Рішення № 37280000, 18.02.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретаря Лисак О.А.

з участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 27 листопада 2013 року, -

встановила:

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Садгірського районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 1993 року він з відповідачкою проживав у фактичних шлюбних відносинах.

Від спільного проживання у них народилося двоє дітей: син ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ІНФОРМАЦІЯ_2.

У 2002 році вони офіційно зареєстрували шлюб.

З відповідачкою вони проживали постійно однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та набували майно.

У 1993 році на ім'я відповідачки було надано земельну ділянку по АДРЕСА_1, вона також отримала проект на будівництво житлового будинку за вказаною адресою.

Упродовж 1993 - 1995 років вони спільною працею та коштами звели житловий будинок, у який в 1995 році перейшли проживати, а надалі продовжували завершувати його будівництво та звели господарсько-побутові споруди: криницю, літню кухню, сарай, вбиральню.

__________________

22ц/794/125/ 2013 р. Головуючий у 1 інстанції Мілінчук С.В.

Категорія 46 Доповідач - суддя Владичан А.І.

Будинок не зданий в експлуатацію, однак фактично придатний для проживання, забезпечений електрикою та газопостачанням.

Посилаючись на те, що шлюб між ним та відповідачкою розірвано 14 лютого 2011 року, відповідачка не бажає здавати будинок в експлуатацію, заперечує проти поділу об'єкта будівництва, незважаючи на технічну можливість такого поділу, позивач просив провести поділ незавершеного будівництвом житлового будинку за варіантом № 1, визначеного висновком експертного дослідження.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 27 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, в інтересах якого діє ОСОБА_2, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні задоволення позову суд першої інстанції з посиланням на ст. 331 ЦК України виходив з того, що спірний будинок по АДРЕСА_1 не зареєстрований в органах реєстрації нерухомого майна, його готовність складає 97,5 %, право власності у сторін на нього, як на нерухоме майно, не виникло, тому поділу між подружжям зазначений об'єкт не підлягає і повинен бути виключений із поділу спільного сумісного майна подружжя.

Суд також зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), а оскільки сторонами не заявлена вимога про поділ матеріалів та іншого, які були використані при будівництві, обраний позивачем спосіб поділу майна не узгоджується з вимогами закону, тому у позовних вимогах позивача слід відмовити.

Такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки суд прийшов до нього внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального правильним. Фактично суд спір між сторонами не вирішив.

Це відповідно до підпунктів 1, 4 ч. 1 статті 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За наслідками апеляційного розгляду справи, з урахуванням предмету та підстав позову, наявних у справі доказів, апеляційним судом встановлено наступне.

Предметом спору є житловий будинок АДРЕСА_1, готовність якого складає 97,5 % і який не зданий в експлуатацію, що визнається сторонами у справі.

Встановлено, що вказаний будинок та господарські будівлі будувалися під час проживання сторін однією сім'єю за спільні кошти та спільною працею.

Це стверджено такими доказами.

Так, рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 квітня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права на постійне користування майном та усунення перешкод у його користуванні встановлено, що сторони проживали з 1993 року у фактичних шлюбних відносинах, а з 15 березня 2002 року - у зареєстрованому шлюбі.

Будинок будувався сторонами під час їх спільного проживання як сім'ї і з 1995 року сторони у ньому фактично проживають.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, вказаним судовим рішенням встановлено факт проживання сторін однією сім'єю з початку будівництва спірного будинку та будівництва будинку сторонами спільно.

У суді апеляційної інстанції допитані свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які підтвердили, що будівництво будинку на господарських будівель здійснювалося за спільні кошти та працею сторін.

Зазначені свідки безпосереднього обізнані з процесом зведення будівництва, добре знають сторін, вони не заінтересовані у вирішенні справи на користь жодної із сторін, є належними та допустимими доказами.

З досліджених в судовому засіданні відомостей про заробітну плату позивача за період з 1993 по 2001 роки вбачається, що позивач мав постійний заробіток, працюючи у ВАТ «Розма».

Відповідачкою належними та допустимими доказами не спростовано наведених доказів, як і факту спільного проживання сторін однією сім'єю та будівництва будинку спільною працею та коштами.

Так, відповідачка стверджувала, що будинок зводився її родичами.

Однак, можлива допомога родичів відповідачки у будівництві будинку не свідчить, що об'єкт будівництва є власністю лише відповідачки. Допомогу у будівництві надавали також і родичі позивача. Проте, об'єкт збудований за спільні кошти, набуто сторонами внаслідок спільної праці за безпосередньої участі позивача у здійсненні будівельних робіт.

