Ухвала суду № 37320506, 04.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/26342/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонпродукт»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року

у справі № 2-а-4/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонпродукт»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області,

за участю Прокуратури Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіонпродукт» (позивач) звернулось до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0055612310/0 від 18 серпня 2008 року та № 0055622310/0 від 18 серпня 2008 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Регіонпродукт» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень та травень 2008 року, за результатами якої складено акт № 315/23-1/32577712 від 07 серпня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0055612310/0 від 18 серпня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1 507 857,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0055622310/0 від 18 серпня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12 970,10 грн. (9 977,00 грн. - основний платіж, 2 993,10 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Приватним підприємством «Альфа-Буд Плюс», Приватним підприємством «Дніпр-спецмонтаж Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гате», з підстав нікчемності договорів, укладених між ТОВ «Регіонпродукт» та вказаними контрагентами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності у позивача дозволу на проведення будівельних робіт, а також ненадання товариством на вимогу суду проектно-кошторисної документації на здійснення будівництва та робочих креслень.

Проте, колегія суддів вважає висновок судових інстанцій про відмову в задоволенні позову передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, зокрема, податковими накладними, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З метою підтвердження правомірності формування платником податку даних податкового обліку необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

Питання ж наявності у позивача необхідних дозвільних документів для замовлення та виконання робіт не входить до предмета доказування в даній справі, оскільки недотримання суб'єктами господарювання вимог, встановлених Законом України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), під час провадження господарської діяльності є підставою для застосування до таких суб'єктів передбаченої відповідним законодавством відповідальності, однак не має безпосереднього впливу на податковий облік таких платників.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Відтак суду слід звернути особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій з придбання позивачем підрядних робіт у ПП «Альфа-Буд Плюс» та ПП «Дніпр-спецмонтаж Інвест», а також послуг з організації та здійснення імпортних операцій під ключ у ТОВ «Гате», на підставі яких ним сформовано дані податкового обліку в охоплений перевіркою період.

З цією метою варто надати належну правову оцінку долученим позивачем до матеріалів справи документам та, у разі необхідності, витребувати у ТОВ «Регіонпродукт» додаткові докази на підтвердження його правової позиції, перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості контрагентів надати обумовлені договорами роботи та послуги як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів тощо.

Крім того, необхідно з'ясувати наявність у позивача ділової мети під час придбання у ПП «Альфа-Буд Плюс», ПП «Дніпр-спецмонтаж Інвест» підрядних робіт та у ТОВ «Гате» послуг з організації та здійснення імпортних операцій під ключ, а також можливість використання ТОВ «Регіонпродукт» результатів отриманих робіт та послуг у власній господарській діяльності.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонпродукт» задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Карась О.В.