Рішення № 37318548, 03.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19950/13 03.02.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм»

До відповідача споживчого товариства «Діамед»

Про стягнення 5962,32 грн.

Суддя Ковтун С.А. (головуючий)

Суддя Головатюк Л.Д.

Суддя Шкурдова Л.М.

Представники сторін:

від позивача Цімоха В.М. (за дов.)

від відповідача Пономаренко В.М. (за дов.)

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» до споживчого товариства «Діамед» про стягнення 5341,07 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати поставленого позивачем товару за видатковими накладними № ИнРН-02147 від 13.10.2010 р. на суму 2906,12 грн. та ИнРН-03172 від 22.11.2010 р. на суму 2434,95 грн..

Ухвалою суду від 18.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/19950/13.

Під час розгляду справи позивачем збільшено розмір позовних вимог до 5962,32 грн., з яких: 5341,07 грн. боргу, 172,71 грн. інфляційних, 448,54 грн. трьох процентів річних.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 16.12.2013 р. ухвалено здійснювати розгляд справи колегіально.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 16.12.2013 р. передано справу на розгляд колегії суддів у складі: Ковтун С.А. (головуючий), Головатюк Л.Д., Шкурдова Л.М..

Відповідач у поданому суду відзиві позовні вимоги відхилив у повному обсязі, посилаючись на те, що видаткові накладні № ИнРН-02147 від 13.10.2010 р. на суму 2906,12 грн. та ИнРН-03172 від 22.11.2010 р. на суму 2434,95 грн. не містять прізвища особи, що отримала товар, його довіреності, або інших доказів того, що вказана особа уповноважена на його одержання від позивача. Крім того, матеріали справи не містять відповідних довіреностей, виданих керівником підприємства, на одержання вказаних матеріальних цінностей, оскільки наявність штампу СТ «Діамед» на видаткових накладних не підтверджує факт отримання товару саме відповідачем або уповноваженими ним особами. Також відповідач заперечив проти нарахування інфляційних та трьох процентів річних.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як на підтвердження отримання відповідачем товару на загальну суму 5341,07 грн. позивач послався на видаткові накладні № ИнРН-02147 від 13.10.2010 р. на суму 2906,12 грн. та ИнРН-03172 від 22.11.2010 р. на суму 2434,95 грн..

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а також в силу ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі - Закон) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документа встановленні ст. 9 Закону, якою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, Закон передбачає обов'язковим реквізитом первинного документа підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вирішуючи питання щодо доведеності позивачем факту отримання відповідачем товару на загальну суму 5341,07 грн. за видатковими накладними № ИнРН-02147 від 13.10.2010 р. на суму 2906,12 грн. та ИнРН-03172 від 22.11.2010 р. на суму 2434,95 грн. суд виходить з наступного.

Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99 затверджено Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (далі - Інструкція), яка поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Даною Інструкцією встановлено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Довіреність видається довіреній особі під розписку та реєструється у журналі реєстрації довіреностей.

Отже, оформлені відповідним чином довіреності, в силі ст. 34 ГПК України, є допустимим доказом отримання товару.

На підтвердження отримання відповідачем товару на суму 2434,95 грн. за накладною № ИнРН-03172 від 22.11.2010 р. позивачем надано довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 007171 від 22.11.2010 р., видану представнику відповідача - Каніщевій Вірі Василівні. Отже, наявний документ є допустимим доказом в розумінні ст. 34 ГПК України, що засвідчує факт отримання товару відповідачем.

Доводи відповідача про те, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 007171 від 22.11.2010 р. з його сторони підписана не уповноваженою особою, суд вважає не обґрунтованими та наміром уникнення від виконання зобов'язання. Зокрема, дана довіреність засвідчена печаткою споживчого товариства «Діамед», що є зовнішнім реквізитом відповідача, який засвідчує легітимність підпису перед третіми особами. При цьому відповідач не посилається на незаконне використання його печатки чи наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки. Не надано відповідачем й доказів звернення до правоохоронних органів стосовно цих же обставин.

Отже, накладна № ИнРН-03172 від 22.11.2010 р. на суму 2434,95 грн. та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 007171 від 22.11.2010 р. є допустимими та достатніми доказами, в розумінні ст. 34 ГПК України, підтвердження одержання товару відповідачем на суму 2434,95 грн..

Передача продавцем та прийняття покупцем товару свідчить про укладення між ними договору купівлі-продажу у спрощеній формі.

В свою чергу, позивачем не надано довіреності, виданої відповідачем, на отримання товарно-матеріальних цінностей за накладною № ИнРН-02147 від 13.10.2010 р. на суму 2906,12 грн.. За таких обставин суд вважає не доведеним факт отримання відповідачем товару за вказаною накладною. З огляду на це відсутні підстави вважати наявність зобов'язальних відносин між сторонами щодо поставки товару за накладною № ИнРН-02147 від 13.10.2010 р. на суму 2906,12 грн..

Відповідно до 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним між сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 ЦК України до відповідних відносин не застосовується.

Відповідач товар на суму 2434,95 грн. не оплатив.

Станом на день розгляду справи 2434,95 грн. боргу відповідачем не погашено.

Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 2434,95 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу статті 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції22.02.2011 - 17.11.20132434.951.02458.192493.14

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів2434.9522.02.2011 - 17.11.201310003 %200.13За розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає стягненню 2493,14 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 200,13 грн. трьох процентів річних. У стягненні 114,52 грн. інфляційних та 248,41 трьох процентів річних судом відмовлено.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в частині стягнення 2493,14 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 200,13 грн. трьох процентів річних, а загалом 2693,27 грн.. В частині стягнення 2906,12 грн. боргу, 114,52 інфляційних, 248,41 грн. трьох процентів річних судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути зі споживчого товариства «Діамед» (03170, м. Київ, вул. Чаадаєва, 3, кв. 137, код 30176704) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (04201, м. Київ, проспект Маршала Рокосовського, 8 літ. «Б», код 22911541) 2493,14 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 200,13 грн. трьох процентів річних, 777,18 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення підписано 18.02.2014 р.

Суддя С. А. Ковтун (головуючий)

Суддя Л. Д. Головатюк

Суддя Л. М. Шкурдова