Постанова № 37305674, 17.02.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

17 лютого 2014 року Справа № 814/52/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Кононенко Д.Ф. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: Гава О. О., Водоп'ян С. М.

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, (АДРЕСА_1)

доПервомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, (вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213)

провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень та рішення про застосування штрафних санкцій, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі по тексту ФОП, позивач, суб'єкт господарювання), посилаючись на незаконність оспорюваних рішень, звернувся до суду з вимогами до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту ДПІ, відповідач, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати: податкове повідомлення-рішення №0012501703 від 23 грудня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 8776,42грн. та застосування штрафної санкції в сумі 2194,10грн.; податкове повідомлення-рішення №0012521703 від 23 грудня 2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2857грн. та застосування штрафної санкції в сумі 714,25 гривень; податкове повідомлення-рішення № 0012591703 від 23 грудня 2013 року про застосування штрафної санкції в розмірі 126585,00грн. за порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України; рішення №0012541703 від 23 грудня 2013 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 341,59грн..

В обґрунтування вимог позивач вказав про безпідставність висновків контролюючого органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства, які ґрунтуються на невмотивованих розрахунках доходу суб'єкту господарювання та судженнях про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість (далі ПДВ).

Відповідач позов не визнав, зазначивши про правомірність оспорюваних рішень.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

В період з 12 листопада 2013 року по 2 грудня 2013 року Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Миколаївській області проведена планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, за наслідками якої контролюючим органом складено відповідний акт від 09.12.2013р. №1098/17-03/НОМЕР_2.

На підставі акта ДПІ прийняті: податкове повідомлення-рішення №0012501703 від 23 грудня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 8776,42грн. та застосування штрафної санкції в сумі 2194,10грн.; податкове повідомлення-рішення №0012521703 від 23 грудня 2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2857грн. та застосування штрафної санкції в сумі 714,25грн.; податкове повідомлення-рішення №0012591703 від 23 грудня 2013 року про застосування штрафної санкції в сумі 126585,00грн. за порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України; рішення №0012541703 від 23 грудня 2013 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 6831,74грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 341,59грн..

Судом встановлено, що при складанні зазначеного акта та винесенні оспорюваних рішень контролюючий орган визначав валові доходи та видатки суб'єкта господарювання за невірною методикою та виходячи із невірно обрахованих самим позивачем статистичних показників торгівельної націнки. Зокрема, при обрахуванні середнього відсотку торгівельної націнки за період, що перевірявся, позивач допустив порушення Наказу Міністерства фінансів України №246 від 20.10.1999р. "Про затвердження положення (стандарту) бухгалтерського обліку", яким затверджене Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Відповідно до п.22 цього положення (стандарту), собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

За такої методики, сума середнього відсотку торгівельної націнки у позивача за 2011 рік повинна була складати (719886 - 574171)/ 719886 = 20% замість неправомірно визначених позивачем 25%. У 2012 році відповідно цей показник повинен був складати (702040,71-574300,97) / 702040,71 = 18% замість 21%.

Проте, при здійснені перевірки контролюючий орган вираховував собівартість товарів за невірно визначеними позивачем показниками - 25% і 21% за 2011 і 2012 рік (акт перевірки стор.13-14), яку вважав вартістю придбаного товару. Так, за 2011 рік: 719886 - 25% = 539915грн. замість 719886 - 20% = 575908грн. (розбіжність 34256грн.); за 2012 рік 702040,71грн. - 21% = 554612грн. замість 702040,71 - 18%= 575673,38грн. (розбіжність 19688грн.). В зв'язку чим, податковим органом на суму розбіжності нараховано зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 8776,42грн. (відповідно 15% і 17% до частин цього доходу за прогресуючою шкалою).

Отже, розбіжності між даними про собівартість товару між податковим органом і платником податків виникли не за рахунок заниження об'єкту оподаткування, а за рахунок неправильного визначення платником податку середньої торгівельної націнки і подальшого використання контролюючим органом непрямого (математичного) методу з застосуванням цієї невірно визначеної величини.

В той же час відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК України (який розповсюджується на ці правовідносини з урахуванням п.177.4 ст.177 ПК України), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.6 ст.138 ПК України, визначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість товарів для цілей оподаткування визначається нормами ПК України, а для цілей бухгалтерського обліку - нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, та ці показники не є взаємозамінними. Тому податковий орган при здійсненні перевірки повинен був визначати собівартість товарів за прямим методом, в порядку, визначеному ПК України - на підставі первинних бухгалтерських документів, а не розрахунковим методом, який використовується насамперед самим підприємством для ведення внутрішнього бухгалтерського обліку, статистичних досліджень, тощо. При цьому ДПІ слід було визначати об'єкт оподаткування шляхом віднімання від суми валового доходу позивача суми валових витрат, на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, а не шляхом віднімання середнього відсотку торгівельної націнки, оскільки такий метод в будь-кому разі не дає можливості визначити точну суму об'єкту оподаткування.

