Постанова № 37315507, 10.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10 лютого 2014 року 13 год. 38 хв. № 826/507/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Чупринко Н.І., за участю представників позивача, без участі представника відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Нафтагазстрах" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 10 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 20 січня 2014 року надійшов позов товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Нафтагазстрах" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (також далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27 серпня 2013 року № 0003922202 (також далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки складене відповідачем на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 21 січня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 31 січня 2014 року. Пояснила, що оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню, оскільки складене відповідачем у зв'язку з виявленням під час перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

У судове засідання 10 лютого 2014 року представник відповідача не прибула, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 31 травня по 05 липня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 12 липня 2013 року складено акт № 364/2250/21004953 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено скоригований валовий дохід у загальному розмірі 8044800,00 грн., у тому числі за: І квартал 2010 року - 2200000,00 грн.; ІІ квартал 2010 року - 3225000,00 грн.; IV квартал 2010 року - 1090000,00 грн.; І квартал 2011 року - 1179800,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 250000,00 грн., чим порушено п. 4.1 ст. 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, підпункт 135.5.14 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- занижено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 2550,38 грн., чим порушено підпункт 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, підпункт 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України.

На підставі акту перевірки, 27 серпня 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2001200,00 грн. за основним платежем та у розмірі 426564,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду заперечень та скарг в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки та оскаржуване рішення залишені без змін.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 77.1, 77.4 ст. 77 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, позивача про проведення перевірки повідомлено 23 травня 2013 року шляхом вручення повідомлення від 23 травня 2013 року № 63/22-50 його уповноваженому представнику.

Однак, інформації про вручення уповноваженому представнику позивача під розписку копії наказу про проведення перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки в акті перевірки не міститься.

Стосовно складання оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

У ході перевірки відповідачем виявлено, що у перевіряємому періоді позивачем укладено 296 договорів обов'язкового страхування та 662401 договір добровільного страхування.

Відповідно до підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Як також виявлено відповідачем під час перевірки, позивачем у перевіряємому періоді отримано та задекларовано доходи від іншої, ніж страхова, діяльності, а саме: доходи від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг); доходи фінансові та інвестиційні; доходи від продажу необоротних активів; штрафи та/або неустойки чи пені, які фактично отримані; інші доходи.

Операції з купівлі-продажу цінних паперів у перевіряємому періоді позивачем здійснювались із товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Тонаго", товариством з обмеженою відповідальністю "Авераж", товариством з обмеженою відповідальністю "Таймінг Груп" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Бут".

Крім того, у ІІІ кварталі 2012 року позивачем здійснювались операції з купівлі-продажу цінних паперів, емітенти яких мають стан "порушено провадження у справі про банкрутство", а саме із відкритим акціонерним товариством "М'ясоконсервний завод" (далі - ВАТ "М'ясоконсервний завод").

Згідно з ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

У ході перевірки відповідачем також виявлено, що позивач мав взаємовідносини із підприємствами-перестраховиками, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний страхований захист прийнятих ризиків, а саме із товариством з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Відродження України", приватним акціонерним товариством "Прогрес-Фонд" та товариством з додатковою відповідальністю "Страхова та перестрахувальна компанія "Впевненість-Безпека" (далі - скорочені назви організаційно-правових форм).

При цьому, в акті перевірки відповідачем зазначено, що ТОВ "СК "Відродження України" має код ЄДРПОУ 30779308. Водночас, як з'ясовано судом у ході розгляду справи, за вказаним кодом ЄДРПОУ зареєстровано товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Рада". Крім того, за організаційно-правовою формою "СК "Відродження України" є товариство з додатковою відповідальністю.

ТДВ "СК "Відродження України", ПрАТ "Прогрес-Фонд" та ТДВ "СПК "Впевненість-Безпека" мінімізують свої доходи та здійснюють передачу страхових ризиків страховим компаніям, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань, які, у свою чергу, здійснюють передачу страхових ризиків між собою та страховими компаніями, які є кінцевими отримувачами страхових платежів по договорах перестрахування, перебувають у стані ліквідації, ліквідовані або відсутні за юридичною та фактичною адресами, кількість працюючих 1-2 особи, відсутні основні засоби, загальна площа орендованого приміщення від 3-8 кв.м.

