Рішення № 37284063, 19.02.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2014 р. Справа № 902/133/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Вінницьке обласне управління АТ "Ощадбанк", м.Вінниця

до: Приватного акціонерного товариства "Шаргородський маслозавод", м.Шаргород Вінницька область

про стягнення заборгованості в сумі 1 927 812,09 грн.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників

позивача: Сілагін Г.А., довіреність № б/н від 27.05.2013 року, паспорт серії АА № 812774 виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 10.08.1998 року.

відповідача: не з'явився.

інші: Гладчук А.В., провідний економіст банку, паспорт серії АВ № 513493 виданий Жмеринським РВ УМВС України у Вінницькій області 03.02.2003 року.

ВСТАНОВИВ :

Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії Вінницьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України" подано позов до Приватного акціонерного товариства "Шаргородський маслозавод" про стягнення 1 927 812 грн. 09 коп., з яких 1 500 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 334 479,85 грн. проценти за користування кредитом, 93 332,24 грн. пеня за простроченим основним боргом та процентами в зв'язку з неналежним виконанням умов договору кредитної лінії № 242 від 05.01.2011 року в зв'язку з порушенням зобов'язань в частині своєчасності та повноти оплати за кредитним договором.

Ухвалою суду від 05.02.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/133/14 та призначено справу до розгляду в засіданні суду на 19.02.2014 року.

19.02.2014 року позивачем подано заяву (№ 19/51 від 18.02.2014 року) про залучення до участі в розгляді справи на підставі ст.30 ГПК України провідного економіста оцінки кредитних проектів відділу корпоративного бізнесу філії Гладчук А.В.

Відповідач в засідання суду не з'явився, документів витребуваних ухвалою суду не надав, причин неявки та неподання документів суду не повідомив, хоча про дату, місце та час проведення судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою від 05.02.2014 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією і факт отримання якої підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 2359980059320 наявним в матеріалах справи.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

З врахуванням того, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Судом задоволено клопотання позивача № 19/51 від 18.02.2014 року, як такого, що відповідає приписам ст.30 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, а також Гладчук А.В., з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

05.01.2011 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (який в подальшому змінив назву на Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України") (Банк) та Приватним акціонерним товариством "Шаргородський маслозавод" (Позичальник) було укладено договір кредитної лінії № 242 відповідно до п.2.1 якого Банк зобов'язується надати на умовах цього Договору, а Позичальник зобов'язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим Договором строки Кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором (а.с.9-15, т.1).

Пунктами 2.2 - 2.3.3 Договору сторони погодили: вид та строк кредитування - відновлювана кредитна лінія з остаточним терміном повернення не пізніше 04.01.2014 року; максимальний ліміт кредитування: 1 500 000,00 грн.; валюта кредиту: гривні; графік діючого ліміту кредитування; зобов'язання Позичальника здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від Діючого ліміту кредитування тощо.

Згідно п.п.2.7, 2.7.1, 2.7.4 Договору за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим Договором, а саме 19 % річних, а у випадку порушення зобов'язань Позичальника, встановлених пунктом 5.3.6 цього Договору Банк встановлює процентну ставку в розмірі 21 %.

Пунктом 5.3.2 Договору визначено, що Позичальник зобов'язується точно в строки, обумовлені цим Договором погашати кредит та своєчасно у визначені цим Договором строки сплачувати плату (проценти) за користування Кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим Договором на першу вимогу Банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в Договорі, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

З матеріалів справи слідує, що в подальшому сторонами підписувались додаткові договори до кредитного договору № 242 від 05.01.2011 року, а саме: 06.01.2011 року № 1 та 20.10.2012 року № 2 яким сторони вносили зміни в п.2.7.3 Договору щодо порядку нарахування процентів за користування кредитом.

Як встановлено судом та стверджується матеріалами справи Банк на умовах Договору № 242 від 05.01.2011 року надав Позичальнику транші в сумі 4 670 000,00 грн., які було погашено Позичальником в сумі 3 170 000,00 грн.

За період з 31.01.2011 року по 16.01.2014 року Банком нараховано 857 9856,56 грн. процентів за користування кредитом з яких відповідачем сплачено 523 505,71 грн.

Факт надання кредиту Банком та погашення кредиту, а також процентів за користування кредитом Позичальником підтверджується наявними у справі довідкою № 31-15/165 від 27.01.2014 року, платіжними дорученнями, виписками щодо руху коштів по рахункам Позичальника тощо.

В зв'язку з простроченням Позичальником сплати по поверненню кредиту сплати процентів Банком 29.08.2013 року надіслано відповідачу вимогу № 1874 про повернення кредиту, яка позичальником згідно поштового повідомлення отримана 03.09.2013 року та залишена без відповіді та оплати (а.с.34-35, т.1).

Непроведення розрахунків по Кредитному договору № 242 від 05.01.2011 року Позичальником спонукала позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем 1 укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, пунктами 2.2, 2.3.2 Договору встановлено остаточну дату повернення кредиту - 04.01.2014 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за кредитом в сумі 1 500 000,00 грн. та відсотків за користування кредитом в сумі 334 479,85 грн. за період з 01.12.2012 року по 16.01.2014 року правомірними та обґрунтованими з огляду на що задовольняє їх в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 69 213,70 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 03.08.2012 року по 16.01.2014 року та 24 118,54 грн. пені за прострочення сплати відсотків за період з 06.12.2012 року по 16.01.2014 року, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.1.1 Договору сторони передбачили, що за порушення взятих зобов'язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення.

Таким чином, заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення погашення кредиту та за прострочення сплати відсотків є правомірним, оскільки відповідає умовам укладеного кредитного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені за прострочення погашення кредиту, сплати відсотків судом виявлено помилки які полягають в наступному.

Згідно ч.6 ст.232 ГК Українинарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із змісту Договору в останньому не обумовлено продовження періоду нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, правильним буде нараховувати пеню строком шість місяців починаючи з дати прострочення сплати чергового траншу кредиту, а також процентів за користування кредитом в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проведений судом перерахунок пені з врахуванням наведених вище приписів призвів до отримання 65 367,13 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 17 177,14 грн. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в зв'язку з чим в стягненні 3 846,57 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 6 941,40 пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості по кредиту, процентів за користування кредитом та пені.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідачів відповідно до ст.49 ГПК України.

19.02.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Шаргородський маслозавод", вул.Леніна, 284, м.Шаргород Вінницька область, 23500 (ідентифікаційний код - 00444576) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", вул.Госпітальна, 12-Г, м.Київ, 01001 (ідентифікаційний код - 00032129) в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в м.Вінниця, вул.Соборна, 71, м.Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код - 09302607) - 1 500 000 грн. 00 коп. - боргу за кредитом, 334 479 грн. 85 коп. - відсотків за користування кредитом, 65 367 грн. 13 коп. - пені за прострочення сплати кредиту, 17 177 грн. 14 коп. - пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 38 340 грн. 48 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 3 846 грн. 57 коп. пені за прострочення сплати кредиту та 6 941 грн. 40 коп. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.

Повне рішення складено 24 лютого 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Леніна, 284, м.Шаргород, Вінницька область, 23500.