Рішення № 37257285, 17.02.2014, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2014 р. Справа № 926/1248/13

За позовом публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Комекс Буд ЛТД", с. Мамалига Новоселицького району Чернівецької області

про стягнення заборгованості - 3501755,83 грн.

Суддя Гурин М.О.

Представники:

від позивача - Ісар О.Я., представник за довіреністю від 21.10.2013 р. №437/11,5,2;

від відповідача - Радіонов О.П., представник за довіреністю №1 від 10.01.2013 р.

СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Комекс Буд ЛТД" про стягнення заборгованості на загальну суму 3524189,44 грн., в тому числі заборгованість по кредиту в сумі 1148860,00 грн., по відсоткам - 975097,87 грн., по пені за кредит - 78877,90 грн., по пені на відсотки - 50660,56 грн., по 30% річних - 1073239,48 грн., по 3% річних - 40922,62 грн., по інфляційних витратах - 124308, 94 грн. та 32222,08 грн.

Позов мотивується тим, що між публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Комекс Буд ЛТД" укладено кредитний договір № 24.002/07-КЛ від 21.12.2007 р. та додаткові угоди № 1 від 01.10.2008р., № 2 від 21.07.2009р. та № 3 від 30.09.2011р. Згідно даного договору, відповідачу надано грошові кошти (кредит) у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1300000,00 грн., строком користування до 20.12.2010 року, із процентною ставкою за користування кредитом 25% річних.

Також, пунктом 4 додаткової угоди № 2 до кредитного договору 24.002/07-КЛ від 21.12.2007р сторони визначили графік погашення кредиту, зокрема: до 21.08.2009р. - 37500 грн., до 21.09.2009р. - 37500 грн., до 20.10.2009р. - 37500 грн., до 20.11.2009р. - 37500 грн., до 19.03.2010р. - 30000 грн., до 21.04.2010р. - 30000 грн., до 21.05.2010р. - 30000 грн., до 21.06.2010р. - 30000 грн., до 21.07.2010р. - 175000 грн., до 20.08.2010р. - 175000 грн., до 21.09.2010р. - 175000 грн., до 21.10.2010р. - 175000 грн., до 19.11.2010р. - 175000 грн., до 21.12.2010р. - 155000 грн. Однак, відповідач зобов'язання визначені умовами договору не виконав, кредит не повернув, відсотки за його користування не вносив, заборгувавши позивачу кредит в сумі 1148860,00 грн., відсотки по кредиту в сумі 975097,87 грн. Відповідно до пункту 9.1 кредитного договору у разі несвоєчасного повернення кредиту Позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30(тридцять) відсотків річних від простроченої суми, тому позивач просить стягнути з відповідача, крім основної суми заборгованості по кредиту та відсотках ще інфляційні витрати в сумі 124308, 94 грн., 32222,08 грн. та 30% річних в сумі 1073239,48 грн. Також, згідно пункту 9.2 кредитного договору, в якому зазначається, що у разі несвоєчасної сплати за користування кредитом, а також плати за управління зобов'язанням по кредиту Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання, позивач просить стягнути пеню в сумі 129538,46 грн., з них пеня по кредиту складає 78877,90 грн. та пеня по відсотках складає 50660,56 грн., а також 3% річних в сумі 40922,62 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 04.12.2013 р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 19.12.2013 р.

Ухвалами господарського суду Чернівецької області розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє ухвалою господарського суду Чернівецької області від 04.02.2014 р. прийнято клопотання представника позивача про зменшення позовних вимог про стягнення загальної суми заборгованості в розмірі 3501755,83 грн. до розгляду, продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 13.02.2014 р.

У судовому засіданні 13.02.2014 р. оголошено перерву до 17.02.2014 р.

17.02.2014 р. господарським судом Чернівецької області отримано заяву представника позивача про зменшення позовних вимог в якій останній просить вважати сумою до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Комекс Буд ЛТД" (Чернівецька область, Новоселицький район, с Мамалиґа, вул. Великого Жовтня, 24, код ЄДРПОУ 25078492, р/р 26007010048045 у ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767) заборгованість на користь ПАТ «ВТБ Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що становить 1949555,83 грн., яка складається з:

- 571757,87 грн. заборгованості по процентам;

- 88661,07 грн. пені по кредиту;

- 18443,77 грн. пені по відсоткам;

- 1073239,48 грн. 30% річних від простроченої суми;

- 124308,94 грн. інфляційних втрат;

- 40922,62 грн. 3% річних;

- 32222,08 грн. інфляційних втрат.

На день розгляду справи представник позивача просив прийняти заяву про зменшення позовних вимог до розгляду, зменшені позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача не заперечував проти прийняття заяви про зменшення позовних вимог до розгляду. Поряд з цим, заперечував проти задоволення позову.

Ознайомившись із заявою представника позивача про зменшення позовних вимог, суд встановив.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, суд приймає заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Аналогічний зміст викладений також й в частині першій статті 173 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.12.2007р. між ВАТ "ВТБ Банк" (правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк") та товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Комекс Буд ЛТД", укладено кредитний договір № 24.002/07-КЛ (далі -кредитний договір), згідно з яким позивач надав відповідачеві грошові кошти у вигляді відновлюваної кредитної лінії в сумі 1300000,00 грн. строком користування до 18.12.2009р. з процентною ставкою за користування кредитом 16% річних (п.1.1 Кредитного договору).

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналізуючи зміст кредитного договору № 24.002/07-КЛ, суд дійшов висновку про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов необхідних для кредитних договорів. Вказаний договір підписаний сторонами, а дії сторін спрямовані на його виконання є свідченням їх волевиявленням.

Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Враховуючи вищевказане, станом на день розгляду справи договір кредитної лінії є дійсними.

Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України встановлено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

01.10.2008р. сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, згідно з якою збільшено процентну ставку до 18% річних.

21.07.2009р. сторони підписали додаткову угоду № 2 до кредитного договору.

Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 2 до кредитного договору 24.002/07-КЛ від 21.12.2007р. кредит надається на строк до 20.12.2010р., а п.4 додаткової угоди сторони визначили графік погашення, зокрема: до 21.08.2009р. - 37500 грн., до 21.09.2009р. - 37500 грн., до 20.10.2009р. - 37500 грн., до 20.11.2009р. - 37500 грн., до 19.03.2010р. - 30000 грн., до 21.04.2010р. - 30000 грн., до 21.05.2010р. - 30000 грн., до 21.06.2010р. - 30000 грн., до 21.07.2010р. - 175000 грн., до 20.08.2010р. - 175000 грн., до 21.09.2010р. - 175000 грн., до 21.10.2010р. - 175000 грн., до 19.11.2010р. - 175000 грн., до 21.12.2010р. - 155000 грн.

30.09.2011р. сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору, згідно з умовами п.1 цієї угоди плата за користування кредитом з 01.07.2011р. по 31.10.2011р. 4% річних з урахуванням п.4.9 кредитного договору (при невиконанні умов кредитного договору процентна ставка за користування кредитом збільшується на 2% -п.4.9 договору).

Пунктом 7.2 кредитного договору - плата за користування кредитом нараховується щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів і суми отриманих коштів.

Розрахунок плати за користування кредитом сторони визначили пунктом 7.4 кредитного договору.

У відповідності до п. 8.1 кредитного договору сторони узгодили, що перерахування плати за користування кредитом здійснюється щомісячно у валюту кредиту в строк з 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованої плати сплачується разом з основною сумою кредиту.

Згідно пункту 8.2 кредитного договору погашення кредиту здійснюється шляхом щомісячного зменшення ліміту на 220000 грн. (останній місяць - 200000 грн.) починаючи з 19 місяця користування кредитною лінією з банківського рахунку позичальника на рахунок банку, вказаному в п.2.1 в строк, встановлений п.1.1 Кредитного договору.

З системного аналізу вищевикладених положень, суд дійшов висновку, що між сторонами склалися кредитні відносини, які регулюються нормами параграфу 2 Розділу ІІІ Книги п'ять Цивільного кодексу України.

У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

На виконання умов вказаного кредитного договору позивач надав кредитні кошти відповідачу на суму 1300000,00 грн, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи (а.с. 18-26), а тому свої зобов'язання за Договором позивач виконав належним чином.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем порушені договірні зобов'язання у частині своєчасного повернення грошових коштів за кредитним договором, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість станом на момент звернення позивача із позовом до суду.

В процесі розгляду справи сума простроченої заборгованості за кредитом та частина суми заборгованості зі сплати процентів була погашена відповідачем за результатами виконавчих дій по примусовому виконанню наказу №5027/120/2012, що підтверджується постановою про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26.12.2013 р. ВП №34472762 (а.с. 77).

Представником відповідача в процесі розгляду справи визнано суму заборгованості зі сплати процентів у розмірі 571757,87 грн.

Встановивши правомірність та обґрунтованість вимоги позивача, щодо стягнення заборгованості за кредитом, суд вважає позовні вимоги у частині стягнення залишкової суми заборгованості зі сплати процентів, нарахованих за період з 25.12.2007 р. по 15.11.2013 р. у розмірі 571757,87 грн. такими що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до п. 9.2. Кредитного договору у разі несвоєчасної (неналежної) сплати плати за користування кредитом, а також плати за управління зобов'язанням по кредиту Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Положеннями Господарського кодексу України унормовано поняття штрафних санкцій. Так, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України вищевказаного Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дії відповідача, щодо невиконання взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців із строком позовної давності в один рік з моменту виникнення зобов'язання.