Викладені обставини, за переконанням відповідача, свідчать про те, що господарські операції за участю позивача та ТДВ "СК "Відродження України", ПрАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "СПК "Впевненість-Безпека" здійснені без мети настання реальних наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що є порушенням ст.ст. 203, 207, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Однак, суд не погоджується із вище викладеними доводами відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до податкового законодавства на контролюючі органи покладено завдання здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У листі Міністерства доходів і зборів України від 27 травня 2013 року № 3642/6/99-99-19-04-01-15 зазначено, що у ЦК України недійсні правочини поділено на дві групи: оспорювані та нікчемні. Різниця між ними полягає у тому, що оспорюваний правочин є недійсним у силу визнання його судом, а нікчемний - у силу припису закону. У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно зі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний (оспорюваний, нікчемний) правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то у разі наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно з п. 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень вказаного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні або інші документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів з посиланням на відповідні норми чинного законодавства.

Тобто, у разі виявлення у ході здійснення контрольно-перевірочної роботи правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, контролюючий орган повинен відобразити викладені обставини в акті перевірки.

Водночас, необхідно враховувати, що згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, зазначеною листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, наявність належним чином укладеного договору між суб'єктами господарювання (чинного) заздалегідь не може свідчити про здійснення суб'єктом господарювання законної господарської діяльності. У разі виявлення контролюючим органом порушення платником податків норм чинного законодавства при здійсненні господарської діяльності такому платнику податків донараховуються відповідні суми податкових зобов'язань.

Отже, контролюючі органи при здійсненні контрольно-перевірочної роботи можуть відображати в акті перевірки ознаки недійсності (нікчемності) правочинів, при цьому донарахування податкових зобов'язань повинно здійснюватись виключно за порушення податкового законодавства.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що 01 червня 2012 року між позивачем та ВАТ "М'ясоконсервний завод" укладено договір купівлі-продажу № ДД 22/0106/014, за умовами якого покупець набуває право власності на цінні папери з моменту зарахування таких паперів на рахунок у цінних паперах покупця у зберігача.

На дату передачі цінних паперів на підставі вказаного договору, а саме 25 липня 2012 року, цінні папери не були заблоковані та знаходились у вільному обігу, що підтверджується розпорядженням зберігача цінних паперів - товариства з обмеженою відповідальністю "Перша фондова брокерська компанія", на списання цінних паперів від 25 липня 2012 року та випискою про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах № 003788.

Копії вказаних документів містяться у матеріалах справи.

Згідно зі ст. 987 ЦК України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про страхування", перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

У матеріалах справи також містяться копії наступних документів:

1) договору № 015-05-04-10 про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості, укладеного 11 січня 2010 року між позивачем та ТДВ "СК "Відродження України", за умовами якого вказане товариство бере на себе зобов'язання після перевищення пріоритету позивача виплатити у межах своєї відповідальності збитки, що можуть настати після виплат позивачем страхових сум (їх часток) за договорами страхування (перестрахування).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано копії платіжних доручень та банківських виписок з рахунку позивача.

2) договору № 088-05-04-10 про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості, укладеного 14 квітня 2010 року між позивачем та ПрАТ "Прогрес-Фонд", за умовами якого вказане товариство бере на себе зобов'язання після перевищення пріоритету позивача виплатити у межах своєї відповідальності збитки, що можуть настати після виплат позивачем страхових сум (їх часток) за договорами страхування (перестрахування).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано копії платіжних доручень та банківських виписок.

3) договору № 219-05-04-10 про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості, укладеного 29 червня 2010 року між позивачем та ТДВ "СПК "Впевненість-Безпека", за умовами якого вказане товариство бере на себе зобов'язання після перевищення пріоритету позивача виплатити у межах своєї відповідальності збитки, що можуть настати після виплат позивачем страхових сум (їх часток) за договорами страхування (перестрахування).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано копії платіжних доручень та банківських виписок.

