Постанова № 37278757, 17.02.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 лютого 2014 р. № 820/14079/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Кот Ю.А.

за участю представників сторін

позивача Осаволюк Т.Л.

відповідача Дитиненко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛВІ" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 року № 0004532201 та № 0004502201

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі пославшись на те, що В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримала у повному обсязі та зазначила, що не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки та вважає неправомірним донарахування позивачу ПДВ та податку на прибуток на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач мав законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат сум за господарськими відносинами з контрагентами. Позивач зазначив, що бухгалтерський та податковий облік підприємства здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Податкового кодексу України. Укладені позивачем угоди, що визнані відповідачем нікчемними, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання поставленого товару, його переробка та подальша реалізація, проведені розрахунки. Отримані за угодою первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення позиція, яких повністю збігається з викладеною в судовому засіданні, де вказав, що при проведенні перевірки позивача був взятий до уваги висновок акту перевірки ДПІ на обліку у якому знаходиться контрагент позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов'язання та визначені штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання-юридичної особи, про що йому видане відповідне свідоцтво серії А01 № 420864. Згідно довідки статистики АА № 520381 основними видами діяльності підприємства в т.ч. є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами , оптова торгівля хімічними продуктами (а.с.15-6, т.2).

У період з 17.10.2013 року по 06.11.2013 року фахівцями податкового органу проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, про що складено акт від 13.11.2013 року № 962/20-31-22-01-07/36372452, яким встановлено порушення ст..ст.134-135 ПК України, що призвело до завищення доходів, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування у 2 кварталі 2012 року на 1655147,00 грн.; п.138.2 ,138.4 ст.138 ПК України, що призвело до безпідставного віднесення до складу валових витрат, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування у 2-му кварталі 2012 року-1655147,00 грн.; ст..185,187 ПКУ країни що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Вінліт» на суму 330506,00 грн.;ст..185., п.198.3 ст.198 ПК України внаслідок чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податок на суму 330506,00 грн.; п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України, що призвело до зменшення податку на прибуток у розмірі 14327,00 грн.; п.198.3,198ю6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 235789,00 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 12.12.2013 року № 0004502201, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16295,75 грн., в т.ч. основний платіж 14327,00 грн., штрафні санкції 1968,75 грн. та податкове повідомлення рішення від 12.12.2013 року № 0004532201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 293334,75 грн., в т.ч. основний платіж 235789,00 грн., штрафні санкції 57545,75 грн. (а.с.95-96, т.1)

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Частинами першою та другою статті 206 ЦК України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За приписами частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання основних видів господарської діяльності між позивачем та ПП «НВО Екотехнології» укладено договір поставки № 120102/3 від 02.01.2012 року (а.с.22-23, т.3), з ТОВ «Олександріяторг-Інвест» договір поставки від 01.12.2011 року № 111201/1 (а.с.55-57, т.3), з ТОВ «Віліт» від 02.01.2012 року № 120102/1, (а.с.33-34, т.2), ТОВ «Територія плюс» (а.с.188-190, т.2) та у ТОВ «Інтехмаш» на підставі рахунків-фактур придбане масло індустріальне.

На виконання умов договору позивачеві виписані податкові накладні (а.с.17,28,34,37,60,63,66,69,72, т.3, а.с.36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64,66,68,70,72,74,192 т.2), дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу Мінфіну від 01.11.2011 року №1379), тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи виписок банку (а.с.47-49,107-121, т.3, а.с.199 т.2) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт отримання товару та взяття його на облік підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, расходними накладними, витягом з журналу реєстрації довіреностей, оборотно-сальдовою відомостями по рахунку 631 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29 (а.с.45-46, т.3, а.с.98-101 т.2)

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи договором на здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.01.2012 року № Т1805 , від 22.05.2012 року №005Т/12,товарно-транспортними накладними (а.с.41-44,74-78,т.3, а.с.75-94,194 т.2), зі змісту яких вбачається, що пунктом розвантаження є склад позивача за адресою м. Люботин, вул..Леніна,95, який використовується позивачем, згідно договору оренди від 01.04.2011 року № 110401/Б (а.с.96-97, т.2). Взяття товару на облік на складському приміщення підтверджується відомостями по рахунку 281 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29 (а.с.20, т.3, а.с.102-104,198 т.2)

Використання придбаних у контрагентів ТМЦ у господарській діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи договором постачання, укладеному з ТОВ «TRANSOIL» від 18.05.2012 року № 120518/1, договором поставки, укладеному з ТОВ «Сватовское масло» від 16.05.2012 року, видаткові, податкові, товарно-транспортні накладні (а.с.105-186, т.2, а.с.21,50-54,79-85, 200-203, т.2)

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем доведено придбання у своїх контрагентів товару, оскільки останніми виконані умови укладеного договору, що підтверджують первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995року за №168/704), п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку". Факти, які б позбавляли правового значення конкретні видані за здійсненою господарською операцією документи

Крім того, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд бере до уваги, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті, висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти податкових інспекцій, на обліку в яких знаходиться контрагент контрагента позивача. Разом з тим, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону. Інших мотивів нікчемності спірних правочинів відповідач в основу оскарженого податкового повідомлення -рішення не поклав.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків податкового органу в частині визнання договорів купівлі продажу ТМЦ ТОВ «Ілві» укладених з контрагентами ПП «НВО Екотехнології», ТОВ «Олександріяторг-Інвест», ТОВ «Віліт», ТОВ «Інтехмаш», ТОВ «Територія плюс» щодо придбання технічної олії та палива такими що не спричиняють наслідків та відповідно донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Щодо встановлення порушень п.198.3 ст.198 ПК України в частині по взаємовідносин з ПП «Роникс», суд зазначає наступне.

Так, матеріалами справи підтверджено, що ПП «Роникс» на підставі рахунків фактур виписано податкові накладні № 28 від 13.07.2011 року (на суму ПДВ 12500,00 грн.), № 50 від 06.10.2011 року (на суму ПДВ 22420,67 грн.), № 54 від 30.09.2011 року (на суму ПДВ 16666,67 грн.)- а.с.204-207 т.2.

Підставою для донарахування податкового зобов'язання по взаємовідносинам з вказаним контрагентом відповідачем визначено те, що згідно системи «Податковий блок» підсистеми «Аналітична система» - «Детальна інформація по платнику ПДВ щодо автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» між позивачем та ПП «Роникс» виявлені розбіжності на суму ПДВ 51588, в т.ч. по декларації за вересень на суму 29167,00 грн. по декларації за жовтень 2011 року на суму 22421,00 грн., внаслідок чого контрагент позивача ухилився від сплати податкових зобов'язань, внаслідок чого позивачем неправомірно сформований кредит -а.с.73-75 т.1

З цього приводу суд зазначає, що діюче податкове законодавство не передбачає відповідальності юридичної особи за можливі порушення законодавства контрагентами, а отже на них не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській діяльності. Ведення податкового обліку відповідно до ст. 16, ст.46-51 ПК України покладено на кожного окремого платника податків, який відповідально несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку та подання відповідної звітності.

Крім того суд звертає увагу на те, що внаслідок невиконання сторонами зобов'язань по вказаним господарським операціям, позивачем до податкового органу подані розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових декларацій, у яких відбулося відображання податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Роникс» -а.с.207-209 т.2, а отже суд вважає необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.198.3 ст.198 ПК України по взаємовідносинам з ПП «Роникс»

Відповідно до ст.ст. 9, 11, ч.2 ст.71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірності прийняття оскаржуваних рішень, а отже адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку визначеному ст..94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛВІ" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити

Скасувати податкові повідомлення рішення від 12.12.2013 року №0004532201 та № 0004502201, прийняті Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на підставі акту № 962/20-31-22-01-07/36372452 від 13.11.2013 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Ілві" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, вул. код ЄДРПОУ 37999628, р/р 31217206784011, код банку 851011) на користь ТОВ "Ілві" ( 61108, м.Харків, пр. Академіка Курчатова,10, кв.236, код 36372452) судовий збір у розмірі 4872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві ) грн.00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 21.02.2014 року

Суддя Зоркіна Ю.В.