Ухвала суду № 37320513, 28.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2014 р. м. Київ К/800/8207/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року

у справі № 2а-8622/12/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Прем'єр Експо»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби,

за участю Прокуратури Печерського району м. Києва

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Прем'єр Експо» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000038156 від 14 червня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав взаємовідносини по ланцюгу з фіктивними підприємствами, а відтак первинні документи, видані за результатами такої діяльності, не можуть вважатись первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які дають платнику право на податковий кредит з податку на додану вартість та, в подальшому, на заявлення відповідних сум податку до бюджетного відшкодування.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року апеляційну скаргу ДП «Прем'єр Експо» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року скасовано та прийнято нову постанову. Адміністративний позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000038156 від 14 червня 2012 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року в повному обсязі та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Прем'єр Експо» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за січень 2012 року, за результатами якої складено акт № 21/15-6/34808274 від 22 травня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000038156 від 14 червня 2012 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів) податку на додану вартість в розмірі 8 379 872,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгу постачання.

При цьому судами встановлено, що між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Український промислово-інвестиційний концерн» укладено договір від 16 листопада 2011 року, за яким контрагент як правовласник передав у повному складі майнові права інтелектуальної власності (право власності) на знаки для товарів і послуг позивачу як правонаступнику, а останній, в свою чергу, прийняв майнові права інтелектуальної власності (право власності) на знаки для товарів і послуг від правовласника.

Фактичне виконання умов вказаного договору засвідчується долученими позивачем до матеріалів справи виписками з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, рішенням Державної служби інтелектуальної власності України, випискою з банківського рахунку, а податковий кредит - належним чином оформленою податковою накладною № 1 від 01 грудня 2011 року.

Водночас контролюючим органом під час проведення перевірки на підставі даних бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» встановлено, що отримані від позивача кошти контрагентом перераховано на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Июльський» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоргус», а тими, в свою чергу, - на рахунок Приватного підприємства «К 2».

Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку за спірною господарською операцією, контролюючий орган вказував на те, що ПП «К 2» за юридичною адресою не знаходиться та має ознаки «фіктивного» підприємства, відповідно до пояснень директора ПП «К 2» ОСОБА_3 він не має до діяльності вказаного підприємства жодного відношення та зареєстрував його за грошову винагороду. Згідно з поясненнями директора ТОВ «Июльський» ОСОБА_4 вона не підписувала та не подавала до органів державної податкової служби з вересня 2011 року жодних декларацій з податку на додану вартість та з податку на прибуток, а також нікого на це не уповноважувала.

Крім того, відповідач наголошував на тому, що 10 квітня 2012 року безпосереднього контрагента позивача - ПрАТ «Український промислово-інвестиційний концерн» знято з обліку.

Задовольняючи адміністративний позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому слід враховувати, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), а відтак якщо такі особи не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, на думку колегії суддів, є неспроможним посилання контролюючого органу на факт зняття ПрАТ «Український промислово-інвестиційний концерн» 10 квітня 2012 року з обліку як на підставу для виключення позивачем відповідних сум податку на додану вартість з податкового кредиту, адже припинення юридичної особи саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

А відтак, враховуючи те, що на момент виконання спірної господарської операції (грудень 2011 року) безпосередній контрагент позивача перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і мав статус платника податку на додану вартість, що відповідачем не заперечується, а також з огляду на підтвердження реального характеру проведеної господарської операції, у податкового органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Цвіркун Ю.І.