Предметом спору є поділ об'єкту будівництва, а саме будинку, що зведений в період з 1993 по 1997 роки спільною працею та коштами сторін, які проживали однією сім'єю.

Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від

22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року під час розгляду справи №6-135 цс13.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Нездача відповідачкою будинку в експлуатацію не позбавляє позивача права на його поділ.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

У цій справі Верховний Суд України зробив висновок про можливість поділу незакінченого та незданого в експлуатацію об'єкту будівництва і що такий спосіб захисту порушеного права є правомірним.

Зважаючи на встановлення у даній справі факту створення об'єкта будівництва сторонами внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, заперечення вимог про поділ майна, вимоги ОСОБА_1 про поділ спірного майна є обґрунтованими й підлягають в цій частині задоволенню.

Відповідно, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для поділу об'єкта будівництва не зданого в експлуатацію, неправильність обраного позивачем способу захисту порушеного права є помилковим.

У справі встановлено, що поділ спірного об'єкта будівництва є технічно можливим.

Це стверджується висновком №132 експертного будівельно-технічного дослідження від 15 лютого 2013 року (а.с.3-8)

Ним встановлено, що враховуючи ступінь готовності будинку, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу.

Відповідачка не спростувала доказів позивача про можливість поділу об'єкту будівництва.

За вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ об'єкта будівництва підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті, не погоджується із запропонованим позивачем першим варіантом поділу об'єкта незавершеного будівництва, оскільки у такому разі відповідачці, з якою проживає дитина, не припадає приміщення готової кухні та санвузлів.

З урахуванням думки позивача, який погоджується з будь-яким варіантом поділу майна, готовий нести витрати на проведення відповідних робіт для перепланування об'єкту будівництва, колегія суддів вважає за необхідне в рахунок поділу майна виділити сторонам частини майна, визначені варіантом №3 висновку будівельно-технічного дослідження.

На підставі наведеного та керуючись ст. 307, пп.1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 27 листопада 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

В рахунок поділу об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку та господарських будівель, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 виділити:

ОСОБА_1 частину будинку, що складається з:

кімнати 1-6 площею 16,10 кв.м., вартістю 20 733 грн.,

підвалу І -площею 16,0 кв.м., вартістю 15 632 грн.,

Всього площі по будинку : 32,10 кв.м., вартістю 36 365 грн.,

а також приміщення господарських будівель та споруд, які складаються з:

літньої кухні з підвалом літ. «Б» - вартістю 60 196 грн.

сараю літ. «В» - вартістю 2 076 грн.

вбиральні літ.«Г» - вартістю 4 566 грн.

? колодязя «№І» в спільному користуванні, вартістю 2 594 грн.

? ями вигрібної « №ІІ» в спільному користуванні, вартістю 2594 грн.

? огорожі «№1,2,3» в спільному користуванні, вартістю 9133 грн.

Всього на суму : 81 159 грн.

Реальна частка складає 57/100 на суму 117 524 гривень. Ідеальна частка складає 50/100 на суму 103786 гривень.

ОСОБА_3 виділити частину будинку, що складається з:

кімнати № 1-2 - площею 14,40 кв.м. вартістю 18 543 грн.,

кімнати № 1-7 площею 13.70 кв.м. вартістю 17 642 грн.

ванни № 1-3 - площею 4, 20 кв.м. вартістю 5408 грн.,

комори № 1-4 - площею 3,80 кв.м. вартістю 4893 грн.,

кухні № 1-5 - площею 13,60 кв. вартістю 17513 грн.

коридору № І-І - площею 6, 30 кв.м. вартістю 8113грн.,

підвалу № І - площею 3, 70 кв.м. вартістю 3615 грн.,

Всього площі по будинку : 59.70 кв.м. вартістю 75 727 грн.

а також такі будівлі та споруди:

? колодязя «№І» в спільне користування, вартістю 2594 грн.

? ями вигрібної «№ІІ» в спільне користування, вартістю 2594 грн.

? огорожі «№ 1,2,3 » в спільне користування, вартістю 9133 грн.

Всього на суму: 14 321 грн.

Реальна частка складає 43/100 на суму 90048 гривень. Ідеальна частка складає 50/100 на суму 103786 гривень.

Витрати по переплануванню об'єкта будівництва, у вигляді закладення прорізу та пробивання прорізу покласти на ОСОБА_1.

У рахунок рівності часток у майні з позивача ОСОБА_1 та користь відповідачки ОСОБА_3 стягнути грошову компенсацію у розмірі 13 738 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 841 гривню 91 копійку відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 195 гривень 95 копійок судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: