Ухвала суду № 37283102, 20.02.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/9852/13-ц Провадження № 22-ц/795/370/2014 Головуючий у I інстанції -Овсієнко Ю. К. Доповідач - Хромець Н. С.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіХромець Н.С.суддів:Бечка Є.М., Острянського В.І.при секретарі:Рудик І.І.за участю:позивача ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, представників відповідача адвокатів ОСОБА_7, ОСОБА_8

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 грудня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Здійснено поділ майна між ним на ОСОБА_9 Зустрічний позов ОСОБА_9 задоволено частково. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду в частині вирішення позовних вимог про поділ квартири через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що розписка від 10.12.1997 р. про безповоротне надання ОСОБА_9 грошей для придбання квартири не є належним доказом, вона не підтверджує факту передачі грошей, не встановлено особу, яка їх передавала, та кому були передані дані кошти, секретарем сільської ради лише засвідчено підпис особи, яка склала розписку. На думку ОСОБА_5, посилання суду на показання свідків взагалі є неправомірним і є порушенням вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України. Позивач також вважає, що єдиним доказом про отримання відповідачкою грошей від батька міг бути факт сплати нею податку з доходу громадян відповідно до чинного законодавства, яке діяло на час передачі коштів. Також, на думку позивача, суд не звернув уваги на те, що сума грошей за розпискою становить 10000грн., а квартира відчужена за 4383 грн. Позивач також вказує на нікчемність правочину купівлі-продажу квартири, що прямо зазначено в ст. 27 Кодексу про шлюб та сім'ю, чого суд також не взяв до уваги.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

По справі встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 06.08.1994 р. і розірвали його 20.09.2010 року, що підтверджується копією заочного рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15.05.1998 року ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_9 купила двокімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 за 4383 грн., які ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_9 повністю до підписання цього договору. Право власності на вказану квартиру зареєстроване у КП „Чернігівське МБТІ" за ОСОБА_9, що підтверджується копією довідки від 29.03.2011 року № 1528.

Статтею 57 Сімейного кодексу України визначено яке майно, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Так, п.3 ч. 1 вказаної статті визначено, що особистою власною дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Належність коштів на придбання квартири особисто ОСОБА_9 підтверджена дослідженими доказами. Згідно розписки ОСОБА_10 10.12.1997 року надав безповоротно своїй дочці ОСОБА_9 гроші в сумі 10000 грн. ( еквівалент 5000 доларів США) для купівлі квартири у свого чоловіка ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1. Справжність підпису на розписці було посвідчено 10.12.1997 року секретарем Смяцької сільській раді Щорського району Чернігівської області. Вчинення цієї дії зафіксоване у відповідному реєстрі сільської ради 10.12.1997 р. (а.с. 99-101). Таке оформлення угоди не суперечило вимогам чинного на той час Цивільного кодексу УРСР, який вимагав обов'язкової простої письмової форми (ст. 44). Доводи позивача щодо виготовлення даної розписки не у вказану в ній дату, а пізніше, нічим не підтверджені. Навпаки, вони спростовуються змістом п. 2 договору купівлі-продажу квартири та поясненнями самого ОСОБА_5 у судовому засіданні апеляційного суду про те, що він дійсно отримав гроші за цим договором. Доводи позивача про те, що гроші, які йому за договором купівлі-продажу передала дружина, належали сім'ї нічим не підтверджені. Відсутність даних про сплату відповідачкою податку не може бути підставою для висновку про відсутність у неї коштів інших, ніж із сімейного бюджету сторін.

Не ґрунтуються на вимогах закону доводи позивача про нікчемність договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до ст. 27 КпШС УРСР, що був чинним на час укладення між сторонами у даній справі договору купівлі-продажу квартири, подружжя може укладати між собою всі майнові угоди, які дозволені законом, у тому числі договори купівлі-продажу, оскільки закон не встановлює винятку щодо угод купівлі-продажу. Угоди між подружжям є різновидом цивільно-правових угод і повинні відповідати всім вимогам закону щодо таких угод. Договір купівлі-продажу від 15.05.1998 р. укладений з додержанням всіх норм закону. Положення ст. 27 КпШС, про недійсність угод між подружжям, спрямованих на обмеження майнових прав чоловіка, дружини чи дітей, слід тлумачити обмежено в тому розумінні, що недійсними є угоди, спрямовані на обмеження майнових прав одного з подружжя чи дітей, що випливають з факту перебування у шлюбі чи спорідненні. Вказані положення ст. 27 КпШС , не можуть бути застосовані до даної угоди. Право розпоряджатись власним майном не випливає з факту перебування у шлюбі. Майнові права позивача даним договором не порушені, оскільки він сам ініціював укладення такого договору, отримав оплату за продане ним майно грошима, наданими особисто відповідачці (покупцеві за договором) її батьком.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду по суті спору. Зокрема, не дають підстав для скасування рішення суду посилання на ст. 218 ЦК України щодо врахування судом показань свідків, які підтвердили факт передавання грошей ОСОБА_10 відповідачці, оскільки названа норма ЦК України встановлює заборону обґрунтування рішення суду показаннями свідків у разі заперечення однією із сторін правочину факту вчинення такого правочину або оспорювання окремих його частин. Сумніви позивача щодо наявності у ОСОБА_10 зазначеної суми коштів та перебування свідків у вказаний у розписці час за межами м. Чернігова також не можуть бути підставами для висновків про порушення судом норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення по суті спору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: