від 29 лютого 2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер» повернуто НВПП «Стінг» придбані раніше відповідно до договору купівлі-продажу № 25/1 від 01 серпня 2007 року будівельні матеріали, що відповідачем не заперечується.

Пунктом 4.5 статті 4 Закону № 168/97-ВР передбачено, що якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з підпунктом 4.5.1 пункту 4.5 статті 4 Закону № 168/97-ВР якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку-постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Таким чином, після повернення контрагентом реалізованого НВПП «Стінг» раніше товару позивач повинен був здійснити відповідний перерахунок суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що останнім і зроблено в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону № 2181-III, шляхом відображення у декларації з податку на додану вартість за січень 2009 року проведеного коригування податкових зобов'язань на суму в розмірі 72 338,72 грн.

З огляду на викладене, слід визнати обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у контролюючого органу в розглядуваній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Державну податкову інспекцію у Червонозаводському районі м. Харкова її правонаступником - Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Сірош М.В.