В акті перевірки зазначено (стор.7-8 акту), що усі відповідні бухгалтерські документи (в тому числі податкові та видаткові накладні) досліджувалися контролюючим органом суцільним порядком. При цьому в акті перевірки не зазначається про відсутність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують витрати позивача, а лише здійснюється математичний розрахунок, як про це зазначалося.

Позивач в судовому засіданні посилався на відповідні первинні документи, в тому числі договори поставки, видаткові та податкові накладні, тощо, якими підтверджуються витрати позивача, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та залишились поза увагою контролюючого органу.

Таким чином відповідачем невірно визначений об'єкт оподаткування за податком з доходів фізичних осіб та неправомірно здійснено визначення суми донарахованого грошового зобов'язання за цим податком в сумі 8776,42грн. та штрафні санкції 2194,10грн., а тому податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2013 року №0012501703 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Оскільки податковим органом було застосовано помилковий метод при визначенні вартості витрат на придбання товару за період 2012 рік, цей орган занизив вартість товару, яка в подальшому була продана позивачем, а різницю між заниженою вартістю товару та фактичною вартістю його реалізації вважав товаром, який було продано за готівкові кошти без дотримання вимог Положення про ведення касових операцій у національні валюті України. Враховуючи що ці висновки стали наслідком тієї самої помилки у визначенні собівартості товару не за даними первинних документів, а розрахунковим методом, то умовивід про не оприбуткування позивачем готівки в сумі 25317грн. (що з урахуванням похибки при вирахуванні середньої націнки і складає розбіжність у сумі валових витрат 19688грн.+середня націнка (за методом помилково вирахуваними позивачем) 21% = 23822,48грн.) - є необґрунтованим.

Контролюючим органом до позивача за це порушення податковим повідомленням-рішенням від 23 грудня 2013 року №0012591703 застосовано штрафну санкцію у розмірі передбаченому п.1 Указу Президента України від 12.06.1995р. №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" - у п'ятикратному розмірі від не оприбуткованої суми в загальній сумі 126585,00грн..

З урахуванням наведеного зазначене податкове повідомлення-рішення також підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Крім того, податковим органом на помилкову вирахувану суму відхилення валових витрат за 2012 рік в сумі 19688грн. донараховано суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 34,7%, як на суму чистого оподатковуваного доходу. Оскільки, як зазначалося вище, зазначена сума завищення валових витрат була визначена податковим органом помилково, то немає підстав відносити цю суму до чистого оподатковуваного доходу, та відповідно нараховувати на неї внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 34,7%.

Отже, рішення №0012541703 від 23 грудня 2013 року про застосування штрафних санкцій, яким донараховано 6831,74грн. єдиного внеску та застосовано штрафні санкції в сумі 341,59грн. - підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення-рішення №0012521703 від 23 грудня 2013 року, яким суб'єкту господарювання збільшено зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2857грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 714,25грн., суд приходить до такого.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.4. ст.198 ПК України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається із акта перевірки, пояснень представника відповідача, зобов'язання з податку на додану вартість збільшено контролюючим органом за результатами автоматичного співставлення даних податкових декларацій позивача в розрізі контрагентів на рівні ДПА, в зв'язку з тим, що за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року контрагентами: ПП "КТ", ДП "Миколаївський ЕТЦ" (червень 2011 року), ДП "Харпрм" (липень 2011 року), ТОВ "Аріта", ТОВ ПІК"( серпень 2011 року), ТОВ "Аріта", ТОВ ПІК"( жовтень 2011 року), ТОВ Віст груп" ( грудень 2011 року), ТОВ Віст груп" ( січень 2012 року) не внесені дані про суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість по господарським операціям з позивачем.

При цьому, висновок ДПІ зроблено без дослідження конкретних господарських операцій із відповідними контрагентами. Перевірки контрагентів позивача в розрізі цих операцій також не проводилися.

Оскільки ці обставини не були з'ясовані податковим органом при проведенні перевірки та не було однозначно встановлено джерело формування цих розбіжностей у автоматизованих базах ДПІ, суд вважає, що сама по собі наявність розбіжностей при автоматичному співставленні даних податкових декларацій позивача в розрізі контрагентів без аналізу первинних документів по господарським операціям задля з'ясування джерела формування цих розбіжностей не дає можливості встановити факт заниження позивачем податкових зобов'язань.

Таким чином, оскільки відповідачем, на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, а будь-якого порушення приписів податкового законодавства, доводи ДПІ про неправомірність формування суб'єктом господарювання податкового кредиту з ПДВ є бездоказовими.

Крім того, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження фактичного здійснення господарських операцій. Позиціонування вказаної обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим. Досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу.

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношеннях, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївській області Державної податкової служби від 23.12.2013 року №0012501703.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївській області Державної податкової служби від 23.12.2013 року №0012521703.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївській області Державної податкової служби від 23.12.2013 року №0012591703.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївській області Державної податкової служби від 23.12.2013 року №0012541703.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 282 гривні 94 копійки в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний