Рішення № 37261167, 11.02.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

11.02.2014 Справа № 905/8769/13 Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Коровіній І.С. розглянувши матеріали

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Промметсплав"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит Донбасс"

про

стягнення 179520,00грн.

Представники сторін:

від позивача:

від відповідача:

не з’явився;

не з’явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промметсплав" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит Донбасс" про стягнення 179520,00грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки №100212 від 10.02.2012 в частині своєчасної та повної оплати вартості переданого відповідачу товару, у зв’язку з чим заборгованість відповідача становить 179520,00грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №100212 від 10.02.2012, додаткової угоди №1 до договору №100212 від 12.12.2012; видаткових накладних №РН-0000023 від 21.01.2013, №РН-0000062 від 12.02.2013; товарно-транспортних накладних №23 від 21.01.2013, №62 від 12.02.2013; довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №37 від 17.01.2013, №97 від 11.02.2013; претензії від 21.10.2013, акту звірки взаєморозрахунків станом на 17.10.2013.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заборгованість перед позивачем у розмірі 179520,00грн. визнає, просить надати можливість розстрочити або відстрочити сплату боргу у зв’язку з тяжким фінансовим становищем підприємства на теперішній час. Крім того, враховуючи тяжкий стан підприємства, просить поділити суму судових витрат між сторонами порівно по 1795,20грн.

11.02.2014 в судове засідання представники позивача та відповідача не з’явились.

Представники позивача та відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

10.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промметсплав", як постачальником (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армлит Донбасс", як покупцем (відповідач) підписаний договір поставки №100212 (з урахуванням додаткової угоди №1 до договору №100212 від 10.12.2012) (далі-договір).

Згідно з п.1.1 договору, за даним договором постачальник зобов'язується передати у вланість покупця, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, обумовлених у договорі.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору найменування товару: Алюмінієві сплави вторинні ДСТУ 2839-94 (ДОСТ 1583-93). Кількість, якість, вартість та асортимент товару, що поставляється, вказується у специфікаціях та/або видаткових накладних на товар, складених на підставі заявок покупця на поставку товару.

Пунктом 2.1 договору визначено, що форма оплати вартості поставленого товару: безготівковий розрахунок, у валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець зобов’язаний провадити оплату на умовах відстрочки платежу протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки товару покупцю (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 3.1 договору постачальник зобов’язаний здійснити поставку на наступних базисних умовах відповідності з правилами Інкотермс в редакції 2010 року: E.X.W., склад постачальника, адреса: м.Харьків, вул.Залютинська, 6.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2012 року. Якщо хоча б однією із сторін не виконано будь-яке зобов’язання за даним договором, строк дії договору продовжується до моменту належного виконання цього зобов’язання (п. 9.1 договору).

Між сторонами підписана додаткова угода №1 до договору, якою сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2013 за умови повного взаєморозрахунку сторін. Якщо за місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на додатковий строк на тих самих умовах з наступним оформленням додаткової угоди.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 191020,00грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000023 від 21.01.2013 на суму 86020,00грн., №РН-0000062 від 12.02.2013 на суму 105000,00грн., та товарно-транспортними накладними №23 від 21.01.2013, №62 від 12.02.2013, копії яких містяться в матеріалах справи.

Поставлений згідно вищезазначених видаткових та товарно-транспортних накладних товар, на підставі довіреностей №37 від 17.01.2013, №97 від 11.02.2013 на отримання товарно-матеріальних цінностей з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаних накладних.

З представлених накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що поставка товару позивачем відповідачу на підставі вищевказаних видаткових накладних здійснювалась на виконання договору поставки №100212.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару за вищезазначеними видатковими накладними не оплатив у повному обсязі, у зв’язку з чим виникла заборгованість за поставлений товар у розмірі 179520,00грн.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як роз’яснено у в п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" - якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідач умови п. 2.2 договору не виконав, а саме не перерахував позивачу протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару кошти у розмірі 179520,00грн.

21.10.2013 позивач направив відповідачу претензією б/н про оплату заборгованості на загальну суму 179520,00грн. Відповідач відповіді на вищезазначену претензію не надав, кошти не перерахував.

Відповідач, в порушення умов договору, вартість отриманого від позивача товару, у розмірі 179520,00грн. позивачу не оплатив. Сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 179520,00грн., яка повністю визнана відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач заявив клопотання щодо відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Суд вважає, клопотання про відстрочення або розстрочення виконання рішення таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, п.1 ч.3 ст.129 Конституції України, суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

В свою чергу, відповідно до ст.121 Господарського процесуального кодексу України суд при наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

За змістом наведеної норми, відстрочка або розстрочка є правом, а не обов’язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відтак, саме на сторін в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України покладається обов’язок доведення існування відповідних підстав.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Суд вважає, що відстрочка або розстрочка виконання рішення господарського суду може бути надана лише у виключних випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом.

Вирішуючи питання про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку рішення, суд враховує інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступень вини відповідача у спорі, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин унеможливлюючих виконання рішення у строк.

Разом з цим, суд враховує рівність сторін в господарському процесі та зазначає, що відповідач не позбавлений процесуального права у будь-який час на стадії виконання рішення звернутися із заявою про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, надавши документальні докази в обґрунтування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача. У задоволенні клопотанні відповідача про розподіл суми судових витрат між сторонами порівно – відмовлено.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит Донбасс" (86700, Донецька обл., м.Харцизьк, вул. Огарьова, 67, код ЄДРПОУ 31649644, з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промметсплав" (61051, м.Харків, вул.Клочківська, 368, код ЄДРПОУ 25611992) суму основного боргу у розмірі 179520 (сто сімдесят дев’ять тисяч п’ятсот двадцять) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 3590 (три тисячі п’ятсот девяносто) грн. 40 коп.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 17.02.2014.