З огляду на наведене, при подачі позовної заяви до суду, зобов'язання за кредитним договором не виконані позичальником, у зв'язку із чим, розрахунок заборгованості зі сплати відсотків Банком проведений з моменту виникнення прострочки - розрахунки проведені з урахуванням суми боргу у періоді прострочення, виходячи зі встановлених обмежень по строку нарахування пені не більше ніж шість місяців, однак з порушенням річного терміну позовної давності, що підтверджується розрахунком заборгованості пені щодо повернення основного боргу в сумі 88 661,07 грн. за період з 20.12.2010 р. по 19.06.2011 р. та розрахунком заборгованості пені щодо повернення відсотків в сумі 18443,77 грн. за період з 20.12.2010 р. по 19.06.2011 р. (а.с. 66).

Беручи до уваги припис частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України щодо можливості застосування судом позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, суд не має права застосовувати термін позовної давності з власної ініціативи.

Як вбачається з матеріалів справи та протоколів судового засідання представником відповідача, а ні в письмовій, а ні в усній формі не заявлялось клопотання про застосування строків позовної давності щодо нарахованих сум пені.

Таким чином, вимоги Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту боргу в сумі 88661,07 грн. за період з 20.12.2010 р. по 19.06.2011 р. та пені за несвоєчасну сплату процентів в сумі 18443,77 грн. за період з 20.12.2010 р. по 19.06.2011 р. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 9.1. Кредитного договору сторонами погоджено, що у разі несвоєчасного повернення кредиту Позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 відсотків річних від простроченої суми.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено,що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів, який і було визначено сторонами у пункті 9.1. договору поставки в розмірі 30% річних від суми заборгованості.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного суду України від 12.12.2011 р. №3-132гс11.

Таким чином, враховуючи наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, Банк правомірно здійснив нарахування інфляційних витрат та 30% річних на суму грошового зобов'язання, а саме: інфляційних втрат в сумі 124308,94 грн. та 30% річних - 1073239,48 грн. за період з 01.09.2009 р. по 15.11.2013 р. згідно наявного у справі розрахунку (а.с. 30-31).

Щодо стягнення суми інфляційних у розмірі 32222,08 грн. та 3% річних у розмірі 40922,62 грн. на суму зі сплати відсотків (розрахунок а.с. 32-34), суд зазначає наступне.

При вирішенні питання щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання за кредитним договором господарський суд повинен виходити з того, що передбачені статтею 625 ЦК України правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань (сплата боржником суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також можливість стягнення з боржника трьох процентів річних від простроченої суми) не є санкціями. Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, Який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним чужими грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вказані правові наслідки застосовуються незалежно від сплати боржником неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

При цьому господарські суд враховує, що зазначені річні та інфляційні нараховуються лише на суму грошового зобов'язання та не можуть нараховуватися на суму зі сплати відсотків за кредитним договором, оскільки останні не є сумою основного боргу в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з чим, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних у розмірі 32222,08 грн. та 3% річних у розмірі 40922,62 грн. на суму зі сплати відсотків слід відмовити.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідач не надав доказів зменшення або погашення заборгованості.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 37528,23 грн. покласти на відповідача, 1462,87 грн. - залишити за позивачем у зв'язку із частковою відмовою у задоволенні позову, а 29828,90 грн. судового збору повернути позивачу як внесений в більшому розмірі, ніж встановлено законом у зв'язку із зменшенням позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Комекс Буд ЛТД" (Чернівецька область, Новоселицький район, с Мамалиґа, вул. Великого Жовтня, 24, код ЄДРПОУ 25078492) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (м. Київ, бул. Т. Шевченка/ вул. Пушкінська, 8/26, код 14359319) 571757,87 грн. заборгованості по процентам, 88661,07 грн. пені по кредиту, 18443,77 грн. пені по відсоткам, 1073239,48 грн. 30% річних від простроченої суми, 124308,94 грн. інфляційних втрат, 37528,23 грн. судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Повернути Публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" (м. Київ, бул. Т. Шевченка/ вул. Пушкінська, 8/26, код 14359319) сплачений згідно платіжного доручення №17266 від 22.11.2013 р. та внесений в більшому розмірі, ніж встановлено законом судовий збір в сумі 29828,90 грн.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 20.02.2014 р.

Суддя М.О. Гурин