Ухвала суду № 37283865, 19.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 р. Справа № 9891/13/876

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Довгої О.І. та Савицької Н.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Ковтун О.Н.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської обл. Державної податкової служби на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2013р. про залишення без розгляду позовної заяви Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської обл. Державної податкової служби до Відкритого акціонерного товариства «Пресмаш» про стягнення податкового боргу (в частині вимог), -

В С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2013р. залишено в порядку ст.ст.99, 100, п.9 ч.1 ст.155 КАС України без розгляду позовну заяву Державної податкової інспекції /ДПІ/ у м.Івано-Франківську Івано-Франківської обл. Державної податкової служби в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства /ВАТ/ «Пресмаш» податкового боргу за податковим повідомленням-рішенням № 0001152302 від 24.06.2009р., податковими повідомленнями-рішеннями №№ 0006151503, 0006161503, 0006171503, винесеними 31.03.2009р., за розрахунком № 14301 від 06.03.2009р. по податку з власників транспортних засобів на 2009 рік в розмірі 9304 грн. 31 коп., за розрахунками №№ 59391, 125354, 182584, 240750 по комунальному податку за 01, 02, 03, 04 місяці 2009 року, та по розрахунку № 126097 від 11.08.2009р. по збору за спеціальне використання води за півріччя 2009 року на суму 1276 грн. 43 коп. (а.с.170-173).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила позивач ДПІ в м.Івано-Франківську, яка у поданій апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати і постановити нове рішення із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного залишення позовної заяви без розгляду (а.с.186-187).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ухвалою господарського суду Івано-Франківської обл. від 30.06.2009р. порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Пресмаш» та введено мораторій на задоволення всіх вимог кредиторів; у вказаній справі апелянтом заявлено майнові вимоги (заява № 28404/10/10-039/1911 від 23.10.2009р.). Оскільки апеляційний господарський суд своєю ухвалою від 09.10.2012р. припинив провадження у справі про банкрутство, тому саме з цього моменту в апелянта виникло право на стягнення податкового боргу в судовому порядку. Також судом не враховано, що спірний борг по справі, який був заявлений у майнових вимогах, був визнаний боржником.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, підставою для залишення позовної заяви без розгляду в порядку ст.ст.99, 100, п.9 ч.1 ст.155 КАС України покладено судом ту обставину, що введений господарським судом по справі про банкрутство ВАТ «Пресмаш» мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє грошові зобов'язання боржника щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а також не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Окрім цього, в силу приписів пп.15.2.1 п.15.2 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» строк стягнення податкового боргу розпочинається від дня узгодження податкового зобов'язання, а не з часу припинення провадження у справі про банкрутство платника податків.

Також після припинення провадження у справі про банкрутство позивач мав достатньо часу для звернення до суду із розглядуваним позовом.

Разом з тим, приймаючи рішення про залишення без розгляду позовної заяви, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які полягають у невірному застосуванні наслідків ст.100 КАС України.

Із матеріалів справи слідує, що податкові зобов'язання, визначені згідно податкових повідомлень-рішень № 0001152302 від 24.06.2009р., № 0006151503 від 31.03.2009р., № 0006161503 від 31.03.2009р., № 0006171503 від 31.03.2009р., за розрахунком № 14301 від 06.03.2009р. по податку з власників транспортних засобів на 2009 рік в розмірі 9304 грн. 31 коп., за розрахунками №№ 59391, 125354, 182584, 240750 по комунальному податку за 01, 02, 03, 04 місяці 2009 року, та по розрахунку № 126097 від 11.08.2009р. по збору за спеціальне використання води за півріччя 2009 року на суму 1276 грн. 43 коп., виникли під час дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з пп.15.2.1 п.15.2 ст.15 цього Закону у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999р., частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.

З цих же мотивів підлягають застосуванню й наслідки пропуску цього строку, які встановлені ст.100 КАС України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Зокрема, пропущення строку звернення до адміністративного суду відповідно до ст.100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Разом з тим, відмова у задоволенні позову за пропуском строків, передбачених ст.99 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), є можливою лише при наявності у позивача права на позов у матеріальному сенсі (обґрунтованості вимог, тобто, коли мало місце порушення прав, свобод чи інтересів позивача).

Вищевказані положення закону суд першої інстанції не врахував, помилково застосував наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді залишення позовної заяви без розгляду (в частині вимог), а тому необґрунтовано та безпідставно виніс оскаржувану ухвалу.

Згідно п.3 ч.1 ст.199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.199, п.4 ч.1 ст.204, п.6 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 211, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської обл. Державної податкової служби задоволити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2013р. про залишення позовної заяви без розгляду (в частині вимог) в адміністративній справі № 809/990/13-а - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: О.І.Довга

Н.В.Савицька