4) договору № 300-05-10-10 про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості, укладеного 01 жовтня 2010 року між позивачем та ТДВ "СК "Відродження України", за умовами якого вказане товариство бере на себе зобов'язання після перевищення пріоритету позивача виплатити у межах своєї відповідальності збитки, що можуть настати після виплат позивачем страхових сум (їх часток) за договорами страхування (перестрахування).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано копії платіжних доручень та банківських виписок з рахунку позивача.

5) договору № 301-01-14-11 про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості, укладеного 14 січня 2011 року між позивачем та ПрАТ "Прогрес-Фонд", за умовами якого вказане товариство бере на себе зобов'язання після перевищення пріоритету позивача виплатити у межах своєї відповідальності збитки, що можуть настати після виплат позивачем страхових сум (їх часток) за договорами страхування (перестрахування).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано копії платіжних доручень.

6) договору № 302-01-04-11 про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості, укладеного 08 лютого 2011 року між позивачем та ПрАТ "Прогрес-Фонд", за умовами якого вказане товариство бере на себе зобов'язання після перевищення пріоритету позивача виплатити у межах своєї відповідальності збитки, що можуть настати після виплат позивачем страхових сум (їх часток) за договорами страхування (перестрахування).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору суду надано копії додаткової угоди та платіжних доручень.

Тобто, як вбачається з викладених обставин, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТДВ "СК "Відродження України", ПрАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "СПК "Впевненість-Безпека" підтверджуються належним чином складеними договорами, а факт перерахування страхових платежів - платіжними дорученнями та банківськими виписками, що, у свою чергу, спростовує доводи відповідача про відсутність реальних фінансово-господарських відносин між позивачем та ТДВ "СК "Відродження України", ПрАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "СПК "Впевненість-Безпека", а також здійснення вказаними суб'єктами господарювання господарських операцій.

Слід зазначити, що представником відповідача суду не надано доказів, які б підтверджували інформацію, зокрема про ТДВ "СК "Відродження України", ПрАТ "Прогрес-Фонд" та ТДВ "СПК "Впевненість-Безпека", яка міститься в акті перевірки.

У ході судового розгляду справи представники відповідача пояснили, що на момент укладання договорів перестрахування контрагенти позивача внесені до інформаційних систем Міністерства доходів і зборів України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, перебували на обліку у них та мали свідоцтва фінансових установ і ліцензії.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на передачу сплачених позивачем перестрахувальникам грошових коштів третім особам, які задіяні у схемі мінімізації податкових зобов'язань, як на підставу притягнення позивача до відповідальності, оскільки позивач не повинен нести відповідальність за можливі протиправні дії контрагентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" (заява № 803/02), якщо державні органи мають інформацію про зловживання у системі оподаткування конкретною компанією - вони повинні застосувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Враховуючи викладені обставини та зважаючи, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій, бездіяльності та рішень, не надано суду доказів, які б підтвердили правомірність оскаржуваного рішення, суд прийшов до висновку про наявність підстав для його скасування.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З викладеного положення вбачається, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості, тобто тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі.

Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав та/або законних інтересів у разі, якщо суб'єкт владних повноважень заперечує проти позову.

Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі, означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії та/або бездіяльність відповідача та про порушення прав і законних інтересів відповідають дійсності доти, доки відповідач їх не спростує на підставі доказів. Невиконання обов'язку відповідача довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє суд від обов'язку постановити справедливе та обґрунтоване судове рішення. Однак, презумпція винуватості позбавляє суд необхідності перевіряти повідомлені позивачем обставини, якщо вони не викликають обґрунтованого сумніву.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Нафтагазстрах" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 27 серпня 2013 року № 0003922202, яким товариству з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Нафтагазстрах" (ідентифікаційний код 21004953) визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 2427764,00 грн. (Два мільйони чотириста двадцять сім тисяч сімсот шістдесят чотири гривні 00 копійок).

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 17 лютого 2014 року